Типологія конфліктів

3. Типологія
конфліктів

Джерелом загострення конфліктів між великими групами є
ескалація незадоволення існуючим становищем, зростання домагань, радикальна зміна
свідомості та соціального самопочуття. Незадоволення, набуваючи відкритої форми,
стимулює соціальний рух, під час якого з’являються лідери, формується ідеологія
захисту інтересів. На цьому етапі конфлікт стає відкритим і незворотним, то перетворюючись
на постійний компонент суспільного життя, то завершуючись перемогою ініціюючої сторони
або вирішуючись на основі взаємних поступок сторін.

Адекватний аналіз конфліктної ситуації передбачає чітке
з’ясування обставин визрівання конфлікту, під час якого можуть функціонувати історичні,
соціально-економічні та культурні чинники, які завершуються у діях політичних структур
та інститутів.

Існують різноманітні класифікації соціальних конфліктів:

– за включеністю до системи організаційних зв’язків – функціональні
та дисфунціональні;

– за специфікою впливу на організацію – конструктивні та
деструктивні;

– за тривалістю – короткотермінові й довготермінові тощо.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) й антагоністичні
(непримиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості їх вирішення, перетворюються
у хронічні й навіть непримиримі. Кожен з основних типів конфліктів перебирає на
себе особливості системи, у якій вони виникають і відбуваються:

Соціально-економічний
конфлікт. Виникає внаслідок незадоволення існуючим економічним становищем, погіршення
порівняно із звичним рівнем споживання й життя (реальний конфлікт потреб), гіршим
станом, вищим порівняно з іншими соціальними групами (конфлікт інтересів).

Національно-етнічний
конфлікт. Спричиняється проблемами державного суверенітету, вирішенням територіально-статусних
питань, між клановими суперечками тощо.

Політичний
конфлікт. Пов’язаний зі свідомо регульованими цілями, спрямованими на перерозподіл
влади. Для цього має бути сформована нова політична еліта.

Існують дві точки зору на природу конфліктів: ресурсна
та ціннісна. Ресурсна базується на матеріалістичному
розумінні конфлікту, який завжди розгортається за суттєво значущі засоби життєдіяльності;

ціннісна– на
системах цінностей, вірувань і переконань, несумісних принципах суспільного устрою,
взаємовиключних культурних стереотипах. Звідси постає класифікація конфліктів.

Конфлікти
ресурсів. Причиною їх є обмеженість ресурсів (економічних, матеріальних та ін.), що
існує практично завжди. Саме у зв’язку з розподілом ресурсів і виникають суперечності.

Конфлікти
цілей. Як правило, це позиційні конфлікти. Вони виникають, коли сторони, що виконують
одне й те саме завдання, займають різні позиції, переслідують свої цілі.

Конфлікти
цінностей. Спричинюють їх певні цінності різних індивідів та соціальних груп щодо значущих
аспектів соціального життя.

Конфлікти
комунікацій. Передумовою їх є або недостатня передача інформації, або її викривлення.

Беручи за основу рівень конфліктуючих сторін, конфлікти
класифікують на:

– міжіндивідуальні;

– міжгрупові (групи
інтересів, етнонаціональні групи);

– конфлікти між асоціаціями (партіями);

– внутрі- та міжінституційні конфлікти;

– конфлікти між секторами суспільного розподілу праці;

– конфлікти між державними утвореннями;

– конфлікти між культурами або типами культур.

Ця схема домінує під час класифікації соціальних конфліктів,
позаяк в її основу покладено особливості сторін, що беруть участь у них: рольові
(особистісні), міжособові, міжгрупові, позиційні, загальносоціальні.

Зростання конфліктності у суспільстві є природним наслідком
загострення боротьби за панування тих чи інших цінностей, претензій на певний статус,
владу, інші засоби висхідних соціальних і політичних угруповань. Від того, наскільки
вдається збалансувати конфліктну ситуацію, досягти консенсусу, залежить роль соціального
конфлікту в соціальному розвитку, який або стає джерелом прискореного розвитку суспільства,
або породжує соціальний хаос. За сучасних умов важливими є пошуки компромісів у
міждержавних, регіональних, міжнаціональних і міжрегіональних конфліктах. Найжорстокіша
форма їх вирішення – збройне насильство, що часто призводить до тупикової ситуації.

