12.5-12.9. Право і мораль

12.5. Право і мораль

У регулюванні суспільних
відносин право взаємодіє з мораллю. Застосування норм права вимагає проникненняв етичну оцінку
життєвих відносин, обставин у конкретній юридичній справі (зокрема при розгляді сімейних, багатьохцивільних і кримінальних
справ).

Мораль і право — головні
регулятори поведінки людей. Співвідношення між ними складне і включає
взаємозв’язок єдності та відмінності.

Єдність права і моралі полягає в наступному:

1) системність. Право і мораль — це системи соціальних норм;

2) єдина мета. Право і мораль переслідують одні й ті ж цілі — впорядкування суспільних відносин,
утвердження свободи, рівності,
гуманізму і справедливості;

3) збіг приписів. Приписи права і моралі багато в чому збігаються.
Одні й ті ж акти поведінки право і мораль забороняють або рекомендують;

4) однакове коло
адресатів. Право і мораль адресуються одному колу осіб;

5) єдині цінності. Право і мораль виникають як фундаментальні загальнолюдські цінності, як показники соціального і культурного прогресу суспільства.

Відмінність права і
моралі полягає в наступному:

1) способи встановлення.Правові норми
створюються або офіційно визнаються
державою, а норми моралі не є продуктом якоїсь спеціальної цілеспрямованої діяльності, вони виникають і розвиваються в суспільстві стихійно. На відміну від права мораль має неофіційний
(недержавний) характер;

2) методи забезпечення. Право забезпечується і охороняється державою, яка стежить за
дотриманням правових норм і карає тих, хто їх
порушує, а мораль спирається на силу громадської думки, а її внутрішнім гарантом виступаєсовість людини;

3) форма виразу. Правові норми виражають волю держави і закріплюються в спеціальних
юридичних актах, аморальні норми виникають
і існують у свідомості людей;

4) оцінні поняття. В оцінці поведінки людей право оперує поняттями правомірного і
неправомірного, законного і незаконного,
караного і некараного, а мораль оцінює людські вчинки з позицій добра, справедливості, совісті, честі, обов’язку;

5) різний характер
відповідальності за порушення і різний порядок реалізації
відповідальності. Порушення норми права служить
підставою негативної реакції держави у
вигляді юридичної відповідальності. Форми юридичної відповідальності та порядок її реалізації строго
регламентовані законом. Інший характер
носить відповідальність за порушення норм моралі. Тут немає ні
встановлених форм, ні чіткої процедури. До
порушника застосовуються різні форми
морального впливу (бойкот, висміювання, публічне засудження), які складаються стихійно;

6) сфери дії. Мораль регулює, як правило, міжособистісні відносини (між друзями, членами однієї сім’ї),
а право регулює відносини, найбільш значущі з погляду суспільства в цілому, а
саме — відносини власності, владні відно сини, трудові та
управлінські відносини, відправлення правосуддя;

7) {lang_content_nav}. Правові
норми характеризуються більшою конкретністю розпорядження, моральні вимоги відрізня­ються релятивізмом, тобто
відносністю. Не завжди одно­значно можна оцінити вчинок людини як моральний або аморальний. Тоді як із точки зору
права межа між право­мірним і неправомірним
завжди очевидна.

Мораль і право взаємно
доповнюють одне одного. Норми права служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати моральні
засади суспільства. Сила законів стократ
збільшується, якщо вони спираються не тільки
на владу, а й на суспільну мораль. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі.
Законодавча влада в роботі з
вдосконалення права враховує стан суспіль­ної моралі, етичну культуру населення, виходить з того, що право має
бути етичним, закони мають бути справедливими і гуманними.

За допомогою права держава добивається
утвердження у свідомості громадян, усього
населення прогресивних норм моралі,
бореться з несправедливістю, злом і порока­ми. У свою чергу мораль впливає на правове життя суспіль­ства, розвиток права, разом із ним сприяє
зміцненню громадського порядку.

 

12.6. Право і звичай

Звичай — це правило поведінки, що історично склалося, увійшло до звички внаслідок багатократного повторення і через це стало регулятором суспільних відносин.
Звичаї втілюють у собі певні підсумки
життєдіяльності, суспіль­ний досвід, закріплюють те, що склалося
внаслідок трива­лої соціальної практики.

