Розділ 22. Юридична відповідальність

Розділ 22

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

22.1. Юридична відповідальність, її ознаки та підстави

Юридична відповідальність є одним із видів
соціальної відповідальності.

Соціальна
відповідальність — це ставлення суспільства до вчинків
особи з погляду виконання нею соціальних норм. Вона зумовлюється необхідністю підпорядковувати, коор­динувати та коректувати в процесі спільної
діяльності дії кожного з діями інших,
приватний інтерес погоджувати із загальним.
До видів соціальної відповідальності можна віднести: моральну, релігійну, політичну, партійну.

Юридична
відповідальність відрізняється від усіх інших видів соціальної відповідальності лише тим, що вона ґрун­тується на нормативних вимогах, які забезпечуються
в необхідних випадках державним
примусом.

Виділяють два аспекти
юридичної відповідальності:

1) позитивний (проспективний, або заохочувальний) — передбачає заохочення за виконання
корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні,
що перевищує загальні вимоги (етично-свідоме
ставлення до виконання обов’язків).
Такими є, наприклад, державні нагороди, різноманітні за характером
премії та інші заохочення;

2) негативний (ретроспективний, або охоронний) — передбачає обмеження та
покарання за правопорушення, тобто за вже вчинене діяння. Саме цей аспект юридичної відповідальності, як правило, має
особливе значення в теорії та практиці.

З позицій соціального
управління негативна юридична відповідальність постає як застосування заходів державно
го примусу до особи, винної у вчиненні правопорушення. В той же час юридична відповідальність — це своєрідні правові відносини між державою і
правопорушником, в межах яких держава має
право здійснити щодо правопо­рушника певні заходи, а правопорушник зобов’язаний за­знати встановлені державою позбавлення
особистого і майнового характеру.

Ознаки юридичної
відповідальності:

1) спирається на державний
примус, який реалізується через діяльність спеціальних державних органів (поліція, державні пенітенціарні установи,
виконавча служба) або інших суб’єктів,
уповноважених на цю діяльність державою (так, у ряді країн існують приватні виправні установи,
особливо для неповнолітніх);

2) тягне за собою певні
негативні наслідки для правопорушника, які виражаються в особистих обмеженнях (наприклад, позбавлення або
обмеження свободи, позбавлення права займатися певним
видом діяльності) та/або майнових стягненнях (конфіскація
майна, обов’язок відшкодувати заподіяний
збиток);

3) є реакцією на винне
антисуспільне діяння. Думки, почуття, бажання вчинити
правопорушення, не реалізовані зовні, не можуть бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності;

4) має процесуальну
форму втілення. Юридична відповідальність
реалізується компетентним органом держави в строгій
відповідності до встановленої законом процедури.

Для виникнення юридичної
відповідальності потрібні певні обставини, що складають її фактичні та юридичні підстави:

1) фактичною підставою є склад
правопорушення, тобто сукупність його
елементів: об’єкта, суб’єкта, об’єктивної та
суб’єктивної сторін (складний юридичний факт);

2) юридичною підставою є норма права, що передбачає застосування заходів відповідальності за протиправну поведінку (санкція правової норми), і правозастосовчий акт — рішення конкретного
органу (наприклад, вирок суду).

22.2. Мета і функції юридичної відповідальності

Генеральна мета
юридичної відповідальності — форму­вання правомірної поведінки суб’єктів
права: як осіб, що вчинили правопорушення, так і всіх інших
членів суспіль­ства.

Незалежно від галузевої
належності юридична відпо­відальність має на меті:

1) захист прав людини і
підтримання правопорядку;

2) виховання
суб’єкта у дусі поваги до права;

3) відновлення
соціальної справедливості;

4) попередження вчинення нових
правопорушень.

Мета юридичної відповідальності
є результатом здійснення функцій юридичної відповідальності.

