Тема 1. Теорія конституціоналізму та конституційна реформа в Україні

Тема 1. Теорія конституціоналізму та конституційна реформа в Україні

1. Теорія конституціоналізму: поняття, ознаки, основні
положення

2. Поняття конституційної реформи в Україні

3. Етапи конституційної реформи в Україні

У шеститомній „Юридичній енциклопедії” зазначається, що „Конституціоналізм (франц. сonstitutionnalisme,
від лат. сonstitutio – устрій, установлення, положення) – доктринальне поняття,
вживане як в юридичній науці, так і в суспільних науках у цілому. Виділяють кілька
аспектів цього поняття. Передусім конституціоналізм трактують як політико-правову
ідеологію, історично пов’язану з феноменом конституції. Його розглядають як певне
інтелектуальне узагальнення, притаманне розвитку політико-правової думки в конкретній
країні і як персоніфіковану концепцію (концепції) сформульовану окремими видатними
авторами (наприклад, в Україні – конституціоналізм М.П. Драгоманова, конституціоналізм
М.С. Грушевського, конституціоналізм С.С. Дністрянського тощо). Водночас конституціоналізм
нерідко узагальнено сприймається як суспільно-політичний рух, спрямований на реалізацію
відповідних ідей”.

Виходячи із викладеного можна стверджувати, що не існує єдиного розуміння
конституціоналізму, адже навіть із викладеного стає зрозумілим, що конституціоналізм розглядають як:

– політико-правову ідеологію, історично пов’язану з феноменом конституції;

– певне інтелектуальне узагальнення, притаманне розвитку політико-правової
думки в конкретній країні;

– персоніфіковану концепцію (концепції) сформульовану окремими видатними авторами;

– суспільно-політичний рух, спрямований на реалізацію відповідних ідей.

До того ж, необхідно взяти до уваги, що іноді конституціоналізм ототожнюють
з деякими ознаками політичної системи в цілому, з конституційними методами управління
державними справами. Таке тлумачення конституціоналізму має історичну традицію пов’язану
з практикою обмеження абсолютної монархії у період буржуазних революцій. Адже саме
починаючи із 18 ст. у Європі поняття конституціоналізму стали трактувати як державне
правління, обмежене конституцією – актом найвищої юридичної сили, оскільки остання
обов’язково відтворювала концепції природних прав людини, народного суверенітету
і поділу влади.

Конституціоналізм, у вузькому розумінні, розглядають як власне конституційну
норму, як практику відповідного регулювання суспільних відносин. Таке сприйняття
конституціоналізму домінувало у радянському праві 70 – 80 рр.

Конституціоналізм сьогодні обіймає
теорію конституції взагалі, історію і практику конституційного
розвитку тієї або іншої країни, групи країн. Під конституціоналізмом часто розуміють
особливу систему знань про фундаментальні політико-правові процеси демократії, їхню
сутність, форми вираження, методи і міри реалізації. У конституціоналізмі часто
бачать щось на зразок універсального принципу, який містить у собі такі критерії:
розподіл влад, права людини, конституційний контроль, принцип верховенства права
у політичній, економічній, ідеологічній, правовій системі та принцип верховенства
конституції у системі нормативно-правових актів.

Саме враховуючи викладене Стецюк П.Б. і зазначає, що „У широкому (політологічному)
розумінні, конституціоналізм розглядають у трьох аспектах: як ідейно-політичну доктрину,
ідейно-політичний рух, як державно-правову практику. У вужчому (юридичному) розумінні,
до конституціоналізму підходять, по-перше, як до „державного правління, обмеженого
конституцією”; по-друге, – „як вчення про конституцію як Основний Закон держави,
закон, який визначає взаємовідносини держави і суспільства”; по-третє, – як до політичної
системи, в основі якої лежать конституційні методи правління”.

Отже, виходячи із викладеного, а також враховуючи сучасні тенденції праворозуміння,
можна стверджувати, що конституціоналізм можна розглядати щонайменше, як юридичну
практику (політико-правову категорію) та юридичну теорію (доктринальне вчення).

Конституціоналізм, як юридична
практика (політико-правова категорія) – це суспільно-політичний режим
за якого основи суспільних, соціальних, правових відносини між суспільством, державою
та людиною визначаються розгалуженою системою, демократичного, гуманістичного та
прогресивного конституційного законодавства, що є основою для формування усіх інших
нормативно-правових актів, політичної, економічної, ідеологічної та правової системи
суспільства у цілому.

