Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Розгортання державотворчого процесу і творення національної економіки


2. Розгортання державотворчого
процесу і творення національної економіки

Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного
суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командно-адміністративної
до ринкової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше
реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу. Політична палітра суспільства
у перехідний період, період формування основ ринкової економіки, постійно змінюється.
Перехід від тоталітаризму з його командно-адміністративною системою управління до
ринкової економіки, для якої властива демократична форма розвитку та управління
народним господарством, зумовлений докорінною зміною форм власності та класової
структури суспільства, формуванням нової політичної системи. Важливим аспектом оцінки
стартових можливостей нашої держави після проголошення незалежності стало визначення
її природноресурсного потенціалу. Маючи на своїй території понад 7 тис. родовищ
корисних копалин, Україна належить до держав із середнім рівнем сировинного потенціалу.
Це пояснюється його незбалансованістю. Незважаючи на те, що на території республіки
сконцентровано майже 20 % світових ресурсів марганцевих руд і понад 5 % запасів
залізних руд, України водночас вкрай недостатньо забезпечена паливно-енергетичними
ресурсами, насамперед нафтою та природним газом, фосфоритами, калійними солями.
Так, у 1990 р. Власний видобуток нафти забезпечував 2,4 %, а природного газу — 8,6
% загальних потреб народного господарства країни. Тільки в 1990 р. Україна отримала
з Росії 56 млн т нафти і майже 90 млрд кубометрів природного газу.

Українська економіка за часів СРСР була надто мілітаризована. На військові цілі
витрачалося майже 35 % союзного бюджету. Велика частка цих коштів вкладалась у промисловість
України. Тому в республіці після розпаду СРСР залишилося майже 40 % союзного військово-промислового
комплексу (ВПК), до 80 % підприємств машинобудівних галузей було залучено у виробництво
зброї. Ці підприємства незабаром стали непотрібними, що теж негативно позначилося
на структурі української економіки.

Україна почала писати свою історію з чистого аркуша, за відсутності власних
фінансової та банківської систем, управлінського апарату та економічної науки. Деформована
структура господарського комплексу, що дістався у спадок від колишнього СРСР, у
поєднанні з недосконалою організацією державної влади в Україні, незавершеністю
розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади істотно ускладнили
перехід до ринкової економіки. Так, Верховна Рада 12-го скликання за час свого функціонування
змінила чотири уряди —В. Масола (травень — жовтень 1990 р.), В. Фокіна (листопад
— жовтень 1992 р.), Л. Кучми (жовтень 1992 р. — вересень 1993 р.), Ю. Звягільського
(вересень 1993 р. — червень 1994 р.). Українське керівництво, прагнучи переорієнтуватися
на Захід у перші роки незалежності, поспішало вийти з налагодженої системи господарських
зв’язків. Така стратегічна лінія дорого обійшлася Україні. Згідно зі світовими стандартами,
продукція української промисловості була неконкурентоспроможною. Розірвані зв’язки
залишили сотні підприємств України без споживачів, а отже, і без фінансування.

У 1991–1993 рр. національний дохід України зменшився на 39 %, а українська політична
еліта тим часом витрачала час на дебати щодо того, куди йти — до капіталізму чи
соціалізму. Внаслідок істотного підвищення цін на імпортований природний газ в Україні
почала розкручуватися спіраль інфляції. Державні органи в умовах повільного формування
виконавчої влади виявилися неспроможними активно впливати на економічну ситуацію.
У середині 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони, з’явилися купонокарбованці.
У 1993 р. інфляція в Україні становила понад 10200 %. Заборгованість іншим країнам
наприкінці 1993 р. Досягла 7 млрд дол. Найбільша заборгованість припадала на Росію
і Туркменістан за поставку енергоносіїв.

