Розділ 25. Законність і правопорядок

Розділ 25

ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

25.1. Законність та її принципи

Законність — це режим суспільно-політичного життя, що заснований на правовому характері
його організації і виражається у вимозі
точного, строгого і неухильного до­тримання
і виконання чинних правових актів усіма суб’єк­тами права.

Сутність законності полягає в добросовісному і не­ухильному дотриманні і виконанні всіма суб’єктами права діючих законів, яке й забезпечує стан
правомірності су­спільних відносин. Мета
законності в демократичній державі
полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Засоби і методи реалізації вимог законно­сті повинні носити правовий характер. Єдність
сутності, мети і засобів реалізації
вимог законності виражається в категорії правозаконності. За класичним визначенням англійського
конституціоналіста Альберта Дайсі: «Правозаконність — це абсолютний авторитет і верховенство чинного законодавства, що
протиставлені довільним роз­порядженням влади і виключають не тільки свавілля з боку уряду, а й саму можливість діяти в
якихось ситуаціях на свій розсуд».

Принципи законності є
основними ідеями, що розкри­вають зміст
законності як стани правомірності суспільних відносин,
законоподібності поведінки індивідів:

1) принцип верховенства закону передбачає, що закон очолює систему нормативно-правових
актів, оскільки є актом вищого
законодавчого органу, який безпосередньо виражає волю народу. Всі підзаконні акти не мають супе­речити
законам і повинні прийматися в строго встановле­ному законом порядку і формі, а правозастосовчі акти мають відповідати
законам і виданим відповідно до них підзаконним
актам;

2) принцип єдності законності, що
означає одноманітне розуміння і застосування законів на всій території держави. У демократичній державі не
може бути законності «калузької» або «рязанської», правосуддя «басманного» або «печерського» — всі органи держави, їхні посадовці і громадяни повинні однаково сприймати
і виконувати вимоги законів;

3) принцип загальності законності, який
передбачає, що вимоги законів і підзаконних
актів поширюються на всіх суб’єктів права без
будь-якого винятку. Ніхто не має права самостійно вирішувати, який обсяг вимог закону поширюється особисто на нього, ніхто
не має права ставити себе над законом або поза законом;

4) принцип рівності всіх перед
законом, тобто наявність рівних прав і обов’язків у кожного, незалежно
від соціального стану, посади, раси, статі;
рівна захищеність усіх і кожного;
однакові гарантії від зловживань із боку посадовців і органів державної влади;

5) принцип гарантованості основних
прав і свобод людини, що полягає в необхідності забезпечення пріоритету прав індивіда , а також гарантіях їх із боку держави;

6) принцип взаємозв’язку
законності і демократії. Законність є основою для становлення і розвитку демократії, і навпаки, демократія є
основним чинником зміцнення режиму законності. Без демократії законність може перерости у свавілля держави щодо особи,
без законності демократія може виродитися в
охлократію (влада натовпу), анархію і свавілля натовпу щодо особи. Цей принцип пов’язує дію законності тільки з
правовими законами. Тоді законність набуває якості
правозаконності;

7) принцип доцільності, що розкриває,
як співвідносяться цілі та засоби їх
реалізації в діяльності держави. Передбачається, що закон утілює в собі вищу
суспільну доцільність, тобто
відповідає цілям і завданням суспільства. В рамках закону слід обирати найбільш оптимальне рішення. Неприпустимим є порушення закону
під приводом доцільності (житейської,
місцевої, корпоративної), рівно як неможливо досягти навіть найблагородніщих цілей шляхом утиску і відчуження прав людини;

8) принцип невідворотності
відповідльності, який означає, що будь-яке протиправне діяння має бути своєчас

но розкрите, а винні в його вчиненні особи повинні понести справедливе покарання. Усвідомлення неминучості відпо­відальності
є головним стримуючим чинником для потен­ційних
правопорушників.

Законність, у свою чергу,
розглядається як загальноправовий принцип, суть якого полягає в категоричній вимозі правомірної поведінки всіх суб’єктів
права в усіх сферах правового життя.