Звичаї є вельми різноманітними, бо
складаються в рам­ках життєдіяльності певної
соціальної спільноти. Свої звичаї мають різні етноси, соціальні групи,
професійні співтовариства. Різняться
звичаї й залежно від регіонів, оскільки
відображають усю своєрідність життєдіяльності людей, яка визначається
специфікою життя в різних умо­вах.
Наприклад, весільні обряди гагаузів і болгар, що жи­вуть поряд, мають як схожість, що зумовлене
близькістю мешкання, так і істотні
відмінності, зумовлені різним ет­нічним походженням.

У основі звичаїв лежать
зразки конкретної поведінки. Звідси — висока деталізованість їхніх приписів, що пред­ставляють, по суті справи, досить докладний
опис самої поведінки. Зміст звичаю— це сам зразок поведінки, а фор­мою його фіксації є звичка,
поведінкова традиція. Звідси й специфіка регулятивної дії норм звичаїв. На відміну від права або моралі
вони передбачають не узгодження пове­дінки з наказаними вимогами, а відтворення самої поведін­ки в її усталених варіантах.

Іноді до різновидів
звичаю відносять традицїі. Проте слід при цьому враховувати, що звичай завжди складається стихійно, а традиція може бути
встановлена свідомо. На­приклад, такими є
корпоративні та професійні традиції — відзначати день заснування фірми,
день професії тощо.

Звичаї не так тісно пов’язані з правом, як
норми моралі. Проте, виступаючи особливим
різновидом соціальних норм, звичаї
мають наступні зв’язки з правом:

1) найдавніше право виникало
багато в чому саме із звичаїв, які офіційно визнавалися
державою, набуваючи тим самим юридичного характеру.
Як приклад тут можна назвати Закони XII таблиць, Салічну Правду, Руську Правду тощо. І сьогодні у ряді країн
окремі звичаї у разі потреби трансформуються у правові норми, тобто набувають
форми і змісту правового
звичаю. Так, ст. 148 Кодексу торгового мореплавання України визначає, що термін, упродовж якого вантаж має бути завантажений на
судно або вивантажений з судна (сталійний
час), визначається угодою сторін, а за
відсутності такої угоди — нормами, прийнятими в
порту вантаження (розвантаження);

2) право може підтримувати соціально
цінні звичаї та традиції, створювати для них
режим найбільшого сприяння, стимулювати їх здійснення (урочиста
реєстрація шлюбу, приведення до присяги
посадовців держави);

3) право може
забороняти соціально шкідливі звичаї, дотримання яких суперечить способу життя, що склався в конкретному суспільстві, можуть
обмежувати сферу їх дії. Так, російське законодавство,
враховуючи особливості звичаїв народів Кавказу,
встановлює підвищену відповідальність за вбивство на ґрунті кровної помсти;

4) право може
ставитися нейтрально до тих звичаїв, які не мають яскраво вираженого соціально цінного або соціально шкідливого характеру (святкування дня наро­дження,
наприклад).

Разом із тим звичаї та
норми права відрізняються одне від одного:

1) за походженням: звичаї
з’явилися з виникненням людського суспільства,
норми права існують у державно організованому
суспільстві;

2) за формою виразу: звичаї не закріплюються в спеціальних актах, а містяться у свідомості людей, норми права
існують у певних формах;

3) за способом
забезпечення реалізації: дія звичаїв забезпечується силою громадської
думки, норми права можуть реалізовуватися і з урахуванням
можливості державного примусу.

Держава, яка прагне
забезпечити дотримання норм пра­ва, має використовувати сильні сторони звичаїв, а саме — ав­торитетність,
стійкість, масовість, популярність, апробованість.

 

12.7. Право і релігія

Релігія (від лат. «religio» — набожність, святиня, пред­мет культу) — світогляд і
світовідчуття, а також відповідна поведінка
і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існу­вання Бога або богів,
надприродного. Релігія є перш за все сферою
духовності, віри, і в той же час у ній присутній нормативний компонент.

Зв’язок права і релігії
найяскравіше розкриває шлях становлення
соціальних норм, величезний вплив релігії на формування
заборон, дозволів, приписів, що набували зго­дом правового характеру. Право і
релігія покликані закріп­лювати і затверджувати етичні цінності, в цьому
основа їх взаємодії.

На ранніх етапах розвитку
норми права не відділялися від релігійних і були з ними тісно пов’язані. Найдавніші норми права були одночасно й
релігійними законами; і тільки потім, коли люди
стали розрізняти «злочин» і «гріх», правові норми відділяються від суто релігійних. Ця відмінність уперше була вироблена, як
вважають учені, в рим­ському праві.

