Розділ 27. Правові системи сучасності

Розділ 27

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

27.1. Правова система суспільства і система права, їх співвідношення

Правова система — це об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає
взаємопов’язані, взаємозумовлені і взаємодіючі компоненти: право та втілююче
його за­конодавство, юридичні установи, юридичну
практику, су­б’єктивні права і обов’язки, правову
діяльність і правовідносини,
правосвідомість і культуру, правову ідеологію тощо.

Таким чином, правова система — це цілісна сукупність усіх юридичних явищ, властивих певному суспільству. Звичайно під поняттям «правова система» розуміють
на­ціональну правову систему.

Поняття правової системи
і системи права не тотожні. Правова система — це узагальнене поняття, що включає всі позитивні явища, пов’язані з
правом. Система права є базовим складовим елементом правової системи.

Структура правової
системи суспільства включає кілька підсистем (блоків):

1) інституційний блок складають суб’єкти права — фізичні та юридичні особи,
держава, соціальні спільноти. Без існування
цього блоку право не має сенсу;

2) нормативний блок включає правові норми (система права). Слід зазначити, що з позицій
сучасної юридичної науки всі джерела, що
містять норми права (нормативно-правові акти, договори, звичаї тощо) мають соціальну цінність;

3) функціональний блок є правовою поведінкою в усьому його різноманітті (правотворчість, правореалізація, правозастосування, юридична практика, правове
виховання);

4) ідеологічний блок включає правосвідомість і правову культуру (особистості, групи, суспільства);

5) комунікативний блок встановлює та інтегрує зв’язки між
рештою блоків правової системи. Вони втілюються в категоріях законності і правопорядку.

Компоненти правової системи є неоднаковими за
своїм значенням, юридичною природою, питомою
вагою, само­стійністю, ступенем впливу на суспільні відносини, але в той
же час вони підпорядковані деяким загальним законо­мірностям, характеризуються єдністю.

В умовах демократії
правова система одержує свій най­вищий розвиток, що пов’язано з формуванням правової держави. Право і держава немовби
міняються місцями — не держава визначає розвиток правової системи, а навпаки, право визначає розвиток держави,
зв’язує і підпорядковує собі державну владу.

27.2. Сучасна типологія права

Сучасна типологія права— порівняно нова галузь юри­дичного знання, що є вченням про типи правових систем.

Історично в кожній країні склалася своя
система права, сформувалися особливості
правової свідомості та правової культури,
діє своя система юридичних установ. Разом із тим існують елементи схожості національних правових систем, які
дозволяють згрупувати їх у більші спільності — типи, або сім’ї, правових
систем.

Тип (сім’я) правової
системи — сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структу­ри права та історичного шляху його
формування.

Завданням типології є
встановлення типової належності правової системи того або іншого народу (держави), а
також порівняльне дослідження і класифікація
правових систем. Типологія правових систем
створює «правову карту світу», що показує, до яких правових типів
(сім’ям) належать правові системи народів
земної кулі.

Критерії класифікації
правових систем:

1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають загальне
історичне коріння, зокрема — загальні пам’ятки права, базуються на одних і тих же
правових засадах, розвивалися у
схожих умовах. Наприклад, правові системи Росії, України та Білорусі мають загальні
історичні пам’ятки — Руську
правду і княжі статути, канонічне право, що прийшло з Візантії;

2) спільність форм права
та їхнього співвідношення. Наприклад, для країн романо-германської правової сім’ї основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Всі інші форми права відіграють допоміжну роль;

3) єдність структури
системи права і норми права. Наприклад, для романо-германського типу права характерний поділ системи права на
приватне і публічне, на галузі й інститути, структура норми права має однаковий триланковий характер;

4) єдність ідеологічних(філософських, політичних, релігійних)основ і принципів права. Наприклад, для романо-германського типу права характерна доктрина
верховенства закону, а для
релігійного типу — доктрина верховенства релігійних норм у системі соціального регулювання;

5) єдність юридичної
техніки, тобто уніфікована термінологія або, принаймні, загальні
підходи до її формування, схожі категорії, конструкції
та поняття. Наприклад, для романо-германської сім’ї
характерним є використання римської юридичної термінології;

6) схожість правових
установ і правової практики. Наприклад, для романо-германської сім’ї характерною є правозастосовча діяльність суддів, а
для англо-американської — правотворчість суддів.

У рамках типу правової
системи можливі більш дрібні елементи, представлені групою правових систем. Так, усередині романо-германської правової
сім’ї виділяють групу романського права
(Франція, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Румунія), право латиноамерикан­ських країн, групу німецького права (ФРН, Австрія, Угор­щина, скандинавські країни). Іноді скандинавські
країни також виділяють в особливу
групу.

27.3. Англо-американський (прецедентний) тип правової системи

Англо-американський
(прецедентний) тип правової системи включає національні правові системи Англії та

Уельсу, США,Канади, Австралійського Союзу, Нової Зе­ландії та деяких інших країн. Вплив англійського
права поширюється на Індію, Нігерію
та інші країни Співдруж­ності Націй.