Функції юридичної
відповідальності:

1) охоронна — полягає в захисті правопорядку. Юридична відповідальність є мірою захисту
особи, суспільства, держави від неправомірних
соціально шкідливих діянь. Правопорушник зобов’язаний зазнати певних обмежень своїх прав як кару, покарання. У
цьому виявляється справедливість юридичної відповідальності;

2) правовідновна (компенсаційна) — полягає у відновленні порушеного права. Ця мета особливо характерна для цивільно-правової відповідальності.
Вона полягає в необхідності відшкодувати
завдану матеріальну і моральну шкоду;

3) профілактична (превентивна) — полягає в попередженні
вчинення нових правопорушень (превенція). Юридична відповідальність покликана,
з одного боку, обмежити можливості правопорушника
вчинити нове правопорушення, з іншого —
утримати від правопорушень інших осіб;

4) виховна — юридична відповідальність виховує повагу до права. Застосування заходів юридичної відповідальності повинне сприяти виправленню і перевихованню правопорушника. В його свідомості та поведінці
мають сформуватися і закріпитися
поважне ставлення до права і закону, прав, свобод і законних інтересів інших
осіб.

22.3. Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної
відповідальності — основополож­ні, загальноприйняті норми
імперативного характеру, що виступають як незаперечні вимоги до діяльності компетент­них органів із застосування санкцій
правових норм до правопорушників. Вони
закріплені в конституціях, зако­нодавстві, міжнародних договорах:

1) принцип законності полягає в строгому і неухильному дотриманні та виконанні законів у
процесі реалізації юридичної відповідальності. Складовими цього
принципу є наступні положення. Юридична
відповідальність повинна наставати
тільки за протизаконні діяння, а не за думки, світогляд, особистісні властивості. Особі, що вчинила правопорушення, мають бути визначені вид і міра
відповідальності тільки в межах, визначених нормою права за певний вид правопорушення. Відповідальність має законний
характер, якщо вона покладається у
повній відповідності до процесуальних норм;

2) принцип обґрунтованості виражається у встановленні самого факту вчинення
правопорушником протиправного діяння як об’єктивної
істини, а також встановлення інших значущих
фактів, пов’язаних з висновками про факт і
суб’єкт правопорушення. У ст.62 Конституції України викладений фундаментальний принцип кримінальної
відповідальності, який діє в усіх цивілізованих країнах — це «презумпція невинуватості».
Особа, що притягується до відповідальності,
вважається невинуватою, поки її вина не буде
доведена і встановлена відповідним правозастосовним актом;

3) принцип справедливості полягає в тому, що відповідальність повинна бути відповідною
вчиненому діянню, а також це означає, що за
одне і те ж правопорушення суб’єкт не повинен нести відповідальність двічі. При встановленнізаходів покарання і стягнення
не повинна принижуватися людська гідність. Щодо
жертви правопорушення, мають бути здійснені заходи, що дозволяють відновити ЇЇ порушені права та задовольнити її потреби;

4) принцип доцільності передбачає вибір найбільш оптимального (економного і водночас
ефективного) варіанта юридичної
відповідальності. Особі, що вчинила правопорушення, повинні бути визначені вид і міра відповідальності, необхідні та достатні для її
виправлення і поперед­ження вчинення нових правопорушень.

Якщо мета юридичної
відповідальності може бути досяг­нута
іншим шляхом, заходи відповідальності можуть бути пом’якшені або навіть скасовані;

5) принцип невідворотності означає, що кожне правопорушення
в ідеалі неминучо тягне за собою відповідальність винної особи. Жодне правопорушення не має залишатися без оцінки з боку держави і суспільства, правопорушник
обов’язково повинен зазнавати несприятливих наслідків;

6) принцип своєчасності передбачає можливість притягнення правопорушника до
відповідальності в перебігу терміну давності (залежить від ступеня тяжкості правопорушення), тобто періоду, не дуже
віддаленого від факту вчинення правопорушення. І навпаки, закінчення такого терміну тягне за собою звільнення
від юридичної відповідальності, що прямо передбачено
адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством.

22.4. Види юридичної відповідальності

Юридична
відповідальність є наслідком правопорушен­ня. Залежно від галузевої належності розрізняють такі
види юридичної
відповідальності:

1) кримінальна — застосовується тільки за вчинення злочину. Це найбільш суворий вид
відповідальності, що передбачає найжорсткіші
обмеження особистого і майнового характеру, настає з моменту набрання вироком суду законної сили, реалізується
виключно в судовому порядку. Як вид кримінального покарання до 2000 р. в Україні існувала смертна кара. Суперечки про її збереження або усунення не вщухають і сьогодні;

2) адміністративна — застосовується за вчинення адміністративного проступку. Стягнення особистого і майнового характеру, що накладаються в
цьому випадку, мають набагато м’якший
характер (наприклад, якщо арешт як кримінальне
покарання встановлюється на строк від одного
до шести місяців, то адміністративний арешт не перевищує 15 діб);