На різних етапах розвитку суспільства і в
різних право­вих системах ступінь і характер
взаємодії права і релігії були різними. Так, у деяких правових
системах зв’язок релігійних
і правових норм був настільки тісним, що їх слід вважати релігійними правовими системами. Найдавнішаз таких правових систем — індуське право, в якому тісно переплелися норми моралі, звичаєвого
права і релігії. Ін­ший приклад —
мусульманське право, яке по суті є однією зі сторін ісламу і називається «шаріатом». Таким чином, релігійна правова система — єдиний релігійно-етичний і правовий регулятор усіх сторін
життя суспільства.

Правові і релігійні норми
можуть збігатися з погляду свого змісту. Наприклад, серед заповідей християнства є норми «не убий» і «не вкради». При
цьому потрібно також враховувати, що з
погляду Механізму дії релігійні норми — могутній внутрішній регулятор поведінки. Тому вони — необхідний і важливий інструмент підтримки і збереження етичного та правового порядку в
суспільстві.

Характер взаємодії норм
права і релігійних норм у си­стемі соціального регулювання того або іншого суспільства Визначається зв’язком правових релігійних норм із морал­лю і зв’язком права э державою. Держава за
допомогою правової форми може
визначити свої відносини з релігій­ними
організаціями.

Більшість сучасних держав є світськими.
Кожному га­рантується свобода совісті їа
віросповідання. Жодна релігія не може
встановлюватися як державна або обов’язкова. Релігійні об’єднання відокремлені від держави і рівні перед законом. Забороняються будь-які обмеження прав
громадян за ознакою їх релігійної належності.
Забороняються ство­рення і діяльність
громадських об’єднань, мета та дії яких спрямовані на розпалювання соціальної, расової, націо­нальної та релігійної ворожнечі.

 

12.8. Право і
корпоративні норми

Корпоративні норми — це правила поведінки, що
ство­рюються в організованих співтовариствах,
поширюються на його членів і спрямовані на забезпечення організації та
функціонування цього співтовариства. Найбільш пошире­ним прикладом корпоративних норм є норми об’єднань
громадян (політичних партій, громадських організацій, профспілок, клубів різного роду тощо).

Предметом регулювання корпоративних норм є відно­сини, не врегульовані юридично
(через неможливість або недоцільність такого
регулювання). Вони «належать» структурам громадянського суспільства і відображають специфіку природи останніх.

Відмітна особливість
корпоративних норм — поширен­ня їх тільки на певне коло
осіб — членів певного співтова­риства. Крім того, слід враховувати, що корпоративні норми регулюють виключно внутрішні
відносини у співто­варистві. Як правило,
вони визначають цілі, завдання і функції
цих співтовариств, компетенцію їхніх підрозділів, перелік прав та обов’язків їхніх членів, порядок вступу і виходу зі співтовариства, гарантії дотримання
встановле­них корпоративних норм.

Схожість корпоративних
норм і права виражається в тому, що вони:

1) закріплюються, як і
право, в письмових документах;

2) мають обов’язковий для
членів організації характер;

3) вимагають зовнішнього
контролю над їх здійсненням;

4) забезпечуються певними
засобами (наприклад, загрозою виключення зі співтовариства за недотримання його норм);

5) є системою норм, тобто
впорядкованою сукупністю правил поведінки.

Разом із тим між правовими та корпоративними
норма­ми існують і наступні відмінності:

1) у способі
встановлення. Якщо норми права встановлюються державою, то корпоративні
норми — недержавними об’єднаннями громадян;

2) у способі
забезпечення. Реалізація права
забезпечується заходами
державного впливу, реалізація корпоративних
норм — силою думки членів співтовариства;

3) за колом адресатів. Норми права загальнообов’язкові, а корпоративні норми є
обов’язковими тільки для членів співтовариства;

4) за сферою дії. Право покликане регулювати широке коло суспільних відносин, а корпоративні норми — тільки внутрішні
організаційні відносини.

Правові та корпоративні
норми можуть взаємодіяти між собою у сфері
встановлення правоздатності різних організацій
(наприклад, профспілкових), при оцінці правомір­ності ухвалених ними рішень.

Корпоративні норми громадських
організацій можуть міститися в актах, що
видаються спільно з державними органами. При цьому
вони набувають значення норматив­ного
правового акта. Всі недержавні організації можуть брати участь у
правотворчості, проте здійснюють вони цю функцію
у різних формах і в різному обсязі. В основному лише профспілкам надається право приймати нормативно-правові акти в межах свого відання.

