Структура, функції, причини та механізм соціального конфлікту

4. Структура, функції, причини та
механізм соціального конфлікту

Конфлікт є складним за структурою
соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою. До найважливіших
із них належать:

1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті
беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть
бути задіяні також провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники тощо. Соціолог
повинен з’ясувати соціальні характеристики сторін (належність до певної страти,
соціальна роль, службове становище, вік, стать, освіта – якщо йдеться про індивидів).

2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт
виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його
учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко її уявляють.
У зв’язку з цим зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.

3. Уява про ситуацію. Кожний з конфліктантів
має власне уявлення про всі обставини, що супроводжують конфлікт. А це створює додаткові
підстави для непорозумінь.

4. Причини, мотиви. Кількість їх може бути
необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки.
Самі вони спонукають до вступу в конфлікт, постаючи як сукупність об’єктивних
суб’єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність, суб’єктів. Мотиви конфліктів
конкретизуються у цілях, переслідуваних їх учасниками.

5. Умови, за яких відбувається
конфлікт. З’ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану
систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило вони бувають політичними, економічними,
культурними , психологічними тощо.

6. Дії. За конфліктної ситуації
дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі. Здебільшого
вони проявляються в:

– створенні прямих або побічних
перешкод для реалізації планів та намірів однієї зі сторін;

– невиконанні іншою стороною
своїх обов’язків та зобов’язань;

– загарбанні або утриманні того,
що, на думку цієї сторони, належить саме їй;

– нанесенні прямої чи побічної
шкоди майну чи репутації;

– фізичному насильстві;

– погрозах та інших діях, що
змушують протилежну сторону діяти всупереч своїй волі та обов’язкам;

– діях, що принижують гідність людини, соціальної спільноти.

Конфліктна поведінка має певні принципи, стратегії, тактики.
Серед головних принципів визначають концентрацію, координацію сил, нанесення удару
по най вразливіших зонах суперника, економію сил та часу тощо. Тактика поведінки
у конфліктній ситуації може бути жорсткою, нейтральною, м’якою. У практичній реалізації
вона передбачає:

– фізичне насильство, що має своїм наслідком винищення
матеріальних цінностей, блокування чужої діяльності, наругу над особистістю, а інколи
і вбивство;

– психологічне насильство (образи, зневагу, дискримінаційні
заходи, негативну оцінку особистості, приниження, брутальність тощо).

– захоплення та утримання об’єкта конфлікту найчастіше
це відбувається тоді, коли сторони борють ся за матеріальний об’єкт;

– тиск (накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);

– демонстраційні дії (публічні висловлювання, скарги, суїцидальні
спроби, голодування, пікетування);

– санкціонування – постає як вплив на опонента через збільшення
робочого навантаження, зниження зарплати, накладання заборон, невиконання розпоряджень
тощо;

– тактика коаліцій – виявляє себе у створенні союзів, розширенні
можливостей протидії;

– фіксація власних позицій – передбачає використання фактів,
логічних прийомів для підтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання,
висування пропозицій;

– дружелюбність (коректне спілкування, демонстрацію готовності
вирішувати проблему, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення);

– угоди – передбачає обмін благами, обіцянками, вибаченнями,
поступками.

7. Наслідки. Можуть бути як позитивні, так
і нега­тивні, що залежить не лише від правомірності дома­гань, але й від перипетій
боротьби.

Отже, для існування конфлікту необхідні конф­ліктна ситуація,
що складається об’єктивно; суб’єкти конфлікту; привід для його розгортання.

Механізм соціального конфлікту (процес його роз­витку містить
декілька стадій:

Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може
бу­ти благополучною, і тоді конфлікт розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх
чинників. Але най­частіше на цій стадії формуються передумови для кон­флікту.

Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів,
зав’язуванням конфлікту. Інколи конфлікт може за­кінчитися на цій стадії (конфліктанти
вирішують свої непорозуміння).

Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт
реа­лізується в окремих актах – діях та протидіях конф­ліктуючих сторін. Може бути
безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподіб­ною (періоди
напруги змінюються тимчасовим затиш­шям).

Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації,
коли напруга виражається у вибуховому акті.

Завершення
конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту
за допомогою одного зі способів – на­сильства, примирення, роз’єднання (розриву).

Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію
яка виникає після розв’язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так деструктивною,
та найчастіше містить елементи обох характеристик одночасно.