Поняття і завдання криміналістичної діагностики

Поняття і завдання криміналістичної
діагностики

Криміналістична діагностика – процес
дослідження властивостей і стану об’єкта (ситуації) з метою установлення змін, які
відбулися в ньому, причини цих змін та їх зв’язок із учиненим злочином.

Іншими словами, кримінальна
діагностика – це уявна реконструкція вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу
висновки «зворотного напряму»: від наслідку – до причини, від явища – до його суті,
від відображення – до аналізу властивостей і стану відображення об’єкта.

У криміналістичних дослідженнях
діагностика зазвичай передує ідентифікації.

Наприклад, за слідами ніг,
ще до того як ідентифікують взуття, робитимуть висновок про напрям руху людини,
про наближену швидкість руху, факт перенесення нею вантажу, про рух в умовах ночі
тощо.

Наукове підґрунтя криміналістичної
діагностики становлять:

• можливість пізнання події
за її відображенням;

• закономірність
виникнення криміналістично значущої інформації;

• положення
(дані) науки криміналістики про типові моделі відображення механізму злочину
(властивості особи, властивості предметів, про взаємодію об’єктів);

• методи
і методики криміналістичного діагностування питань, що розкривають зміст мети.

До криміналістичних діагностичних
досліджень відносять:

– визначення
властивостей та стану об’єкта, їх відповідності заданим характеристикам (наприклад,
із якого металу виготовлено предмет, чи справний замок тощо);

– встановлення
факту і причин початкового стану об’єкта або його невідповідності заданим
характеристикам (це стосується дослідження обставин події), наприклад, з якого
боку відбувався злам перешкоди; чи піддавалися документи частковим змінам тощо;

– аналіз
кримінальної ситуації: обставин місця, часу, механізму взаємодії суб’єктів, предметів,
причинно-наслідкових зв’язків, механізму злочинної події (наприклад, установлення
механізму виникнення й розвитку пожежі, причинно-наслідко-вого зв’язку між коротким
замиканням і виникненням пожежі).

Завдання криміналістичної
діагностики полягають у вивченні:

• внутрішніх властивостей
і стану об’єкта;

• зовнішніх
властивостей та умов обстановки (місця, часу, функціонування) об’єкта;

• властивостей
і умов механізму та розвитку процесів взаємодії об’єктів між собою.

Завдання кримінального
діагностування можуть бути: прості та складні (складені); прямі та зворотні.

Прості діагностичні завдання
полягають у дослідженні (вивченні) окремо взятого об’єкта.

Складні – утворені множиною
діагностованих об’єктів і процесів у їх взаємодії:

– встановлення
механізму події в його динаміці;

– визначення
можливості (неможливості) вчинення певних дій за певних умов;

– встановлення
відповідності (невідповідності) діянь (дій) спеціальними правилами;

– визначення
умов (обстановки); часу (періоду) або хронологічної послідовності дії (події);

– встановлення
місця події (діянь), їх локалізації, меж, позиції учасників, їх розташування;

– з’ясування
інших схожих умов;

– з’ясування
причипно-наслідкових зв’язків між діяннями та їхніми наслідками (результатом).

Прямі діагностичні завдання – рух
від причини до наслідку (результату).

Це зазвичай прості діагностичні
завдання типу:

– який
склад конкретного об’єкта або його структура;

– за
якої температури може мати місце самозагорання конкретної речовини.

Прямі складні завдання типу:
яким був механізм певного процесу за конкретних умов або яким може бути механізм.

Для вирішення таких завдань
створено спеціальні діагностичні методики.

Одним із основних методів,
що використовуються під час діагностичних досліджень, є аналогія, бо для
криміналістичних ситуацій характерні повторюваність події, дії, наявність типових
випадків, подій, що має наслідком виникнення таких, що повторюються, типових слідів.

Реально існуючі відхилення
залежать від варіаційності тих чи інших факторів, що впливають на саму ситуацію
та механізм відображення.