Не завжди продумане, суперечливе реформування призвело до розростання “тіньової”
економіки, неймовірного відпливу капіталів за кордон, значного посилення корупції
в державному апараті, збільшення обсягу бартеру при розрахунках між галузями, підприємствами
як усередині країни, так і при розрахунках у зовнішній торгівлі. За цих обставин
невдоволення мас діяльністю Президента та Верховної Ради невпинно наростало і досягло
свого піку в червні 1993 р. Під тиском шахтарських страйків було прийнято рішення
про проведення 26 вересня 1993 р. референдуму з питань довіри Президентові та Верховній
Раді. Таке рішення не могло швидко вгамувати розбурхане, виведене з рівноваги суспільство,
навпаки, воно ще більше стимулювало розпал пристрастей. Це виявилося в посиленні
протистояння партій, поглибленні розколу між Президентом та Верховною Радою. Спробою
вирватися з цієї кризи стало нове радикальне рішення щодо проведення в першій половині
1994 р. дострокових виборів Верховної Ради і Президента України. Ці дострокові вибори
були об’єктивно назрілими й історично зумовленими. Вони поклали початок оновленню
вищих органів влади. Вибори до Верховної Ради проводились за мажоритарною системою,
відповідно до якої депутати обиралися не за партійними списками, а за територіальними
округами. Водночас відбулися вибори до місцевих рад. Головою Верховної Ради було
обрано О. Мороза. У 1994 р. в Україні відбулися президентські вибори. Із семи кандидатів
у Президенти України (В. Бабич, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Лановий, О. Мороз, І. Плющ,
П. Таланчук) на виборах переміг Л. Кучма, за кандидатуру якого у другому турі проголосувало
понад 52 % виборців.

Після виборів було зроблено спробу перейти до прагматичної стадії перехідного
періоду — стадії соціально-економічних реформ, оскільки зволікання з ними й було
основною причиною загострення ситуації в країні. Новообраний Президент Л. Кучма
перейшов від вирішення питань ідеологічних до економічних, а Верховна Рада України
активізувала свою законотворчу діяльність.

Негативні тенденції в економіці дедалі більше посилювалися; за шість місяців
1994 р. темпи спаду виробництва порівняно з відповідним періодом попереднього року
становили 36 % і були удвічі вищими, ніж у 1991–1993 рр. Економічна криза негативно
вплинула на рівень життя і на соціальну структуру суспільства. Якщо в 1990 р. частка
заробітної плати у валовому національному доході становила майже 60 %, то в 1994
р. —лише 25–30 %. Різко впала купівельна спроможність населення. Протягом 1991–1994
рр. вона фактично знизилась у 5 разів. Економічні негаразди негативно позначилися
на соціальній структурі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до
соціальної поляризації. Вже в 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64 % населення,
“середній клас” танув на очах, а кількість багатих становила 10 %. Внаслідок цього
різко зросло суспільне напруження між полюсами “багаті” — “бідні”. За цих обставин
Президент Л. Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію.
Принципова новизна трансформації економіки полягала у відмові від концептуальної
тези “попередня стабілізація і лише згодом —реформування” та переході до формули
“прискорене реформування як єдина умова й основний засіб виходу з кризи та досягнення
економічної стабілізації”. Однак уже в квітні 1995 р. Президент Л. Кучма визнав
за необхідне скоригувати реформи, бо реалізація нового соціально-економічного курсу
виявила істотні недоліки запропонованої ліберально-монетаристської моделі. Зокрема,
передбачалося посилити керованість економікою, подолати кризу державної влади, активізувати
соціальну політику та ін. Із здійсненням програми антикризових дій, радикальних
реформ в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. На початку 1996
р. прогресуючу інфляцію вдалося приборкати. А вже у вересні 1996 р. було проведено
грошову реформу: відбулася зміна номінальної вартості грошових знаків, а також було
запроваджено нову валюту — гривню. В 1996 р. підприємствами недержавного сектора
було вироблено 45 % загального обсягу промислової продукції. Протягом 1995–1996
рр. приватизовано 8 тис. великих та середніх підприємств і практично завершено малу
приватизацію. Внаслідок роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підприємств
понад 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. На початку
1995 р. відбулися також зміни у податковій системі з метою зменшення податкового
тиску і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. Відбувся
перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30 %, було
скорочено податкові пільги. Ставка податку на додану вартість знизилася з 28 до
20 %. У 1996 р. згідно із Законом України “Про державну податкову службу в Україні”
було створено податкову службу. Однак і на цьому етапі економічну кризу подолати
не вдалося. Уряд виявився неспроможним забезпечити ефективне управління економічними
процесами. Відчувалися також серйозні суперечності між гілками влади, незбалансованість
їхніх повноважень. Особливо помітною була слабка позиція Кабінету Міністрів. Як
і в попередній період, цей виконавчий орган лишався найнестабільнішим. Тривало протистояння
Президент — Верховна Рада; воно досягло кульмінації влітку 1995 р. Проте законодавчій
та виконавчій гілкам влади вдалося дійти компромісу, що було зафіксовано у Конституційному
договорі — угоді між Верховною Радою України та Президентом України “Про основні
засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування
в Україні на період до прийняття нової Конституції України”, укладеній 8 червня
1995 р.