25.2. Гарантії законності

Гарантії законності — це система умов і засобів, що за­безпечує процес реалізації законності.

Законність як суспільний
феномен є результатом взає­модії різних чинників, які й визначають її природу. За характером дії цих чинників на
створення режиму закон­ності їх можна умовно
розділити на дві групи: загальні умови і
спеціальні (юридичні) засоби.

Загальні умови впливають на формування законослух­няної поведінки особи побічно, створюючи
передумови для зміцнення режиму
законності. У розряд загальних вклю­чаються такі умови:

1) економічні (безкризовий економічний розвиток суспільства, ефективна організація
системи господарювання, стійка грошова система тощо);

2) політичні (стан державної влади, її
легальність і легітимність, здатність
реагувати на потреби населення, а також демократична політична культура і зрілість інститутів громадянського суспільства — партійна система, наявність опозиції, вільна преса тощо);

3) духовні (рівень духовної і правової
культури, система правових ціннісних
орієнтації, організація правової пропаганди і виховання, характер ідеології, стан етичної свідомості);

4) соціальні (достатній рівень життя і
забезпечення соціальної захищеності
населення).

Спеціальні (юридичні)
засоби забезпечення законно­сті — це сукупність умов і засобів, закріплених в чинному законодавстві, безпосередньо спрямованих на
забезпечення : режиму законності, дотримання і
захист прав і свобод осо­бистості.

Серед юридичних
гарантій слід зазначити:

1) досконале і повне законодавство, що адекватно відображає тенденції суспільної еволюції, ефективний
механізм реалізації правових норм,
засоби правового регулювання. Прогальне,
колізійне законодавство, яке відстає від суспільних потреб, саме по собі
є перешкодою для здійснення режиму
законності;

2) засоби попередження
правопорушень, призначення яких полягає у своєчасному запобіганні можливим правопорушенням (наприклад, митний
огляд);

3) засоби виявлення
правопорушень, спрямовані на ефективне виявлення правопорушень правоохоронними органами;

4) засоби припинення правопорушень (затримання,арешт, обшук, підписка
про невиїзд, скасування незаконних актів посадовців і органів тощо);

5) засоби захисту і
відновлення порушених прав, усунення наслідків правопорушень;

6) заходи юридичної відповідальностіяк заходи державного примусу за
вчинене правопорушення;

7) процесуальні гарантії — наявність ефективного механізму реалізації правових норм. Законодавчо закріплені права і обов’язки суб’єктів
права можуть бути успішно реалізовані тільки за
наявності надійних і доступних юридичних процедур і юридичних процесів;

8) гарантії правосуддя — наявність незалежної судової влади, що своєчасно вирішує цивільні та кримінальні справи.

Загальні умови і
спеціальні (юридичні) засоби забезпе­чення режиму законності мають існувати і
функціонувати в комплексі, у
взаємозв’язку один з одним.

25.3. Правопорядок і громадськийпорядок

Правопорядок — це заснований на праві стан впорядко­ваності і організованості
суспільного життя, що склався в результаті здійснення режиму законності. Правопорядок є метою і одночасно підсумком,
результатом правового регулювання.

Як системне утворення
правопорядок складається з без­лічі взаємодіючих елементів, пов’язаних між собою від

носинами взаємозалежності та взаємовпливу. До них на­лежать:

1) суб’єкти (учасники) правопорядку;

2) сукупність актів
реалізації права;

3) всі правові відносиниі зв’язки між учасниками, їхніми властивостями, кореляційні зв’язки прав, свобод і обов’язків, відповідальності;

4) врегульована, впорядкована
взаємодія названих елементів, які створюють єдиний погоджено
діючий організм.

Ознаки правопорядку:

1) правопорядок є станом впорядкованості
суспільних відносин, передбачених
нормами права. Антиподом правопорядку виступає свавілля суб’єктів права щодо один одного, породжений свавіллям хаос;

2) правопорядок — це результат проведення в життя принципу законності та інших принципів
права;

3) змістом правопорядку є правомірна поведінка
суб’єктів права;

4) правопорядок забезпечується
державою.