Певні особливості мають соціальні конфлікти на етапі модернізації
суспільства. Це пов’язано з дією двох груп чинників. Першу становлять інтереси основних
соціальних груп й особливості політичної культури, що виражається у кризі політичної
культури (криза ідентичності й легітимності). Друга обумовлюється рівнем інституціалізації
політичних відносин та якостями політичних керівників, що відображається в кризі
державного управління (криза розподілу, проникнення у владні структури тощо). Проміжне
становище між ними посідає криза політичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої
культури та ігнорування вимог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча
соціальний конфлікт є одним з рушіїв соціального прогресу, нерідко під час його
вирішення вдаються до консенсусу (згоди, одностайності співучасті).

Конфлікт є складним багатомірним явищем. Як соціальний
феномен, він зберігає тенденцію до ускладнення, оновлення структури, чинників, що
його породжують. Різні типи конфліктів, взаємодіючи, доповнюють один одного, набуваючи
нових рис. Це зумовлено динамізацією та ускладненням системи соціальних відносин.
Конфлікти розрізняються масштабом, типом, причинами, наслідками, складом учасників,
тривалістю, засобами урегулювання тощо.

За формами прояву визначають соціально-економічні,
етнічні, з міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові.
юридичні побутові та інші типи конфліктів. Щодо функцій розрізняють позитивні (конструктивні)
та негативні (деструктивні). За принципом доцільності-недоцільності – закономірні
(неминучі) необхідні, вимушені функціонально невиправдані.

Розгляд конфліктів у динаміці дає змогу визначити такі
їх різновиди:

– на етапі виникнення: стихійні, заплановані, спровоковані,
ініціативні;

–на етапі розвитку: короткочасні, тривалі, затяжні;

– на етапі усунення,: керовані, обмежено керовані, некеровані;

– на етапі затухання: ті, що спонтанно припиняються; припиняються
під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання
зовнішніх сил.

За складом конфліктуючих сторін конфлікти бувають:

1. Внутріособистісні. Вони є суто психологічними,
обмежуються рівнем індивідуальної свідомості. Здебільшого – це гостре негативне
переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості яке відображає
її суперечливі зв’язки із соціальним середовищем. Супроводжується такий конфлікт
психоемоційною напругою, психологічним стресом, послабленням ділової, творчої активності,
негативним емоційним фоном спілкування, заниженням самооцінки. У цьому контексті
визначають мотиваційний (між “хочу” та
“хочу”), моральний (між “хочу” та “треба”), нереалізованого бажання (між “хочу” та
“можу”), рольовий (між “треба” та “треба”), адаптаційний (між “треба” та “можу”), неадекватної самооцінки (між “можу” та
“можу”) види конфліктів. Як правило, внутрішньо особистісні конфлікти є сферою наукового
інтересу психології.

2. Міжособистісні
та групові. У будь-якому міжособистісному конфлікті задіяні щонайменше дві
сторони. За. своїм змістовим наповненням такі конфлікти бувають ресурсними або ціннісними. Ресурсні конфлікти пов’язані з розподілом
матеріальних благ, території часу тощо (щодо розподілу премій);ціннісні розгортаються
в площині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (між батьками
та дітьми). Причини їх різноманітні, всю їх сукупність соціологи звели до кількох
груп:

– обмеженість ресурсів;

– різні аспекти взаємозалежності;

– відмінність цілей;

– відмінність уявлень та цінностей;

– відмінність у життєвому досвіді та поведінці;

– незадоволення комунікацією;

– особистісні риси конфліктантів.

Міжособистісні конфлікти класифікують за сферами, іх розгортання
(ділові, сімейні, побутові, майнові тощо), наслідками (конструктивні та деструктивні).
За критерієм реальності їх поділяють на справжні (конфлікт існує” об’єктивно
та сприймається адекватно), умовні (конфлікт
залежить від зовнішніх обставин, які легко змінюються), зміщені (за явним приховується
інший конфлікт), латентні (існує конфліктна ситуація, але конфлікт не відбувається), хибні (не існує об’єктивних підстав для
конфлікту, відбувається лише у зв’язку з помилками сприйняття та розуміння).

3. Конфлікти
в організаціях. За складом учасників поділяють на такі категорії: особистість–особистість
(міжособистісні), група–група (міжгрупові), особистість-група.

