Суд Європейського Союзу

5. Суд Європейського Союзу

Суд
ЄС – є вищою судовою інстанцією Євросоюзу, та як незалежний
орган, в межах своєї юрисдикції, забезпечує дотримання права при тлумаченні та
застосування відповідних договорів Євросоюзу.

Суд ЄС
складається із суддів, по одному від кожної держави-учасниці (28). Свої
засідання суд проводить у Люксембурзі у палатах чи у Великій Палаті. Суду
допомагають вісім Генеральних Адвокатів (раніше їх було дев’ять). На вимогу
Суду, Рада голосуючи одностайно, може збільшити кількість Генеральних
Адвокатів.

Судді ЄС та
Генеральні Адвокати призначаються відповідно до загальної згоди між урядами
держав-учасниць на термін шість років. Кожні три роки відбувається ротація
(часткова зміна) суддів та адвокатів (відповідно до умов встановлених у Статуті
Суду ЄС – заміщуються по черзі вісім і сім суддів; адвокати – по чотири кожного
разу).

Суддею ЄС може
бути призначена особа, незалежність якої не підлягає сумніву і відповідає
вимогам, необхідним у її країні, для виконання вищих судових функцій, або з
числа юридичних експертів (юрисконсультів), що має визнану кваліфікацію
(більшість кадрових призначень – це практикуючі судді й наукові працівники).

Судді обирають
зі свого складу Голову Суду ЄС на термін три роки, який може бути переобраним.

Суд ЄС
призначає свого Секретаря і встановлює правила його служби.

Прийняті Судом
ЄС його Правила Процедури повинні бути схвалені Радою (кваліфікованою
більшістю).

Звільнені
Судді та Генеральні Адвокати можуть бути знову призначені.

Функціонально
Генеральні Адвокати зобов’язані неупереджено та незалежно, надавати у
відкритому судовому засіданні, обґрунтовані висновки (подання) по справам, які,
відповідно до статуту Суду ЄС, вимагають їх участі (генеральні адвокати являють собою феномен, який властивий системам
континентального права і полягає у тому, що представник уряду має бути
присутнім у суді під час слухання справи, коли цього вимагають державні
інтереси. Посада Генерального Адвоката Суду ЄС змодельована з подібної
французької інституції).

Ці висновки
(подання) завжди виносяться до того, як Суд ЄС прийме рішення (Суд ЄС не є залежним від висновків Генеральних
Адвокатів).

Правом
звертатися до Суду ЄС наділені держави-учасниці, інститути ЄС, фізичні та
юридичні особи. При цьому для звернення з позовом до Суду ЄС не треба згоди
іншої сторони спору, окрім випадків, коли спір між державами-учасницями, що
стосується предмета Договору про заснування ЄС, подається на розгляд за
особливою згодою між сторонами.

Суд ЄС виконує
функції міжнародного, конституційного й частково адміністративного суду.

Як міжнародний
суд – він вирішує спори між
державами-учасницями стосовно об’єкта установчої угоди (Договору про заснування
ЄС), а також між державами-учасницями та інститутами ЄС чи між останніми, якщо
цей спір подається на його розгляд за особливою згодою між сторонами.

Як
конституційний суд – Суд ЄС розглядає законність
актів, прийнятих спільно Європарламентом і Радою, актів Ради, Комісії та
Європейського центрального банку, які не належать до рекомендацій та висновків,
а також актів Європарламенту, що мають правові наслідки для третіх сторін
(позови подаються протягом двох місяців з дати публікації рішення, або
повідомлення позивача, або від дня коли про таке рішення стало відомо).

Суд ЄС
уповноважений також робити висновки щодо відповідності міжнародних угод, які
укладаються між ЄС та однією чи кількома державами або міжнародними
організаціями.

Водночас Суд
ЄС має юрисдикцію виносити преюдиціальне рішення стосовно тлумачення Договору
про заснування ЄС; дійсності і тлумачення рішень інститутів Співтовариства та
Європейського центрального банку; тлумачення статутів органів, створених за
рішенням Ради (якщо такі статути вимагають цього). Суд має юрисдикцію надавати
висновки стосовно будь якого арбітражного застереження, що міститься в
контракті, укладеному Співтовариством, або за його дорученням.

Виконуючи
функції адміністративного суду, Суд ЄС може
вирішувати спори, пов’язані з незаконною бездіяльністю (що порушує Договір про
заснування ЄС) Європарламенту, Ради чи Комісії. Наділений юрисдикцією у спорі
між ЄС та його службовцями, а також у випадках вирішення спорів, що стосуються
відшкодування збитків, заподіяних інститутами ЄС чи його службовцями при
виконанні ними своїх повноважень.