3) цивільно-правова — настає за невиконання договору, заподіяння майнової шкоди, має
виключно майновий,
компенсаційний
характер. її особливість полягає у можли­вості добровільного виконання
правопорушником заходів відповідальності,
без застосування державного примусу (договірна відповідальність).
Державний примус викорис­товується у разі
виникнення конфлікту між учасниками цивільних
правовідносин (позадоговірна відповідаль­ність);

4) дисциплінарна — настає за
порушення трудової, службової, навчальної дисципліни
і носить, як правило, особистий характер
(зауваження, догана, сувора догана, переведення
на нижчу посаду, відрахування з навчального закладу тощо). Особливість цього виду відповідальності полягає в тому, що вона застосовується не тільки
державними органами, а й недержавними
суб’єктами (адміністрацією
підприємства, установи, організації);

5) матеріальна відповідальність — полягає в
обов’язку
відшкодувати збиток. Шкода, заподіяна власнику підприємства, установи, організації
працівником при виконанні своїх трудових обов’язків
передбачає відшкодування прямого
реального збитку. Упущена вигода не відшкодовується;

6) конституційно-правова відповідальність — виражається у
можливості настання несприятливих наслідків для суб’єктів конституційного права, що
порушили норми конституційного законодавства.
Цей вид відповідальності є порівняно новим
для вітчизняної практики. Прикладами такої
відповідальності є розпуск парламенту, імпічмент президента, відставка уряду.

Питання
про суб’єкти конституційно-правової відпові­дальності є дискусійним. Більшість
дослідників звертають увагу
перш за все на відповідальність органів державної влади, посадовців,
виборних осіб у системі державної влади і системі місцевого самоврядування.
Це цілком логічно у зв’язку
з необхідністю осмислення конституційно встанов­лених пріоритетів в умовах
становлення громадянського суспільства і правової держави.

В
юридичній науці дискутується питання про самостій­ність
процесуальної, екологічної, сімейної, фінансової, ювенальної юридичної
відповідальності. Процесуальна відповідальність настає за порушення
встановлених зако­ном правил провадження у
кримінальних, цивільних та інших юридичних
справах. Сімейна відповідальність за­стосовується за сімейні проступки (наприклад, як самостійний вид відповідальності розглядають позбавлення
батьків­ських прав). Фінансова відповідальність настає за пору­шення правил поводження з грошовими ресурсами
(напри­клад, стягнення несплачених
податків у кратному розмірі, штрафи,
арешт банківського рахунку та ін.). Ювенальна відповідальність — це
відповідальність неповнолітніх за статусний проступок (проступок, який
не карається у разі вчинення
його дорослим). Цей вид відповідальності засто­совується в державах, що мають
системи ювенальної юсти­ції.
Його відмітною особливістю є виховний, спрямований на
ресоціалізацію правопорушника характер.

Особливим
видом відповідальності є міжнародно-правова відповідальність держави.
Такі, наприклад, економіч­ні санкції (заборона на торгівлю, спільну економічну ді­яльність) проти держави — порушника норм
міжнародно­го
права.

Класифікація
юридичної відповідальності за її основни­ми цілями:

1) правовідновна
(репараційна) — добровільне
виконання
правопорушником відповідальності перед потерпілим. Особа, яка вчинила
правопорушення, відшкодовує заподіяний збиток, відновлює порушені права,
виконує обов’язки,
припиняє протиправне діяння без примусу держави (прикладом тому є договірна
цивільно-правова і матеріальна відповідальність).
Правовідновна відповідальність вважається
такою, що настала після добровільного виконання
обов’язків правопорушником. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин;

2) каральна
(репресивна) — особа, яка
вчинила правопорушення,
притягується до покарання або стягнення на основі рішення, винесеного у
встановленому законом порядку (кримінально-правова, адміністративно-правова
відповідальність).
У радянський період історії держави саме цьому виду відповідальності надавалося
головне значення.

В умовах
формування громадянського суспільства і правової держави зросло значення
правовідновної відповідальності.
У випадках, коли правопорушенням заподіяна шкода правам людини, першочерговим
завданням є відновлення
порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок правопорушника. Проте каральна відповідальність, як і раніше, відіграє значущу роль у забезпеченні
правопорядку і захисті прав людини.