Особливості тактики допиту неповнолітніх

Особливості тактики допиту неповнолітніх

Підготовка і проведення допиту
неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей
має ве­лике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору
режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні — це особи,
які не досягли 18 років. У психологіч­ній літературі запропоновано шість вікових
груп неповнолітніх:

1) дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до
3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7
років);

4) молодший шкільний вік (від
7 до 11-12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до
14-15 років);

6) старший шкільний вік (від
14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність
взаємопов’язаних типових для певного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються
у пове­дінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді
психологічних особливостей неповнолітніх деяких вікових груп слід враховувати не
тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони
належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній
може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному
законодав­стві не визначено. У п. 3 ст. 69 КПК лише зазначено, що не можуть бути
допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово- психіатричної чи судово-медичної
експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти,
що мають до­казове значення, і давати показання про них. Характерні для неповно­літніх
особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву,
впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідування злочинів
відомо чимало прикладів, коли діти віком 3-5 років повідомляли на допиті дані, які
сприяли встановленню об’єктивної істини у справі. Разом з тим дітей реко­мендується
допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової
групи характерна кмітливість, їх сприй­няттю притаманна деталізація. При відтворенні
події, що спостеріга­лася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі.
У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення
і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і
молодшого шкільного віку характерними є наявність підвищеного навіювання та
схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у
процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від
дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості».
Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негати­візм. Ці якості
можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної
інформації.

Старший шкільний вік — завершальний етап переходу
до дорос­лості. У цей період визначаються життєві ідеали, обирається профе­сійна
спрямованість, встановлюються мета і сенс життя. Для старшо­го шкільного віку характерна
схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної
особи).

Якщо свідком є неповнолітній,
який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність
педагога при до­питі свідків віком від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання
у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього
свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст.
168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність
педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд
слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням за­хисника.

Важливим питанням підготовки
до допиту неповнолітнього є об­рання місця і обстановки допиту (вдома, у школі,
кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одер­жанню
необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитан­ня, які необхідно з’ясувати
у неповнолітнього. Вони мають бути про­стими, доступними для розуміння допитуваного.
Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього
слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується
провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки та
ін.), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допиті неповнолітнього
підозрюваного або обвинуваченого слідчий має три­матися спокійно, доброзичливо,
але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяє встановленню потрібного контакту
з підлітком, на­лаштовує його на відверту розмову.

Неповнолітньому допитуваному
слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен ставити запитання,
що мають елементи навіювання (навідні запитання). Дуже обережно слід засто­совувати
оголошення показань інших осіб. Постановка навідних за­питань нерідко є причиною
виникнення добросовісних помилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього
можуть бути наслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості».

Специфічними тактичними прийомами,
що можуть застосовувати­ся при допитах неповнолітніх, є: роз’яснення важливості
повідомлен­ня правдивих показань; демонстрація поінформованості про обстави­ни життя
допитуваного, його потреби, інтереси; роз’яснення сутності та значення пред’явлених
і оголошених матеріалів; роз’яснення не­правильно зайнятої позиції.