Характеристика суспільного та державного ладу країн Стародавнього Сходу

2. Характеристика суспільного та державного ладу країн Стародавнього Сходу

Стародавнім
Сходом називають країни Азії та Північно-Східної Африки, в яких декілька тисяч
років тому виникли перші в історії людства держави і право. Це, передусім,
Єгипет, Межиріч­чя, Вавилон, Ассирія, Сирія, Фінікія, Ізраїльсько-іудейське цар­ство,
Перське царство, Індія та Китай.

Природні
умови, зокрема теплий клімат, наявність великих рі­чок (Ніл – у Єгипті, Тигр і
Євфрат – у Вавилоні, Інд і Ганг – в Індії) сприяли розвиткові землеробства.
Сезонні розливи річок добре зво­ложували землю, але нерівномірно. Єдиною
можливістю отримання постійних врожаїв, а отже, й виживання населення, була
побудова та утримання зрошувальних систем (каналів і дамб). Належна організація
цих складних робіт вимагала поєднання зусиль усього насе­лення під єдиним
керівництвом, яке й перебрала держава.

Ще одним
фактором, який активізував формування держав у Стародавньому Сході, стали
війни. Їх активно вели всі стародавні народи з метою захоплення нових
територій. Для утримання у по­корі завойованих народів, примусу їх до праці на
користь завойов­ників потрібен був постійно діючий апарат влади, що спирався на
різноманітні знаряддя примусу (армію, поліцію тощо). Таким міг бути лише апарат
держави.

Становище
людини в суспільстві визначалося розмірами її зе­мельних володінь. Верховним
власником землі був цар, який уособлював державу. Царський земельний
фонд формувався пере­дусім із захоплених у війнах земель. Крім царів, верхівку
суспіль­ства складала аристократія (нащадки родоплемінної знаті), вищі
військові та цивільні чиновники, служителі релігійних культів, які також
володіли землями та рабами, отриманими як військова здо­бич або царські
дарування.

Основним
виробником був селянин. Селяни сплачували дер­жаві натуральні податки
(продуктами), виконували громадські роботи, зокрема риття каналів, ремонт дамб,
будівництво палаців та ін., а також служили у війську. Усім державам
Стародавнього Сходу було властиве збереження такого залишку первіснообщин­ного
ладу, як сільська община.

Загалом, сільська
община була перехідною формою від первіс­ного колективного господарства і
колективної власності на землю до індивідуального господарства і приватної
власності на землю, властивих державі. Вона поєднала в собі обидві форми
господа­рювання – первісну і державну: кожна окрема родина володіла власною земельною ділянкою, але
більшість земель залишалась у колективній власності общини. Нерідко общинники
спільно об­робляли общинну землю, віддаючи отриманий врожай у вигляді податків.

Отже,
оскільки на територіях Стародавнього Сходу першою умовою землеробства було штучне зрошення землі, а спорудження і підтримка зрошувальних систем
вимагали колективної праці, сільська община зберігалась і після утворення
держави. Управлін­ня общинами здійснювали загальні
збори общинників і ради ста­рійшин.

За
економічним становищем общинники були неоднорідні. Відбувалося масове розорення
селян, які за борги були змушені продавати
себе чи родичів у рабство.

Раб уважався
майном і не мав жодних прав. Водночас, хоча країни Стародавнього Сходу і були рабовласницькими, рабство в них було патріархальним (домашнім). Тобто, праця рабів вико­ристовувалася
переважно в домашньому господарстві. Раб, з точки зору права, ще не став річчю, якою власник міг би розпоряджатися
необмежено. Раби, з дозволу своїх власників, могли навіть мати сім’ї, майно. Кількість рабів була
відносно невеликою.

Раби поділялися на державних (палацевих), колективних (хра­мових
та общинних) і приватних. Головним джерелом рабства був воєнний полон. Рабами ставали також діти рабів. Окрему групу ра­бів
складали неплатоспроможні боржники – громадяни, які не змог­ли виплатити борг у
встановлений термін. Боргове рабство було дуже поширеним. Нерідко рабів купували на спеціальних ринках. Віддання у рабство могло також бути
покаранням за злочин.

Державний лад країн Стародавнього Сходу.

Організація
управління в державах Стародавнього Сходу була майже ідентичною. Більшість із них були монархіями.

Особливою
формою правління, і водночас політичним режи­мом була східна деспотія. Її характерними рисами вважаються
практично необмежена влада монарха, особа і влада якого обож­нюються; наявність
численного централізованого чиновницького апарату; відсутність прав і свобод
громадян.

Сильна
централізована влада потрібна була, щоб організовува­ти населення на
будівництво та обслуговування зрошувальних споруд. Зміцненню влади сприяло
обожнювання правителів, оголо­шення їх посередниками між богом і людьми,
носіями божої волі. Втім, стародавнім царям доводилося рахуватися з інтересами
жре­цької, військової та служивої знаті. За допомоги великого бюро­кратичного
апарату рабовласницька держава підтримувала гро­мадський порядок, утримувала в
покорі пригноблені класи.

Основними
відомствами управління у державах Стародав­нього Сходу
були: 1) відомство публічних робіт, яке
керувало бу­дівництвом та утриманням зрошувальних систем, доріг; 2) вій­ськове – забезпечувало ведення
війн і постачання рабів-іноземців; 3) фінансове
– фінансувало армію, апарат управління, громадські роботи.

Суд у
країнах Стародавнього Сходу не був відділений від ад­міністрації. Це означало,
що голова держави й чиновники одночасно виконували як адміністративні функції,
так і судові. Вищу судову владу мав цар. Він міг особисто вирішувати
найважливіші справи, розглядав скарги на рішення нижчих судів, мав право
помилування. Більшість судів були колегіальними. Існували спеціальні суди –
царські, храмові.

Армії в країнах
Стародавнього Сходу спочатку будувалися за принципом народного ополчення. У
період розквіту держав ядро армії складали професійні воїни. Під час походів до
професійної армії додавалось ополчення.

Поліція. Спершу у
країнах Стародавнього Сходу не було централізованої поліції, а поліцейські
функції в разі потреби вико­нувала армія. Згодом виникли спеціалізовані
постійні загони, які охороняли канали, зерносховища, храми, приміщення, де
утриму­валися державні раби.