17.4-17.7. Законодавчий процес і його стадії

17.4. Законодавчий процес
і його стадії

Процес створення, зміни
і скасування законів називають законодавчим процесом. У національній
правовій системі він складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива — внесення в законодавчий орган пропозиції про видання, зміну або
скасування закону. Таким правом у
будь-якій державі володіє порівняно вузьке коло осіб. В Україні право законодавчої ініціативи мають народні депутати України, Президент, Кабінет
Міністрів України;

2) розробка
законопроекту. Вона може бути доручена парламентським комітетам,
міністерствам, колективам учених-фахівців. Перша і друга стадії законодавчого процесу можуть збігатися, і тоді на
розгляд парламенту вноситься готовий
законопроект;

3) обговорення
законопроекту. Прийнятий до розгляду законопроект поетапно обговорюється
парламентаріями, до нього вносяться поправки і доповнення (цей
процес називають першим і другим читанням
законопроекту);

4) ухвалення закону (звичайно в результаті третього читання). Ухвалення закону
здійснюється голосуванням. За загальним правилом, закон має бути схвалений простою більшістю членів
парламенту (тобто 50 % + 1 голос). Деякі закони мають бути схвалені 2/3 голоси парламентаріїв (кваліфікована більшість);

5) підписання закону
главою держави. На цю стадію відводиться строго визначений строк
(наприклад, в Україні — 15 днів). Як правило, глава держави має право повернути закон на повторний розгляд зі своїми мотивованими заува­женнями (відкладне вето). Якщо закон
повторно прийма­ється кваліфікованою більшістю голосів, то
глава держави зобов’язаний підписати його та
обнародувати. Так, якщо Президент
України не підписав повторно прийнятий закон, то після закінчення десяти днів закон невідкладно обна­родується
Головою Верховної Ради України;

6) обнародування закону. Ця стадія має важливе значення. Неопубліковані і, таким
чином, не доведені до відома людей закони не
застосовуються;

7) набрання законом
чинності. За загальним правилом, закон набуває чинності протягом
певного терміну (в Україні — через десять днів після
публікації), якщо інше не вказане самим законом.

17.5. Систематизація нормативно-правових актів

Для того щоб система законодавства
була внутрішньо узгоджена і
несуперечлива, нормально функціонувала, удосконалювалася і розвивалася, вона потребує постійної
дії на неї спеціального процесу — систематизації.

Систематизація — це діяльність, спрямована на впо­рядкування нормативно-правових
актів, узгодження їх у певну систему.

Необхідність систематизації зумовлена тим, що
постій­но йде процес видання нових
нормативно-правових актів, з часом
деякі акти фактично втрачають силу, застарівають, накопичуються суперечності між юридичними розпоря­дженнями.

Розрізняють такі види систематизації
нормативно-правових актів:

1) [i]облік
нормативно-правових актів [/i]є збором держав­ними
органами і неофіційними організаціями чинних нор­мативних актів, їх обробкою і розташуванням за певною системою, що забезпечує пошук необхідної правової
інфор­мації в масиві актів, узятих на
облік. Облік здійснюється практично
всіма державними органами і юридичними осо­бами для задоволення власних
потреб у правовій інформа­ції або в
комерційних цілях для забезпечення правовою інформацією інших суб’єктів.

Сукупність нормативних
актів, узятих на облік, складає інформаційний фонд, у якому нормативні акти зберігаються в певному порядку. Для швидкого
знаходження нормативно-правового розпорядження,
прийнятого з того або іншого питання (темі), створюються інформаційно-пошукові систе­ми. В Україні існує ІПС
«Законодавство України» на офіцій­ному веб-сайті Верховної Ради України, а також неофіційніпошукові системи «Юрист+», «Ліга-Закон» тощо.

Крім самостійного
значення, облік нормативно-правових актів є
підготовчою стадією для інших видів систематиза­ції;

Різновиди інкорпорації
за суб’єктом здійснення: [i]офіцій­ на інкорпорація — здійснюється державним органом; нео­фіційна інкорпорація — здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами,
окремими фахівця­ми. Прикладами
офіційної інкорпорації є «Відомості Верхо­вної Ради України», «Офіційний вісник України».

Різновиди інкорпорації за критерієм відбору
норматив­но-правового матеріалу: хронологічна — нормативно-пра­вові акти збираються за часом їх видання або
набрання сили («Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України»); предметна — нормативно-правові
акти систе­матизувалися за галузями або інститутами права, сферами державної діяльності (наприклад, такими є
тематичні бю­летені Міністерства юстиції України).

Різновиди інкорпорації за
обсягом охоплюваного нор­мативно-правового
матеріалу: генеральна — до збірки включаються всі нормативно-правові акти суб’єкта право­творчості (наприклад, багатотомне видання «Закони
Укра­їни»); часткова — в збірку включаються нормативно-пра­вові акти у певній сфері правового регулювання
(наприклад, збірки, присвячені
правовому регулюванню нотаріату, банкам і банківській діяльності,
правовому становищу не­повнолітніх в
Україні);

3) консолідація — ухвалення укрупненого уніфікованого акта на основі об’єднання норм розрізнених актів. При цьому нові норми не створюються, всього лише
усуваються повтори, виправляється застаріла
термінологія. Особливість консолідації
полягає в тому, що вона містить у собі деякі
риси кодифікації та інкорпорації. Консолідований акт є зведеним нормативно-правовим актом, що формально зближує його з кодифікованим; а той
факт, що він по суті не вносить нічого
нового в регулювання суспільних відно­син,
ріднить його з інкорпорацією. Ця форма систематиза­ції з успіхом застосовується в англомовних країнах (Звід законів США) і деяких країнах СНД (у Російській Федера­ції виданий Звід законів);

Різновидами консолідації
є використовувані у США компіляція та ревізія. Компіляція полягає
в тому, що нор­мативні акти
публікуються в хронологічному порядку, при цьому
виключаються частини актів, що втратили чинність, і вносяться частини актів, які замінені пізнішими рішен­нями законодавчого органу.