По суті цей договір був тимчасовим конституційно-правовим нормативним актом.
Конституційний договір створив також умови для активізації конституційного процесу.
Однак безкомпромісна позиція прихильників збереження радянської системи, з одного
боку, і прихильників парламентської, президентської або президентсько-парламентської
— з іншого, у жовтні 1993 р. остаточно загальмувала конституційний процес. Робота
Конституційної комісії через протистояння гілок влади та боротьбу політичних сил
теж була непродуктивною.

Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою у червні 1996 р.
Оскільки подальше просування шляхом реформ без надійної законодавчої бази було практично
неможливим, Президент Л. Кучма видав Указ про оголошення Всеукраїнського референдуму
з питання затвердження Конституції, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою
гілками влади. Знову розпочалися пошуки компромісу. Робота узгоджувальних комісій
з найбільш спірних питань (статусу Республіки Крим, державної мови, державної символіки,
приватної власності, розподілу

владних повноважень) врешті увінчалася успіхом: 28 червня 1996 р. було прийнято
Конституцію України. Прийняттям Конституції України завершився процес становлення
політичної системи республіки як єдиного організму з більш-менш чітким визначенням
його структурних елементів, їх функціонального призначення та принципів зв’язку.
А 16 жовтня 1996 р. було утворено Конституційний Суд України як гарант додержання
конституційних норм. Законодавча база в Україні постійно розвивається. Адже суть
конституційного процесу полягає у забезпеченні становлення та розвитку правової
системи держави, утвердженні законності та правопорядку в суспільстві, вихованні
правової свідомості та формуванні політичної культури населення.

У 1997 р. відбулися певні зрушення у реформуванні економічної сфери, розвитку
зовнішньополітичних та економічних відносин із зарубіжними країнами. Стан економіки
продовжував залишатися складним, однак намітилася тенденція до сповільнення темпів
падіння валового внутрішнього продукту, промислового і сільськогосподарського виробництва,
насамперед продукції рослинництва. Вдалося частково приборкати інфляцію. У жовтні
1997 р. Президент України Л. Кучма видав Указ “Про основні напрями соціальної політики
на 1997–2000 роки” з метою створення конкретних механізмів реалізації принципів
соціально орієнтованої економіки. Стратегічною метою соціальної політики на державному
рівні було проголошено підвищення матеріального добробуту та поліпшення умов життя
людей.

У 1997 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із
164 країн світу. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі зменшилося майже на третину
і становило 1 млрд дол. Успішно розвивалися торговельні зв’язки з Нідерландами,
Австрією, Німеччиною. Відбулися радикальні зміни у відносинах між Україною та США.

Наприкінці 1997 р. перший космонавт незалежної України Л. Каденюк здійснив успішний
політ у складі багатонаціонального екіпажу на борту американського корабля “Колумбія”.
Однак стабілізаційні процеси у реальній економіці, що спостерігалися у першому півріччі
1998 р., виявилися нестійкими. Ситуація залишалася складною. Збитково працювала
більша частина (51 %) підприємств, що на 6 % перевищило аналогічні показники попереднього
року. За бартерними умовами підприємствами було реалізовано 41,7 % продукції.