Конституціоналізм, як юридична
теорія (доктринальне вчення) – це сучасна, міжнародна система науково
обґрунтованих концепцій, доктрин, ідей, поглядів та переконань про порядок розробки,
прийняття, набуття чинності, реалізацію та охорону конституції та конституційного
законодавства, їх місце та роль у житті суспільства, держави та окремої особи. Саме
з приводу цього, другого, розуміння конституціоналізму стверджують існування теорії
конституціоналізму.

Беззаперечно, що розуміння та сутність конституціоналізму, як юридичної практики
та юридичної теорії дуже тісно взаємопов’язані, оскільки конституціоналізм, який
існує у вигляді теорії знаходить своє втілення та підтвердження виключно, якщо стає
практикою існування суспільства, держави, окремої особи.

Неоднозначно, у сучасній юридичній науці, розглядається і питання про елементи системи конституціоналізму.
Авак’ян С.А. складниками (елементами) системи конституціоналізму вважає:

1) пануючі в суспільстві конституційні ідеї (доктрини) про цінність у державі
та суспільстві права і закону, про цінність людини, її прав і свобод, честі й гідності,
демократії прямої і представницької, участі народу у формуванні органів влади, участі
громадян в управлінні державою, ідеї та практичної реалізації розподілу влади, місцевого
самоврядування і т.д.;

2) наявність належного нормативно-правового фундаменту (насамперед – конституції
держави, яка повинна на найвищому рівні, рівні Основного Закону, закріпити всі необхідні
для функціонування сучасної демократичної держави інститути;

3) наявність відповідного реально існуючого політичного режиму; цей режим
має відповідати задекларованому в Основному Законі конституційному ладові; він має
мати (як реально існуючі) інститути – прав і свобод людини, прямої демократії (вибори,
референдум), представницької демократії (парламент, органи місцевого самоврядування)
і т. д.;

4) систему захисту конституційного ладу і конституції тощо.

Тихомиров Ю.О., визначаючи конституціоналізм як складне явище, відносить до
його елементів:

– конституційні ідеї і теорії, що відображають базові цінності суспільства;

– масову конституційну свідомість громадян, населення загалом і його окремих
прошарків;

– конституційні норми, акти та інститути як нормативно структурований вираз
двох вищеназваних елементів;

– конституційний порядок як процес і стан реалізації конституційних норм.

Основними положеннями теорії
конституціоналізму визнають:

– визначення поняття та ознак конституції як основного закону. З цього приводу
треба погодитися із Шаповалом В.М., який зазначає, що „Смисловий стрижень теорії
і практики конституціоналізму становить поняття конституції як основного закону
держави”.
І у зв’язку із чим стверджують, що конституція– це декілька або один нормативно-правовий акт, що приймається спеціально уповноваженим
суб’єктом, за умови дотримання спеціальної процедури, регулює та охороняє найбільш
загальні та важливі суспільні відносини, має найвищу юридичну силу, забезпечується
найбільш дієвими заходами суспільного та державного впливу;

– дослідження генезису конституціоналізму у зв’язку із чим Стецюк П.Б. у курсі
лекцій „Основи теорії конституції та конституціоналізму” частині першій викладає
лекції присвячені:

1. Витокам (початкам) та феномену конституції.

2. Еволюції змісту
конституції. Конституціоналізму.

3. Розвитку конституційно-правових доктрин в Україні.
Історії Української конституції.

4. Конституції як нормативно-правовому акту.

5.
Конституції держави як документу (формі, змісту, структурі).

6. Конституційному
процесу в Україні 1990 – 1996 рр.

7. Правовій охороні конституції;

– висновки, положення та узагальнення щодо:

1) сутності, предмету, функцій,
видів, структури, рис та юридичних властивостей конституції;

2) місця конституції
в системі національного законодавства;

3) основних характеристик конституційного
права;

4) порядку розробки, прийняття, набуття чинності, реалізації, охорони конституції;

5) порядку внесення змін та доповнень до конституції;

6) сучасних тенденцій „соціалізації”
конституції;

7) поняття, етапів та головних напрямків сучасної конституційної реформи
тощо.

Отже, теорія конституційної
реформи – належать до основних положень теорії конституціоналізму, саме тому їм
присвячені наступні питання лекції.