Змістовні і авторські особливості письма. Дослідження почерку виконавця

{lang_content_nav}овні і авторські особливості
письма. Дослідження почерку виконавця

Криміналістичне дослідження
письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає
закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини
за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи.

Письмо — це засіб фіксації
і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом
спілкування людей. Роз-різняють смисловий і графічний боки письма. Смисловий бік
письма виявляється у мовних засобах і відображає письмову мову того, хто пише. Графічний
бік письма виражається у вигляді письмових знаків та їх сполучень — почерку.

Почерк — це манера написання,
виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку
особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється
в певній сукупності загальних та окремих ознак.

Упродовж всього життя людини
почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність
має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку.

Почерк людини пов’язаний з
її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання
письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять
до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна
сталість) пов’язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок).

Графічний навик охоплює три
головні групи навичок:

1) технічні (спосіб техніки
письма);

2) безпосередньо графічні
(вміння зображувати літери (цифри), об’ єднувати їх у слова);

3) орфографічні (вміння визначати
фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

Ознаки почерку поділяють на загальні та
окремі.

Загальні ознаки характеризують
почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку —
відображає здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису;
визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків та
їх з’єднань. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма,
що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими
координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку: вироблений (високий)
недостатньо вироблений (середній) невироблений (низький)

2) складність почерку — свідчить
про те, якими рухами виконуються письмові знаки, конфігурацію їх будови. Розрізняють
простий, спрощений та ускладнений почерки;

3) нахил почерку — залежить
від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів. За нахилом почерк
буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим та безладним:

4) розмір почерку — визначається
висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний
(не перевищує 2 мм):

5) розгін почерку — характеризує
протяжність (розмір) руху по горизонталі і визначається відношенням ширини знаків
до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий
розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна;
середній — ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між
літерами; розгонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту,
відстані між літерами збільшені:

6) зв ’язність почерку — полягає
в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах
одного слова. Характеризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по
дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) та велика (при виконанні
шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма):

7) натиск почерку — характеризує
інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків.
Визна-чається ступенем:

8) переважаючі форма і напрям
рухів — форма рухів буває прямолінійною і криволінійною. Вирізняють округлий (ліво-
і правоокруж- ний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку — це
характеристика рухів, що виявляється при виконанні окремих літер чи їх елементів.
Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак
почерку:

1) форму траєкторії рухів
при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо,
зправа наліво, право- чи ліво- окружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки,
завитка, петлі) та закінчення руху;

5) вид з’єднання елементів
у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину
рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають
важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю.
Такі ознаки зберігаються навіть при умисному зміненні особою свого почерку.

Судово-почеркознавча експертиза — судова експертиза, основним
завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису.
Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення
факту виконання рукопису в незвичних умовах або у незвичайному стані виконавця,
умисно зміненим почерком із підробленням (імітацією) почерку іншої особи, визначення
статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.

Методика судово-почеркознавчої
експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

1) попереднє ознайомлення з матеріалами
(вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими
доказами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);

2) роздільне дослідження (здійснюється
роздільне вивчення документа — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження;
провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма та почерку); порівняльне
дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати порівняння заносяться до
спеціальних таблиць — розробок);

3) оцінка наслідків і формулювання
висновків (оцінюється індивідуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок
про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості
дослідження почерку, який зазнав умисних змін. Найбільш поширеними видами умисного
змінення почерку є:

• скорописне маскування (умисна
  зміна зовнішнього вигляду почерку);
• наслідування друкованого почерку
  (той, хто пише, обирає для себе новий вид письма, яким він зазвичай не користується);
• зміна особою пишучої руки
  (виконання письма лівою рукою);
• імітація чужого почерку (наслідування
  почерку іншої особи);
• наслідування шкільних прописів;
• наслідування недостатньо виробленого
  почерку.

Під час дослідження експерт
має виявити ознаки, що виникли внаслідок умисного спотворення почерку. Встановлюються
стійкі ознаки та їх достатність для ідентифікації особи, яка писала.