Восени 1998 р. внаслідок руйнівних процесів на фінансових ринках Росії та Південно-Східної
Азії активізувалися негативні тенденції у вітчизняній економіці, знову розпочався
спад промислового виробництва, інтенсифікувалася девальвація гривні. Негаразди посилювались
і через значне збільшення заборгованості держави з виплати зарплат і пенсій, поглиблення
платіжної кризи, фінансового стану підприємств та організацій, загострилася ситуація
в банківській системі. Збитки банківської системи внаслідок девальвації гривні становили
у доларовому вираженні 1 млрд дол.

Загострення проблем реформування економіки зумовлювалося недостатнім ступенем
обгрунтованості економічних реформ, повільним формуванням правової бази, протистоянням
між гілками влади, недосконалим механізмом соціальних компенсацій, зовнішньоекономічними
прорахунками тощо. У цих умовах виникла необхідність, як про це наголошується у
позачерговому посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради України (19
листопада 1998 р.), переорієнтувати грошово-кредитну систему та бюджетно-фінансову
політику на безпосереднє сприяння відновленню виробництва і розвитку продуктивних
сил. У березні 1998 р. за змішаною мажоритарно-пропорційною системою відбулися чергові
вибори до Верховної Ради 14-го скликання. У виборах взяли участь 30 партій та політичних
блоків, громадських організацій, але перемогу одержали представники 8 партій, що
й визначило політичний спектр нового українського парламенту. Станом на 28 травня
1998 р. у Верховній Раді України з урахуванням обраних в одномандатних округах склалася
така розстановка політичних сил: фракція Комуністичної партії України — 121 депутат;
фракція Народно-демократичної партії — 92 депутати; фракція Народного Руху — 47
депутатів; фракція “Громада” — 39 депутатів; фракція блоку Соціалістичної та Селянської
партій — 35 депутатів; фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)
— 25 депутатів; фракція Партії зелених України — 24 депутати; фракція Прогресивної
соціалістичної партії України — 17 депутатів. Разом обрано 436 депутатів, з них
400 входять до складу депутатських фракцій. Згідно з правовими актами Президента,
Верховної Ради, Кабінету Міністрів України триває реформування структурних підрозділів
держави. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів (квітень 1996 р.) про реформування
органів внутрішніх справ України, у 1998 р. створено нову структуру органів МВС
— внутрішню контррозвідку, зі складу органів внутрішніх справ країни виведено пенітенціарну
систему (створено спеціальний комітет), скорочено штат МВС на 20 %. Активно ведеться
боротьба проти злочинних угруповань, але рівень нерозкритих злочинів залишається
ще досить високим.

Зусилля Міністерства оборони України були зосереджені на виконанні Державної
програми будівництва та розвитку Збройних сил на період до 2005 р. У 1998 р. завершився
перший етап цього процесу. Збройні сили України налічували 320 тис. військовослужбовців
та 100 тис. цивільних осіб, а до кінця 2000 р. — відповідно 310 та 90 тис. Треба
визнати, що формування Збройних сил України відбувається у складних умовах: через
обмежені бюджетні можливості держави в червні 1998 р. Указом Президента України
Л. Кучми тимчасово на рік було зупинено військовий призов до Збройних сил.

Незважаючи на збільшення частки малих підприємств у виробництві внутрішнього
валового продукту (ВВП) з 4,1 % у 1996 р. до 7,6 % в 1998 р., їх роль в економіці
держави залишається незначною. В Україні в 1999 р. діяло приблизно 160 тис. малих
підприємств, де працювало 8 % населення. За 1998–1999 рр. кількість цих підприємств
збільшилася в 1,5 раза, але показники підвищення ролі середнього класу залишились
дуже низькими порівняно з розвиненими країнами, де внесок малого бізнесу до ВВП
становить 70–80 %. У 1998 р. кількість фермерських господарств зменшилася на 0,11
%. На 1 січня 1999 р. їх налічувалося 35,5 тис. У користуванні цих господарств було
1,0292 млн га сільськогосподарських угідь. Вони продали заготівельним організаціям
878 т живого м’яса худоби та птиці, а також 4,4 тис. т молока і молочних продуктів.
Однак це дуже малий внесок у постачання продовольства. Вагомих успіхів домоглися
науковці, робітники машинобудівних заводів України у створенні ракети-носія “Зеніт”
для участі у Всесвітньому проекті супутникового зв’язку “Глобал стар”, зокрема підприємства
“Південне” та “Південмашзавод” розробляли проект запуску “Зеніта” з морської платформи.
Однак загалом соціально-економічне становище країни, політичне життя в 1998 р. характеризується
в історії України трагічними подіями, масовими виступами шахтарів, природними катаклізмами.
На шахті ім. Скочинського державної холдингової компанії “Донвугілля” 6 квітня 1998
р. внаслідок вибуху газу метану загинуло 63 шахтарі. Шахтарі західного Донбасу в
червні того ж року здійснили майже 500-кілометровий піший марш до Києва, вимагаючи
від уряду поліпшення стану справ у вугільній галузі, ліквідації заборгованості із
заробітної плати.

