Тема 1. Історія держави та права зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна

Тема 1. Історія держави та права зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна. Держава та право країн Стародавнього Світу 

– античні держави і право (Греція,
Рим).

Феодальна держава і право мають
такий поділ:

– ранньофеодальна монархія;

– сеньйоріальна монархія (період
феодальної роздробленості);

– станово-представницька монархія;

– абсолютна монархія.

Джерела
історії держави та права зарубіжних країн

Формуванню
повного та всебічного уявлення про курс історії держави і права зарубіжних
країн сприяє з’ясування поняття про історико-правові джерела.

В історії,
на відміну від багатьох інших наук, ми не можемо безпосередньо спостерігати ті
явища, які вивчаємо. Історія має ретроспективний характер. Історія держав,
їхній устрій, право за­фіксовані, тобто матеріалізовані, в різних формах –
письмовій, речовій, усній, образотворчій, а також безпосередньо відобразились у
плодах людської цивілізації, які є надбанням усього людства і які ми
використовуємо для вивчення людської діяльності.

Отже, джерело
історії держави і права – це матеріальний но­сій історичної
державно-правової інформації, який безпосередньо відображає той чи інший аспект
політичної, державно-правової діяльності людини, соціальної групи, класу,
суспільства в цілому.

Коло джерел
історії держави і права – досить широке. Джерела різняться походженням,
авторством, змістом тощо. У загальному вигляді джерела права можна умовно
поділити на такі групи:

– пам’ятки держави та права, що стали
надбанням світової на­уки, людської цивілізації (Закони Хаммурапі, Кароліна,
Конститу­ція США та ін.);

– документи органів державної влади і
управління тих чи ін­ших країн;

– праці видатних учених, мислителів,
державних діячів (Цивіль­ний кодекс Наполеона, Кодифікація імператора
Юстиніана);

– політико-правова, наукова, мемуарна,
художня література;

– періодичні видання;

– фото-, кіно-, фономатеріали;

– правовий звичай.

Отже, в
системі юридичних наук історія держави і права зару­біжних країн виступає
синтезуючою наукою. Глибоке її вивчення, оволодіння знаннями про найважливіші
пам’ятки права необхідне не лише для підвищення рівня історико-правової
підготовки пра­вознавців вищої кваліфікації, їхньої загальної правової
культури, а й для чіткого розуміння ролі та значення галузей сучасного права
для розвитку правової держави і формування громадянського су­спільства.