Ревізія полягає в тому, що нормативні акти
та їхні ча­стини приводяться в
логічний порядок за предметною озна­кою, виключаються положення, що фактично втратили силу, скорочується множинність
актів, поліпшується їх граматична структура. Результати ревізії законодавства підлягають затвердженню законодавчим
органом або як самостійний закон, або
шляхом прийняття закону, що схва­лює
документ, що висловлює зміст ревізії законодавства;

4) кодифікація —створення нового логічно
цілісного нормативно-правового
акта (кодексу, основ) на основі ста­рих актів, з частковою або повною зміною їхнього змісту, усуненням прогалин і суперечностей. Кодифікація — один з
прийомів правотворчості і як такий може здійснюватися тільки державою.

Різновиди кодифікації
за обсягом охоплюваного норма­тивно-правового матеріалу:

– загальна — утворення зведеного акта по всіх галузях законодавства («кодекс кодексів»). Наприклад,
такий характер мав Звід законів Російської
імперії;

– галузева — об’єднання правових норм тієї або іншої галузі — Цивільний кодекс
України, Кримінальний кодекс України;

– міжгалузева (комплексна) — об’єднання правових норм різних галузей права, що
регулюють суспільні відносини у певній сфері, наприклад,
Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України;

– спеціальна (внутрішньогалузева) — об’єднання правових норм
окремого інституту або підгалузі права (прикладом є Водний кодекс України, Кодекс України про надра, Лісовий кодекс України).

Співвідношення різних
видів систематизації за глиби­ною «вторгнення» у нормативно-правовий матеріал є таким: облік нормативно-правових актів та
інкорпорація не вно­сять змін у текст і зміст нормативно-правових актів, кон­солідація вносить зміни в текст
нормативно-правового акта, не змінюючи змісту норм і не створюючи нових норм права, а кодифікація є різновидом
правотворчості.

17.6. Система законодавства:поняття і структура

{lang_content_nav} категорії «законодавство» різні учені
визначають неоднозначно. Існують прихильники
вузького розуміння законодавства виключно як сукупності діючих у державі законів, тобто актів вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України поняття «законодавство» розтлумачив як за­кони, укази Президента України і постанови уряду.
Але більшість учених і практиків схиляються до розуміння за­конодавства як сукупності всіх чинних
нормативно-право­вих актів. У
широкому розумінні слова законодавство — це форма існування права, спосіб
надання юридичного зна­чення нормам права, засіб
їх організації та поєднання в конкретні статті,
нормативні розпорядження, нормативно-правові
акти, інститути та галузі законодавства.

Система законодавства — це сукупність законодавчих актів, розташованих у певному ієрархічному порядку. На вершині законодавчої піраміди — конституція та/або кон­ституційні
закони, яким мають відповідати всі норматив­но-правові акти держави. Ступенем нижче в ієрархії за­конів — звичайні (поточні)
закони. У систему законодав­ства держави можуть включатися також акти Кабінету Міністрів і міжнародні договори,
ратифіковані парламен­том.

Окрім такої ієрархічної,
вертикальної будови, система законодавства поділяється також за галузевою ознакою (за предметом
правового регулювання, за горизонталлю): кон­ституційне, адміністративне, цивільне, цивільно-процесу­альне, сімейне, трудове,
кримінальне, кримінально-про­цесуальне законодавство.

17.7. Співвідношення системи права та системи законодавства

Однією з найважливіших властивостей права є
його си­стемність, тобто поділ права на окремі структурні елемен­ти, узгоджені та взаємопов’язані. Системна
побудова права має важливе значення,
оскільки дозволяє більш повно і точно
тлумачити окремо взяту норму права і пра­вильно застосувати її на практиці.

Система законодавства
та система права представляють дві сторони, два аспекти тієї ж суті — права. Вони співвід­носяться
між собою як форма і зміст. Відмінність системи права та системи законодавства полягає в наступному:

1) первинним елементом системи права є норма, а первинним елементом системи
законодавства — стаття (пункт) нормативно-правового акта;

2) система права
складається об’єктивно (стихійно) відповідно до існуючих суспільних
відносин, а система законодавства формується за волею законодавця;

3) система права має
тільки горизонтальну (галузеву) будову, а система законодавства ще й вертикальну (ієрархічну);

4) система права
відображає внутрішню будову права, а система законодавства — зовнішню форму права;

5) система права і система
законодавства розрізняються за об’ємом. Система права включає, крім законів, інші джерела права (правові звичаї, юридичні прецеденти,
нормативні договори),
загальні принципи права. З іншого боку, в систему законодавства включаються положення, що не єправовими (наприклад, преамбула Конституції
України має програмно-політичний,
а не правовий зміст).