На початку листопада 1998 р. на Закарпатті внаслідок великої повені загинуло
18 людей, зруйновано 2655 будинків, а 2800 будівель потребують капітального ремонту.
Стихія завдала збитків області на суму 584 млн грн, а збитки населення перевищують
57 млн грн. Як і в 1998 р., Державний бюджет 1999 р. був прийнятий Верховною Радою
в останній день року після досягнення консенсусу зі спірних положень. Доходи бюджету
встановлено в розмірі 23,895 млрд грн, витрати визначено в розмірі 25,135 млрд грн.
Дефіцит Державного бюджету становив 1 % ВВП (1,24 млрд грн). Порівняно з 1998 р.
доходи і витрати збільшились (у 1998 р. доходи становили 21,1 млрд грн, витрати
— 24,5 млрд грн), набагато зменшився дефіцит (у 1998 р. він дорівнював 3,5 млрд
грн). У Державному бюджеті 1999 р. було заплановано істотне збільшення витрат на
охорону здоров’я (530 млн грн) й освіту (1,8 млрд грн), соціальний захист і соціальне
забезпечення (2,2 млрд грн), потреби національної оборони (1,7 млрд грн), забезпечення
безпеки держави (1,65 млрд грн). Перша половина 1999 р. була багата на різноманітні
події, що дають уявлення про економічне становище України, особливості її соціально-політичного
розвитку напередодні президентських виборів, а також характеризують систему міжнародних
відносин, яка домінуватиме на початку третього тисячоліття.

