Соціальні відносини та соціальні конфлікти

2. Соціальні
відносини та соціальні конфлікти

Важливою формою вияву соціальних тривалих, сталих, системних,
оновлюваних, різноманітних за змістом зв’язків є соціальні відносини. Вони є відносинами
схожості й відмінності, рівності й нерівності, панування і підлеглості між окремими
людьми та їх групами. Їх формування можна зобразити схематично:

Основою соціальних відносин є соціальні зв’язки, які об’єднують
індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Ядром їх є відносини
рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають
на різних соціальних позиціях. Йдеться про складну діалектику рівності й нерівності
між людьми у межах соціальної структури суспільства. Оскільки відносини абсолютної
рівності неможливі, провідними виступають відносини соціальної нерівності.

Характер соціальної нерівності у системі соціальних відносин
визначають:

– відмінності між людьми закладені природою, притаманні
їм від народження: етнічна належність, статеві й вікові особливості, фізичні можливості,
інтелектуальні здібності та ін.;

– відмінності між людьми, що виникають у зв’язку з професійними
ролями;

– відмінності між людьми, що зумовлені володінням (власністю,
товарами, привілеями та ін.).

Відносини нерівності у певних ситуаціях перетворюються
на відносини соціальної рівності (коли йдеться про справедливе стимулювання рівноцінної
праці).

Виокремлюють різноманітні види соціальних відносин:

– за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі,
відносини по вертикалі;

– за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені),
неформальні;

– за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

– за суб’єктами діяльності: міжорганізаційні, внутріорганізаційні;

– за рівнем справедливості: справедливі, несправедливі.

Основою відмінностей між соціальними відносинами є мотиви
і потреби, головними з яких є первинні та вторинні потреби (влада, повага) кожної
людини.

Внаслідок суперечливості соціальних відносин однією з форм
соціальної взаємодії суб’єктів стає соціальний конфлікт.

Соціальний конфлікт (лат.
conflictus – сутичка) – зіткнення двох або більше сил, спрямованих на
забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.

Це вища стадія розвитку суперечностей у системі відносин
людей, соціальних груп, соціальних інститутів суспільства, яка характеризується
максимальним посиленням суперечливих тенденцій та інтересів їх поведінки.

Щодо сутності соціальних конфліктів у соціологічній науці
склалося дві точки зору. Одна з них (К. Марксом) виходить з того, що конфлікт –
це тимчасовий стан суспільства, організації, який може бути подоланий різноманітними
засобами. За другою (Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.), конфлікт – це нормальний стан,
об’єктивна риса соціальних систем, зумовлена суперечливою природою суспільного життя,
результат опору відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту
веде до загострення, а раціональна його регуляція – до підконтрольної еволюції.
Цим зумовлені функції соціальних конфліктів: інтеграція соціальних організацій (вплив
на встановлення оптимального співвідношення індивідуальних і групових інтересів);
сигналізація (виявлення проблем, недоліків тощо); інновація (внаслідок конфлікту
визначаються шляхи подолання опору інновації); інформація (через конфлікт розкривається
латентна інформація); стабілізуюча, гносеологічна та навчальна.

Конфлікт є найважливішою формою відносин суб’єктів соціальної
взаємодії, мотивація яких зумовлена різними цінностями і нормами, інтересами і потребами.
Сутнісний його аспект полягає в тому, що ці суб’єкти діють у межах ширшої системи
зв’язків, яка модифікується (закріплюється або руйнується) під впливом конфлікту.
Учасниками соціального конфлікту можуть бути індивіди, групи, організації. Суб’єктами
– особи, групи, спільноти, здатні створювати конфліктну ситуацію, впливати на її
розвиток, поведінку учасників.