За джерелом конфліктної енергії (причинами) поділяються
на структурні (їх спричиняють суперечності
щодо завдань, які вирішують сторони (наприклад, між бухгалтерією та іншими підрозділами);

інноваційні (будь-яка інновація
порушує усталений ритм, традиції, звички, певною мірою торкається інтересів багатьох
співробітників, що може спричинити конфлікт); позиційні (стосуються визначення першості, значущості, лідерства, аутсайдерства,
локалізовані у сфері символічного визнання (хто є важливішим ); справедливості (виникають на підставі розходжень
щодо оцінок трудового внеску, розподілу матеріальних, моральних винагород тощо); суперництво з приводу ресурсів (традиційним
для організацій; у конфлікт переростає тоді, коли виконавці, між якими розподіляється
певний ресурс, ставлять у залежність від його отримання виконання власних службових
обов’язків); динамічні (мають соціально-психологічну
природу, часто виникають у нових колективах, де не існує чіткої неформальної структури,
не визначився лідер).

Організаційні конфлікти, як правило, спричинюють недоліки
в організації трудової діяльності, управлінські помилки, несприятливий соціально-психологічний
клімат у колективі.

4. Міжгрупові
конфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами, складом групами. Найчастіше
їх породжують незадоволена потреба, соціальна нерівність, різний ступінь участі
у владі, невідповідність інтересів та цілей. Соціологію передусім цікавлять соціальні
конфлікти, до яких вона відносить конфлікти між суспільством та природою, економічні,
трудові, соціального планування, внутріполітичні, військові, міжкультурні, міжнаціональні,
етнічні, міждержавні тощо. До міжгрупових конфліктів здебільшого призводять:

– міжгрупова ворожість. 3. Фрейд стверджував, що вона існує за будь-якої взаємодії груп. Головною функцією
її є згуртування групи;

– об’єктивний конфлікт
інтересів, неминучість якого зумовлена природними інтересами його суб’єктів;

– груповий фаворитизм,сутність якого полягає у намаганні сприяти учасникам власної групи наперекір інтересам
тих, хто належить до інших груп.

Одним з найпоширеніших видів міжгрупового конфлікту є трудовий,
в основі якого є умови праці, система розподілу ресурсів, прийняті домовленості.
Його спричинюють переважно бездієвість та забюрократизованість адміністрації, ігнорування
чи незнання роботодавцем норм трудового законодавства та дії. З цим пов’язані низькі
соціальні гарантії працівникам, низька зарплата, її несвоєчасне сплачування та ін.

Найскладнішими та важкорегульованими є міжетнічні конфлікти,
які, як правило, мають багатолітню передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних,
політичних, культурних, етнопсихологічних проблем.

Політичні
конфлікти поділяють на міждержавні та внутріполітичні, їх особливістю є боротьба за
політичний вплив у суспільстві, на міжнародній арені. Серед внутріполітичних конфліктів визначають класові,
між політичними партіями та рухами, між гілками влади, боротьбу за лідерство у державі,
партії, русі.

Міждержавні
конфлікти породжує комплекс причин. Їх основу становить зіткнення національно-державних
інтересів, суб’єктами виступають держави чи коаліції. Такі конфлікти є продовженням
зовнішньої, а інколи й внутрішньої політики держав-учасниць, вони несуть загрозу
масової загибелі, локально та глобально впливають на міжнародні відносини. Їх поділяють
на конфлікти ідеологій; конфлікти, метою яких є політичне панування, захист економічних
інтересів;

територіальної цілісності тощо. Головна особливість таких
конфліктів полягає в тому, що часто вони реалізуються у формі війни.

Беручи до уваги особливості перебігу, реалізації конфліктів,
соціологія визначає прості та складні їх форми.

До простих конфліктів відносять:

– бойкот – повна
або часткова відмова від дій, Що можуть бути корисними для іншої сторони; здебільшого
він стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємовідносин;

– саботаж – одна
з форм боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію, відрив
авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів;

– переслідування– має на меті послаблення, компрометацію противника;

– вербальна та фізична
агресія – проявляються через звинувачення, дискредитацію, поширення чуток, фізичне
насильство, теракти, вбивства.

До складних форм соціальних конфліктів належать:

– суспільний протест – постає як публічна дія з метою вираження незадоволення якимось або чимось;

– бунт – його
формами є заколот, повстання, заворушення; як правило, вони короткочасні, вкрай
агресивні, стихійні;

– соціальна революція – постає як процес різких радикальних якісних змін, суттєвих суспільно-політичних
перетворень;

– війна – тотальна
боротьба між великими суспільними групами, яка здійснюється шляхом збройного насильства.