На початку 1999 р. було оприлюднено стратегічний документ, підготовлений Кабінетом
Міністрів України — програму “Україна- 2010”. Мета цієї програми — максимально підвищити
рівень життя населення республіки. Так, програмою заплановано підвищити середній
рівень заробітної плати до 60 %, збільшити загальний обсяг інвестицій в економіку
України до 2005 р. до 60 млрд дол., а у 2010 р. —до 140 млрд дол. Причому частка
іноземного капіталу не повинна перевищувати 25 млрд дол. Програма “Україна-2010” має три основні напрямки:
оздоровлення підприємств, досягнення економічної стабільності, структурні зміни
в економіці. Програмою також передбачено збільшення середньої тривалості життя громадян
України з 67 до 70 років. Як відомо, останніми роками спостерігається зменшення
чисельності населення України. На 1 жовтня 1999 р. населення України 49,8 млн осіб,
міське — 33,8 млн, сільське — близько 16 млн осіб (у 1998 р. — відповідно 50,3 млн,
34,11млн і 16,16 млн осіб). У перші місяці 1999 р. в Україні тривало падіння промислового
виробництва. За січень — березень 1999 р. промисловими підприємствами вироблено
продукції на 15,2 млрд грн, що на 2 % менше порівняно з аналогічним періодом 1998
р. Обсяги промислового виробництва зменшились у 16 із 25 регіонів України, зокрема
в хімічній і нафтохімічній промисловості — на 16,7 %, у промисловості будівельних
матеріалів — на 11 %, у машинобудуванні та металообробці — на 8 %. У лютому 1999
р. в Україні не працювало 17,9 % підприємств. Загальні обсяги промислового виробництва
за перші 4 місяці 1999 р. порівняно з відповідним періодом 1998 р. зменшились на
2,7 %. У першому кварталі 1999 р. ВВП зменшився на 4,2 %, що виходить за межі прогнозованого
рівня розвитку економіки республіки в 1999 р. Однак уряду і Національному банку
України вдалося втримати стабільність гривні й знизити рівень інфляції. На початок
1999 р. рівень інфляції становив 2,5 %, у лютому — 1 % порівняно з 1,5 % у січні.
При цьому ціни на продовольчі товари зросли на 1,8 %. Майже на 16 % зменшилась заробітна
плата у січні 1999 р. порівняно з груднем 1998 р., причому в сільському господарстві
— на третину, а у промисловості — на 13,4 %. У 1999 р. понад 60 % селян мали доходи,
нижчі за офіційну межу бідності: місячний дохід 14 % селян не перевищував 10 грн,
лише 8,6 % — понад 100 грн. Своєчасно заробітну плату одержували тільки 30 % працюючих
в Україні. На квітень 1999 р. заборгованість із заробітної плати становила 6,6 млрд
грн. Причому 60 % заборгованості припадало на позадержавну сферу. Станом на 1 квітня
1999 р. загальна сума заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, матеріальної
допомоги становила 11 млрд грн. Станом на 1 квітня 1999 р. кількість безробітних
в Україні становила 1,6 млн осіб. За прогнозами Міністерства праці й соціальної
політики до кінця 1999 р. кількість безробітних мала перевищити 2 млн осіб. Бюджет
країни має великий дефіцит, що зумовлено відсутністю достатніх валютних джерел для
обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргів. Зовнішня заборгованість України
на 1 березня 1999 р. становила 11,2 млрд дол. Однак попри це Україна продовжувала
позичати гроші. У вересні 1998 р. МВФ і Україна уклали трирічну угоду про підтримку
економічної програми українського уряду на 1998–2001 рр. на загальну суму 2,25 млрд
дол. Згідно з цією угодою у березні 1999 р. Україна одержала черговий транш на суму
153 млн дол. У тому ж році Україна повинна була повернути 2,2 млрд дол. за іноземні
кредити. Станом на квітень 1999 р. кожний житель України заборгував МВФ приблизно
70 грн. На виконання умов згаданої угоди з 1 квітня 1999 р. було підвищено тарифи
за електроенергію та природний газ відповідно на 20 та 25 %, а з 1 травня у 14 регіонах
України було введено 90-відсоткову оплату житлово-комунальних послуг.

У лютому 1999 р. після стабілізації рівня інфляції було встановлено нові параметри
валютного коридору: 3,4–4,6 грн за 1 дол., як передбачалося Державним бюджетом.
В Україні економічна криза падіння розгорталася на тлі мікрорівня економіки. З її
наслідками стикається кожен мешканець України. Неплатежі між підприємствами, невиплата
заробітної плати, безробіття, низькі доходи бюджету й розвал соціальної сфери, падіння
національної валюти й виробництва стали основними ознаками економічної кризи. Про
причини цієї кризи свідчать дані соціологічного опитування, здійсненого наприкінці
квітня 1999 р. Українським інститутом соціальних досліджень та Центром “Соціальний
моніторинг”. На запитання: “Які ви бачите основні недоліки діяльності влади у сфері
економіки ”, респонденти відповіли так: нездатність боротися з безробіттям — 66
%, некомпе-тентність влади в питаннях економіки — 62 %, відсутність уваги до проблем
села та агропромислового комплексу — 52 %, відсутність підтримки вітчизняного виробника
— 52 %, невиправдано високий рівень податків будь-якої економічної діяльності —
51 %, недостатня підтримка розвитку великих підприємств — 48 %, недостатня підтримка
малого підприємництва — 31 %, недостатні зусилля в розвитку економічних зв’язків
з Росією — 31 %. За розвитком людського потенціалу Україна посідає 102 місце у світі,
про що йдеться в доповіді “Про розвиток людини у 1998 р.”, підготовленій на замовлення
Програми розвитку ООН. В 1997 р. Україна посідала 95-те місце. У документі зазначається,
що в такій ситуації перебуває не тільки Україна, а й інші держави з перехідною економікою.