Відомості про атипові ситуації
використовуються згодом під час вирішення зворотніх діагностичних досліджень.

Зворотні діагностичні завдання
– рух дослідження від наслідку (результату) до причин.

Більшість складних завдань
діагностичних досліджень -саме зворотні.

Основним методом тут виступає
моделювання: уявне, фізичне, математичне. Скажімо, пряме завдання – встановити склад
і марку металу, з якого виготовлено відламок ножа, а зворотнє – це за відламком
визначити ніж (тобто встановити біографію виробу), технологію його виготовлення
або причину поломки тощо.

Об’єктами криміналістичного
діагностування є:

Діагностовані (ті, що підлягають діагностуванню
або шукані) – стан, властивість об’єкта, механізм події, ситуація (наприклад, з
якого боку було вибите вікно, ззовні чи зсередини).

Діагностуючі (ті, за допомоги яких відбувається
діагностика) – ознаки, що відображають у матеріальному вигляді та характеризують
стан, властивості об’єкта, механізм події (наприклад, наявність під вікном шматків
битого скла й відсутність таких фрагментів усередині кімнати – свідчення того, що
вікно було розбите зсередини приміщення).

Суб’єкти діагностики – це особи, які вирішують
діагностичні завдання під час розкриття й розслідування злочину, вирішення кримінальної
справи у суді, а також у ході проведення профілактичних заходів: експерт, слідчий,
суддя, спеціаліст, подеколи інші учасники процесу.

Слідчий і суддя здійснюють
діагностування як у процесуальній, так і в непроцесуальній формі у ході провадження
у справі: під час огляду місця події для з’ясування механізму вчинення злочину;
під час конструювання та перевірки слідчих і судових версій тощо.

Експерт – завжди у процесуальній
формі, під час виконання судової експертизи, а також у непроцесуальній, коли розробляє
експертні методики.

Криміналістичну діагностику
можна поділяти на відповідні види за відповідними класифікаційними
рубриками.

За суб’єктами діагностування:

– експертна;

– судово-слідча;

– оперативио-розшукова;

– діагностика
свідками, потерпілими тощо.

За
вирішуваними завданнями:

– проста
і складна;

– пряма
і зворотня;

– змішана.

За формою здійснення:

– процесуальна;

– позапроцесуальна.

За
метою проведення:

– діагностування
властивостей і стану об’єкта дослідження;

– діагностування
факту і причин динаміки змін об’єкта;

– діагностування
кримінальної ситуації.

За змістом і характером експертного
дослідження:

– діагностичне
дослідження властивостей і стану об’єкта під час його безпосереднього вивчення;

– діагностичне
дослідження властивостей і стану об’єкта за його відображеннями;

– діагностичне
дослідження механізмів, процесів і дій за безпосередніми результатами (наслідками),
конкретними об’єктами, відображеннями.

Кількість етапів діагностичного
дослідження залежить від складності вирішуваного завдання.

1. Формулювання
завдання діагностичного дослідження.

2. Вирішення
простого діагностичного завдання.

Для цього вивчають ознаки
об’єкта, за якими визначають його властивості, стан (наприклад, установлюють хімічний
склад мікрочастинок вибухової речовини з місця події).

Якщо ставиться тільки це завдання,
то дослідження завершується. Якщо ж просте завдання є тільки початком вирішення
складного, його переводять до наступного етапу.

3. Побудова типової моделі.

На підставі результатів вирішення
простого завдання будують (реконструюють) типову модель процесу, способу дій, події,
явища (наприклад, на підставі структурного складу вибухової речовини та аналізу
походжень моделюють умови вибуху).

4. Встановлення наслідків
із побудованої моделі та порівняння цих установлених (гіпотетичних) наслідків із
відображеннями па елементах уречевленої обстановки, виявлення специфічних особливостей.

5. Формулювання або побудова
висновку.

За позитивного результату
порівняння встановлюється механізм події, процесу, дії (наприклад, установлення
механізму вибуху), а за негативного результату – повернення до першого або другого
етапу.