Особливим різновидом корпоративних норм є політич­ні норми, що містяться в програмних документах партій, виборчих блоків, громадських рухів. У них незмінно
при­сутня конкуренція ідей та
програм. Серед політичних норм немає
норми, що має силу авторитету, здатну стримувати протиборство інтересів і цілей різних соціальних груп. Така сила — право — перебуває поза політичними нормами.

Політичні норми
знаходять вираз у різних документах: у політичних деклараціях, маніфестах держави, у програм­них документах політичних партій,
рухів, конституціях держав. Політичні норми,
виражені в юридичних актах держави, набувають значення правових норм.

 

12.9. Право і політика

Термін «політика» вперше
з’явився в Стародавній Гре­ції; він походить
від грецького слова «polis» — місто-держава.
Політика — це система цілей та способів їх досягнен­ня у внутрішньому і зовнішньому
житті держави. Політи­ку можна визначити як соціальну сферу, в якій стикають­ся, борються, реалізуються інтереси
великих соціальних груп: класів, народів, національних,
релігійних, професій­них співтовариств та
інших соціальних спільнот.

Політика виникає як явище
разом із соціальною дифе­ренціацією суспільства,
розшаруванням його на великі соціальні спільноти, що мають власні особливі (а подекуди й антагоністичні, тобто прямо протилежні) інтереси. Тому політики не існувало в первісному суспільстві, де
навіть індивід не відокремлював свої
інтереси від інтересів родової громади.

Нерегульована політична
боротьба могла б висадити суспільство у повітря, знищити його як форму соціального

буття людини, і саме тому
виникає потреба в особливій формі організації
суспільної влади (держава) і в особливій нормативній
системі соціальної регулювання (право), які покликані зберегти цілісність суспільства в його новому стані.

Усе це визначає
політичну природу держави і права, ро­бить їх явищами політики, політичного життя суспільства. Більше того, держава — це «
головний політик », центральний суб’єкт політичного життя та політичної організації будь-якого суспільства: якщо всі інші
суб’єкти політики (полі­тичні партії,
профспілки, окремі політики тощо) виражають інтереси тільки своєї соціальної групи, то держава
поклика­на направляти,
координувати політичну діяльність, полі­тичну боротьбу всіх інших учасників політики.

Держава є найбільш
могутнім, найбільш досконалим інструментом реалізації політичних інтересів, тому серед суб’єктів політики
йде постійна боротьба за володіння ва­желями державної влади, за наближення до
неї. В резуль­таті такої боротьби
держава може стати «надбанням» якої-небудь однієї партії, соціальної групи, і тоді
суспільству загрожує біда:
тоталітарні режими є наслідком саме такого повороту подій. Держава —
«власність» суспільства, вона повинна належати тільки суспільству в цілому (що й ви­ражається терміном «демократія») і
виражати загальні інтереси всіх соціальних
груп і шарів.

Політична діяльність
може бути й антидержавницькою, й антинародною, й антинаціональною, й антигуманною. Проте у будь-якому випадку вона стосується інтересів дер­жави і суспільства.

Право має політичну
природу, бо за своєю сутністю є нор­мативною формою узгодження волі та інтересів соціальних спільнот. Проте взаємини права і
політики далеко не одно­значні. Право може
служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама ця політика будуєтьсяна вихідних засадах
права і справедливості, тобто до тих пір, поки право використовується державою відповідно до його природи. Як тільки держава почне
використовувати законо­давчу владу на користь
якоїсь однієї соціальної верстви або проводити антинародну політику, правовий зміст з
офіційних джерел випарується і в
руках держави залишиться беззміс­товна юридична форма («неправовий закон»), використання якої на користь політичної кон’юнктури має свої межі і
може привести до руйнування
всієї політико-правової системи.

Право є лише однією із
форм здійснення політики. По­літика може здійснюватися на основі чистого свавілля, поза всіляких правил. Домінування
політичних норм над право­вими породжує насильство і створює ґрунт для тоталітарних режимів. Тоталітаризм неминуче
виникає там, де політика, політичні норми не мають правової основи, де право не є обмежувачем політичної влади, де
права людини не висту­пають як засіб контролю
над її здійсненням.

Домінування права над
політикою, політичною вла­дою — непорушний принцип сучасної культури. Право може служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама політика будується на
вихідних за­садах права і
справедливості.