Функції конфліктів

5. Функції
конфліктів

За своєю природою конфлікт може бути носієм як конструктивних,
так і деструктивних тенденцій, що зумовлює його позитивні та негативні функції.
До позитивних відносять: – сигналізування
про осередки соціальної напруги – конфлікт дає змогу не тільки з’ясувати невирішені
проблеми, а й сприяє відкритому вираженню позицій та інтересів;

– інноваційна –
сприяє розвиткові суспільства завдяки трансформації сталих форм, руйнуванню нежиттєздатних
структур;

– консолідуюча (інтегративна) – полягає в об’єднанні людей, що захищають власні інтереси, у виникненні інтересу
до співпраці;

– активізація соціальних
зв’язків – конфлікт інтенсифікує, динамізує взаємодію людей, що позитивно позначається
на темпах розвитку суспільства;

– комунікативна –
їй передує усвідомлення учасниками конфлікту власних та чужих інтересів; реалізується
вона через пошук компромісу, взаємопристосування учасників конфліктної ситуації;

– зняття психологічної
напруги – часто саме конфлікт є найефективнішим засобом нейтралізації Психологічної
напруги між його учасниками, стимулом до пошуку компромісів.

Попри те, будь-який конфлікт таїть у собі загрозу стабільності
соціальної системи, нормальному функціонуванню суспільства, нерідко призводить і
до деградації його учасників. Все це дає підстави для висновків і про
негативні функції конфлікту як соціального явища, найсуттєвішими з яких є :

– дестабілізуюча – проявляється в порушенні соціального клімату, єдності, стабільності суспільства,
окремих його сфер, спільнот, колективів;

– дезінтегруюча –
спричиняє послаблення соціальних зв’язків у суспільстві, роз’єднаність, віддаленість
його сфер, а також ускладнення пошуку компромісів;

– аксіологічна –
втілюється у загостреному сприйнятті, оцінці цінностей, щодо яких спалахнула конфліктна
ситуація, намаганні змінити систему пріоритетів тощо.

Будь-який конфлікт таїть загрозу певним цінностям, інтересам
суспільства, соціальних спільнот, груп, індивідів, що породжує намагання відстояти,
захистити їх різними, інколи й некоректними методами, а це спричиняє новий виток
конфліктної ситуації.

Тому при їх розв’язанні необхідно враховувати не лише особливості
конфлікту, характеристики та інтереси конфліктуючих сторін, а передусім причини,
що його спровокували.

Причини конфліктів

Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних
чинників, втілених в інтересах конкретних соціальних суб’єктів – учасників конфліктної
ситуації. Він є сукупністю об’єктивних і суб’єктивних передумов, наслідком взаємодії
різноспрямованих прагнень, що постають у найрізноманітніших комбінаціях. До найголовніших
причин, належать:

1. Протилежні
орієнтації сторін – суб’єктів взаємодії. У соціальній практиці різноспрямованість інтересів не менш поширена, ніж їх консолідація.
Нерідко егоїстичні інтереси стосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати
одночасно, без посягання на інтереси інших суб’єктів соціуму, що, безумовно, породжує
конфліктні ситуації.

2. Різноспрямованість
ідеологічних засад. Виникнувши на основі різних поглядів, конфлікти часто переростають
у безкомпромісну боротьбу за певне спрямування політичного, соціально-економічного
розвитку держави, стосуючись таких суто прагматичних аспектів, як власність тощо.
Часто вони стосуються релігійних, соціокультурних питань.

3. Різновекторність
соціально-економічних орієнтацій. Передусім вони пов’язані з соціально-економічною нерівністю,
нерівноправним розподілом матеріальних і духовних благ. Нерідко вони проявляються
на етапі трансформації суспільно-економічних систем, що зумовлено певними змінами
у сфері власності і привласнення, які, у свою чергу, породжують відповідні стратифікаційні
зміни.

4. Суперечності
між елементами соціальної структури. Обумовлені вони неузгодженістю цілей та завдань різних
рівнів організації суспільства (центр–периферія).

5. Соціально-психологічні
та морально-етичні. Вони постають у формі незадоволення окремих індивідів їх статусом
у певному середовищі, що породжує різноманітні. спроби змінити його.

Чинники конфліктів класифікують за різними критеріями.
Найчастіше ними є інформація, структура, цінності, відносини, поведінка.

1. Інформаційні
чинники. Йдеться про неповноцінне інформування учасників взаємодії або свідоме використання
викривленої інформації, недооцінку фактів та їх значення, дезінформацію, послуговування
ненадійною інформацією. Часто такими чинниками є суперечливость законодавства, стереотипи,
чутки тощо.

2. Структурні
чинники. Вони стосуються формальної чи неформальної організації соціальної групи:
влади і керівництва, пріорітетів щодо них з огляду на стать, вік, системи безпеки,
ролі традицій, релігійних поглядів, інформування, наявності референтних груп, власності
та розподілу тощо.

3. Ціннісні
чинники. Вони виявляються у зв’язку з порушенням ціннісних принципів та відчуття стабільності.
Стосуються передусім ідеології, уявлення про справедливе та необхідне, етичних аспектів,
традиційної системи поведінки, професійних цінностей, вірувань внутрішньо колективної
поведінки тощо.

4. Чинники,
пов’язані із задоволенням (незадоволенням)взаємодією (її відсутністю) сторін. У цьому сенсі принциповими є сутність, основа,
мета, важливість, тривалість та цінність відносин, рівновага сил, рівень довіри,
історія взаємодії тощо.

5. Поведінкові
чинники. Ця група чинників стосується передусім аспектів поведінки, які посягають
на цінності однієї зі сторін конфлікту, загрожують безпеці, викликають стрес або
дискомфорт, експлуатують відносини, не виправдовують очікувань, порушують обіцянки
тощо.

Знання та використання цих факторів дає змогу погасити
конфлікт на стадії його зародження. В реальній ситуації чинники можуть бути тісно
переплетеними та взаємопов’язаними, витворювати нові комбінації проблем.