У першій половині 1999 р. до економічних труднощів додалися природні катаклізми.
Так, у селі Костинці Чернівецької області 18 квітня 1999 р. величезний зсув на площі
5 км2 знищив 40 житлових будинків і частково зруйнував 65, в окремих районах Закарпатської
області значних руйнувань завдала повінь. Багато фінансових витрат потрібно також
для ліквідації наслідків катастрофи і закриття Чорнобильської АЕС, фінансування
проекту “Укриття”. Останніми роками на Чорнобиль припадало 5–7 % витрат Державного
бюджету. За 1992–1998 рр. витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи
перевищували 5 млрд дол. У політичному житті України також відбулося багато “потрясінь”.
Напередодні слухання у Верховній Раді України подання Генеральної прокуратури України
про притягнення до кримінальної відповідальності екс-прем’єра, лідера партії “Громада”
П. Лазаренка, який у цей час перебував у Швейцарії нібито на лікуванні, 17 лютого
1999 р. Верховна Рада прийняла рішення про позбавлення його депутатської недоторканності.
П. Лазаренко переїхав до США, де звернувся до імміграційної служби з проханням про
надання політичного притулку. Ця подія прискорила розкол у партії “Громада”. Її
колишні члени Ю. Тимошенко та А. Турчинов заснували нову фракцію — “Батьківщина”.
Розкол відбувся також і у Народному Русі. У лютому1999 р. було створено фракцію
НРУ-2 на чолі з Ю. Костенком. Після трагічної загибелі в автомобільній катастрофі
25 березня В. Чорновола майже через тиждень — 2 квітня — лідером НРУ-1 у парламенті
став колишній міністр закордонних справ Г. Удовенко. У березні 1999 р. на установчих
зборах Всеукраїнського об’єднання демократичних сил “Злагода” Л. Кравчука, В. Пустовойтенка
та І. Плюща було обрано його співголовами. В основу практичної діяльності цього
об’єднання було покладено розроблену Кабінетом Міністрів України програму “Україна-2010”. 7 квітня Верховна Рада
України прийняла постанову про проведення чергових виборів Президента України 31
жовтня 1999 р. Ще раніше (у січні) Верховна Рада України прийняла Закон України
“Про столицю України — місто-герой Київ”. На основі цього Закону було ухвалено рішення
(у березні) про проведення виборів Київського міського голови 30 травня 1999 р.
У цей час, мабуть, не було жодної центристської чи правоцентристської партії, яка
б тією чи іншою мірою не переживала розколу у своїх лавах: Народно-демократична
партія (НДП), Ліберальна партія України (ЛПУ), Демократична партія України (ДемПУ),
Партія зелених України (ПЗУ). При цьому загальним для всіх були не стільки ідеологічні
суперечності, скільки, більшою чи меншою мірою, ставлення до діючої влади напередодні
президентських виборів. Розколи в партіях призвели до створення нових політичних
об’єднань, а також фракцій у Верховній Раді України. Станом на 15 травня 1999 р.
у Верховній Раді 14-го скликання замість 8 фракцій стало 13. На посаду мера Києва
(станом на 1 січня 1999 р. у Києві проживало 2 млн 626,5 тис. осіб) претендувало
багато кандидатів, серед яких діючий міський голова О. Омельченко, Г. Суркіс (СДПУ(о)),
В. Бабич (ВОХ) та ін. Переміг на виборах О. Омельченко.

Початок президентського марафону поклали з’їзди партій та збори виборців, на
яких було висунуто багато кандидатів у Президенти України: Л. Кучму (висунутий зборами
виборців у м. Києві), П. Симоненка (від КПУ), Г. Удовенка (від НРУ-1), Ю. Костенка
(від НРУ-2), О. Мороза (від СПУ), Н. Вітренко (від ППСУ), О. Ткаченка (від СелПУ),
Є. Марчука (від СДС), М. Габера (від патріотичної партії України), О. Базилюка (від
Слов’янської партії), Ю. Кармазіна (від партії захисників Вітчизни), В. Кононова
(від ПЗУ), В. Олійника (висунутий зборами виборців у м. Кіровограді), В. Онопенка
(від УСДП), О. Ржавського (від Всеукраїнського політичного об’єднання “Єдина родина”).
У результаті виборів 31 жовтня у другий тур вийшли Л. Кучма і лідер Комуністичної
партії України П. Симоненко. За президентськими виборами спостерігали понад 400
експертів ООН, ОБСЄ, Ради Європи та ін.