Правопорядок як система
є складовою частиною системи вищого рівня — громадського порядку. Проте на відміну від правопорядку громадський порядок
утворюється під впливом не тільки
правових, а й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм тощо. Отже, громадський порядок є станом
врегульованості суспільних відносин, заснованим на реалізації всіх соціальних норм і принципів.

Між громадським і
правовим порядком існує тісний взаємозв’язок, який виражається в єдиній соціальній при­роді цих явищ. У той же час між правопорядком і громад­ським
порядком існують відмінності. У них різна соціаль­но-нормативна основа: для правопорядку такою основою є право і законність, для громадського порядку — вся сукуп­ність соціальних норм і засобів соціального впливу.

Правопорядок і
громадський порядок співвідносяться як частина і ціле. Стан громадського порядку багато в
чому зумовлений станом правопорядку. Б той же час неможливо підтримувати
правопорядок, не впливаючи на громадський порядок.

25.4. Проблема формування світового правопорядку

Світовий правопорядок — це система суспільних плане­тарних відносин, що формуються на
основі загально-гуманістичних і природно-правових засад і функціонують від­повідно
до загальновизнаних принципів і норм міжнарод­ного і внутрішньодержавного
права.

Необхідність створення і зміцнення світового
правопо­рядку зумовлена наявністю глобальних
проблем, рішення яких можливе тільки
при згоді і співпраці різних держав. Право, його загальнолюдські
сутнісні якості забезпечують можливість становлення і розвитку світового
правопоряд­ку. Властивості права дозволяють
взаємодіяти нормам національного і
міжнародного права у справі формування світового правопорядку.

Реальний характер
світового правопорядку забезпечу­ється наявністю і функціонуванням мережі міжнародних організацій планетарного і регіонального масштабу. Перш за все, це Організація Об’єднаних Націй (ООН) —
універ­сальна міжнародна організація, створена в 1945 p., що діє на основі Статуту ООН. її статутні
цілі:

1) підтримувати міжнародний
мир і безпеку і з цією метою вживати ефективних
колективних заходів для запобігання й усунення загрози миру;

2) розвивати дружні відносини
між націями на основі поваги принципу
рівноправ’я і самовизначення народів;

3) здійснювати міжнародну співпрацю у
вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні і розвитку
поваги до прав людини і основних свобод для
всіх, без відмінності раси, статі,
мови і релігії;

4) бути центром для узгодження
дій націй у досягненні цієї загальної мети.

Важливе значення для
встановлення світового правопо­рядку мають міжнародні організації, які примикають до ООН: Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров’я, Всесвітня
організація інтелектуальної власності,
Міжнародна організація цивільної авіації тощо.

Реальний характер
міжнародно-правових відносин за­безпечується наявністю міжнародних судів,
міжнародно-правових процедур. До
розгляду Міжнародним судом ООН (Гаага) приймаються всі справи, які
передаються йому
сторонами (державами) — учасниками спору, і справи, які виникають з питань,
спеціально передбаченим Статутом 00Н або
чинними договорами і конвенціями. Широкі пов­новаження
регіонального характеру мають Суд Європей­ських Співтовариств, Європейський Суд з прав людини, Економічний суд СНД.

Світовий правопорядок — це складна і динамічна си­стема взаємин
різних держав, міжнародних організацій, соціальних і національних спільнот. Світ постійно зміню­ється, змінюються й уявлення про
нього, виникає необхід­ність у вдосконаленні міжнародного і
національного зако­нодавства, в рішенні
нових проблем глобального характеру (охорона
природи, комп’ютерні війни, боротьба з організо­ваною злочинністю, тяжкими хворобами, голодом тощо).

Світовий правопорядок — це результат узгодження інтересів держав і народів. Кожна держава є
самостійним суверенним утворенням і
будує свої взаємини з іншими учасниками на принципах невтручання у внутрішні справи, територіальної цілісності держав, рівноправ’я і самовизна­чення народів.

Світовий правопорядок — це умова і гарантія успішної міжнародної співпраці в найрізноманітніших сферах жит­тєдіяльності людей.