Джерела та основні риси права держав Стародавнього Сходу

Укладач: 

доцент кафедри історії держави та права, к.ю.н., доцент – О.І. Анатольєва

3. Джерела та основні риси права держав Стародавнього Сходу

Джерела права. Основним джерелом права тривалий час за­лишався
правовий звичай. Згодом з’явилися закони. Вони являли собою письмовий виклад
тих правових звичаїв, які виражали інте­реси панівного класу. Джерелами права
були також судові рішен­ня і розпорядження посадових осіб.

Характерні риси права Стародавнього Сходу:
класовість, синкретизм, консерватизм, казуїстичність, формалізм, відсутність
поділу на галузі.

Класовість
полягала насамперед у тому, що право закріплюва­ло безправ’я рабів, нерівність
окремих категорій вільного населен­ня. Синкретизм проявлявся у тісному зв’язку норм
права з релігій­ними, моральними та іншими соціальними нормами. Консерва­тизм
означав, що стародавнє право дуже повільно розвивалося.

Серед
найвідоміших джерел права Стародавнього Сходу – За­кони вавилонського царя
Хаммурапі та індійські Закони Ману.

Закони Хаммурапі було
знайдено у 1901-1902 рр. французь­кою археологічною експедицією на розкопках у
місті Сузи, що на території сучасного Іраку. З-поміж інших предметів старовини
було виявлено конусоподібну базальтову стелу заввишки понад два метри. На одній
з її сторін вгорі було зображено, як верховний бог Вавилону вручає сувій
документів чоловікові у царському вбранні. Увесь стовп був вкритий клинописними
знаками. Це і була видатна пам’ятка давньосхідного рабовласницького права –
Законник царя Вавилону Хаммурапі.

Закони
Хаммурапі датуються XVIII ст. до н. е. Ймовірно, вони являли собою запис
судових рішень Хаммурапі. «Стовп законів» був виставлений на міській площі, де
відбувалося правосуддя, і мав нагадувати, що ніхто не може виправдовуватися
незнанням законів.

Звід
складався (умовно) з 282 статей, сформульованих у казуїс­тичній формі, тобто у
вигляді рішення у конкретній справі, конкрет­ному випадку (казусі). Наприклад:
«Якщо людина виб’є зуб рівного собі (за соціальним становищем), то слід вибити
його зуб».

Статті
групувалися за змістом: судочинство, майнові відноси­ни, сімейні та спадкові
відносини, захист особи, умови найму тощо. Але поділу на галузі права не було.

Іншою
важливою пам’яткою права Стародавнього Сходу були індійські Закони Ману.

Точна дата
створення цього збірника невідома: II ст. до н. е. – І ст. н. е. Авторами
законів були, вочевидь, брахмани. Вони й дали законам ім’я Ману – міфічного
заступника стародавніх індусів. Збірник поділяється на 12 глав і 2685 статей.

Закони
містили норми про становище різних груп населення, організацію державної влади,
її взаємини з громадянами, регулю­вали майнові та сімейні відносини, питання
відповідальності за злочини. При цьому зміст законів виходив за межі права. У
них були положення, що стосувалися політики, моралі, релігії. Правова санкція,
зазвичай, поєднувалася з релігійною, тобто вказувалися наслідки, які очікували
порушника закону в потойбічному світі. Це надавало Законам Ману особливої сили
впливу.