Другий тур виборів відбувся 14 листопада 1999 р. Перемогу здобув діючий Президент
Л. Кучма. Підсумки президентських виборів в Україні засвідчили поразку правоцентристських
партій, а також те, що організованих політичних сил нелівої орієнтації у країні
немає й існування легальної могутньої комуністичної опозиції для більшості суспільства
апріорно неприйнятне. Отже, проголосувавши за Л. Кучму, народ проголосував за незмінність
курсу, обраного Україною в грудні 1991 р. Виборча кампанія відбувалась у складній
економічній та політичній обстановці в країні. Так, індекс інфляції станом на 1
травня 1999 р. підвищився на 5,9 %. Верховна Рада України 20 травня прийняла постанову
за підсумками звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету
за перший квартал 1999 р. У ній, зокрема, наголошувалося: урядом не забезпечено
виконання 30 із 40 запланованих дохідних джерел, у результаті чого до дохідної частини
Державного бюджету недоотримано понад 400 млн грн, тобто борги уряду населенню із
соціальних виплат продовжують збільшуватися. Ціни на ліки підвищились на 150–200
%. Обсяг українського експорту товарів і послуг до країн СНД у першому кварталі
1999 р. порівняно з аналогічним періодом 1998 р. зменшився на 22,4 %, у тому числі
до Росії — на 18,9 %.

За прогнозами часопису “.Financial Times” за 19 травня
1999 р., на Україну очікував дефолт, тобто неспроможність виконати міжнародні фінансові
зобов’язання. У першій половині 1999 р. Україна активно здійснювала зовнішню політику,
спрямовану на забезпечення тісних зв’язків з державами Західної Європи, інтеграцію
до європейського економічного простору. У Львові 14–15 травня відбувся VІ саміт
голів держав Центральної Європи, в якому взяли участь президенти України, Польщі,
Болгарії, Чехії, Румунії, Німеччини, Австрії, Італії, Угорщини, Словенії. Учасники
саміту розглянули питання європейської безпеки, економічних і політичних контактів
між країнами регіону, закликали уряд Белграда виконати всі вимоги міжнародного співтовариства
щодо врегулювання косовської проблеми. У другій половині 1999 р. відбулися помітні
зміни в економічному й політичному житті країни. В основному було подолано падіння
ВВП. Обсяг промислового виробництва збільшився на 4,3 %. З випереджаючими темпами
відбувалося виробництво товарів народного споживання (17,2 %), у тому числі непродовольчих
товарів (10,2 %). Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Понад 70 %
загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах.
В економіці утвердились основи ринкової інфраструктури. На кінець 1999 р. в Україні
було зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів,
2250 аудиторських фірм, 290 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних спілок.
Помітні зрушення в розвитку економіки в цей період частково відбилися на вирішенні
окремих питань соціальної політики. Так, з 1 жовтня 1999 р. було підвищено стипендії
студентам та учням; мінімальний розмір пенсії за віком встановлено 30 грн. Зменшилась
заборгованість з пенсій, майже вдвічі зменшилася заборгованість із заробітної плати
працівникам бюджетної сфери. Однак починаючи з жовтня спостерігалося падіння курсу
гривні (4,6 грн. за 1 дол.). Проблеми подальшого розвитку сільського господарства
та шляхи їх вирішення розглядаються в Указі Президента України від 3 грудня 1999
р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”.
Згідно з цим Указом уряд, органи виконавчої влади на місцях повинні реформувати
колективні сільськогосподарські підприємства на засадах приватної власності на землю
та майно. Члени цих підприємств мають право виходити з них із земельними частками
(паями) та майновими паями і створювати на їх основі приватні (приватно-орендні)
підприємства, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи.
Подальші заходи щодо стратегії перетворень на 2000–2004 рр. були визначені у Посланні
Президента України Верховній Раді України.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+