У своєму становленні
правова система Англії пройшла чотири основні
етапи:

1) до 1066 р. (нормандського завоювання Англії) — від­ сутність загального для всіх права; основним джерелом права були місцеві звичаї, різні для
кожної місцевості;

2) 1066-1485 pp. (від нормандського завоювання Англії до встановлення
влади династії Тюдорів) — централізація країни,
створення, на противагу місцевим звичаям, загального права для всієї країни, яке відправляли королівські суди;

3) 1485-1832 pp. — період розквіту загального права і початок його занепаду. Норми загального права стали від­ ставати від реальної дійсності: по-перше, загальне
право було дуже формальним і
громіздким, що знижувало його ефективність;
по-друге, справи, які було складно або не­ можливо вирішувати, спираючись на загальне право, стали вирішуватися за допомогою «права справедливості»,
яке самостійно творив англійський
лорд-канцлер (представник короля),
виходячи з принципів справедливості;

4) 1832 р. — по теперішній час.
Унаслідок судової ре­ форми 1832 р. судді отримали можливість на свій
розсуд вирішувати юридичні справи, спираючись як на загальне право, так і на власне розуміння
справедливості — «судді творять право, право є те, що говорять про нього судді». Розповсюдження такої системи на
англійські колонії, де вони прижилися з
урахуванням місцевої специфіки.

Характерні риси
англо-американського типу правової системи:

1) формування в межах
Англії і створених нею колоній, що зумовило спільність походження цього типу правової системи;

2) початкові джерела — загальне право Англії, що виникло після нормандського завоювання Англії (1066 р.), в ході судових реформ Генріха II (XII ст.); «право справедливості», яке сформувалося в практиці суду
лорда-канцлера у XV–XVHI ст.; статутне (парламентське) право, яке почало складатися з кінця XIII ст. Після реформ XIX ст. прецедентні по суті «загальне право»
і «право справедливості» повинні були повністю злитися, але це
вдалося зробити тільки частково. Дотепер до
права справедливості відносять,
наприклад, інститут довірчої власності, відпо­відальність за заподіяння шкоди;

3) специфіка джерел права. Англо-американському типу правової системи властива форма
права, що історично склалася, — юридичний (судовий і адміністративний) прецедент. Прецеденти створюють не всі, а
тільки вищі судові інстанції: наприклад, в Англії це Палата лордів, Апеляційний суд, Високий суд. Суди зобов’язані
дотримуватись прецедентів вищих судів і своїх власних прецедентів. Але сьогодні посилилося також значення статутних
(законодавчих) актів. Спів­ відношення між прецедентами і статутами виражається в афоризмі: «Прецеденти — це каміння, з якого зведене англійське право, а статути — написи на ньому».

Найважливіша відмінність
правової системи СІЛА від англійської — це визначальна роль Конституції як основ­ного джерела права і, відповідно
значно більше значення законодавчих актів
(зокрема — кодифікованих) у системі джерел права. Разом із тим прецеденти створюються і діютьв СІЛА як на
федеральному рівні, так і на рівні штатів;

4) своєрідна структура права. Зокрема, відсутній поділ права на публічне і приватне. Основними підрозділами англійського права вважаються «загальне право», «правосправедливості» і статутне право.
Поділ на галузі права має інший, ніж
на континенті, характер. Так, разом із сімейним і цивільним правом окремо існує акціонерне, деліктне і контрактне
право. Співвідношення матеріального і процесуального
права є таким, що друге ініціює розвиток першого і не розглядається як
допоміжне щодо першого;

5) існування двох видів
норм. Норми законодавства є правилами поведінки загального характеру. Нормипрецедентногоправа мають конкретно-казуїстичний
характер;

6) автохтонний характер
юридичної термінології, яка має традиційно
англійський, часто архаїчний характер (наприклад,траст — довірча власність). Разом із тим англійське право все ж таки запозичило
у римського права значний комплекс
термінів (так, терміни «контракт», «реституція» і багато інших широко використовуються в англійському праві);

7) головна роль у
правотворчості відводиться судам, які, у зв’язку з цим, посідають
особливе місце в системі органів держави.
Англійський суд, будучи нейтральним, не виступає на стороні держави. І
держава, яка дбає про суспіль­ний інтерес, і
окремі особи, які захищають приватні інтер­еси, вимушені на рівних доводити в
суді свою правоту. Не меншого значення має
суд у СІЛА. Державний режим СІЛА, наприклад,
інколи визначають як «правління суддів», а {lang_content_nav} Конституції — як те, що про неї скаже суд;

8) панівна доктрина — доктрина верховенства права (rule of law). Презюмується, що право як утілена
справедливість існує незалежно від
закріплення його законом, а суддя лише конкретизує принцип справедливості щодо конкретного випадку. Відповідно до
цієї доктрини всі суб’єкти права без винятку, у тому числі й держава, є рівними перед правом і судом;

9) у розробці правового регулювання
і в підготовці юристів панує емпіричний
підхід. Зокрема, дотепер для заняття адвокатською практикою в Англії не потрібна, хоч і бажана, вища юридична освіта. Мирові
(магістратські) судді, які виносять рішення у переважній
більшості справ, не є юристами за освітою: вони лише повинні бути доброчесними
громадянами з середнім достатком і певним життєвим
досвідом.

У цей час
англо-американський тип правової системи багато
в чому зблизився з романо-германським. Особливо це виявляється в американському праві, де існують чітка структура системи права і систематизоване
законодавство, діють кодифіковані
федеральна конституція і конституції штатів.
У самій Англії зростає значення законодавчих ак­тів. Відбуваються зміни в підготовці юристів. Якщо раніше англійські юристи навчалися в основному на
практиці, то тепер пріоритет здобула університетська освіта.