Процес становлення правової держави

Процес становлення правової держави та
формування інститутів
громадянського суспільства в Україні

В Україні до інститутів громадянського суспільства відносять:

громадські організації, релігійні організації, благодійні організації, професійні
спілки, об’єднання професійних спілок, творчі спілки, асоціації, організації роботодавців,
недержавні засоби масової інформації інші непідприємницькі товариства і установи,
легалізовані відповідно до законодавства України

Конституція України закріплює вихідний принцип громадянського суспільства, згідно
з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної
та ідеологічної багатоманітності (частина перша статті 15).

Отже, громадянське суспільство можна розглядати як самоорганізовану і саморегульовану
сферу публічно-правових відносин у державі, утворювану вільними і рівними індивідами
та створеними ними об’єднаннями громадян, які функціонують, формуючи соціальний
капітал та здійснюючи контроль за органами державної влади, служать підґрунтям демократії
та визначальним чинником у розбудові правової держави. Тобто, громадянське суспільство
не може ототожнюватися з якимось одним суб’єктом публічно-правових відносин, оскільки
ця категорія позначує передусім систему суспільних відносин, які виникають, змінюються
та припиняються між множиною їх різнопорядкових учасників.

Визначальними для ідентифікації правосуб’єктності інститутів громадянського
суспільства є правові форми їх діяльності. Так, особливого значення набуває проблема
взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади України.
Нині ця взаємодія відбувається у таких правових формах, як: участь у розробленні
та обговоренні проектів нормативно-правових актів; залучення інститутів громадянського
суспільства до надання соціальних послуг; здійснення інститутами громадянського
суспільства громадського контролю за діяльністю органів державної влади у формі
громадського моніторингу підготовки та виконання рішень, експертизи їх ефективності,
подання органам державної влади експертних пропозицій, утворення спільних консультативно-дорадчих
та експертних органів, рад, комісій, груп для забезпечення врахування громадської
думки у формуванні та реалізації державної політики; проведення органами державної
влади моніторингу і аналізу громадської думки, забезпечення своєчасного публічного
реагування на пропозиції та зауваження громадськості; ознайомлення широких верств
населення з формами його участі у формуванні та реалізації державної політики, виконання
спільних проектів інформаційного, аналітично-дослідницького, благодійного і соціального
спрямування тощо.

Запровадження наведених форм участі інститутів громадянського суспільства в
управлінні державними справами на сьогодні визначено низкою нормативно-правових
актів. Зокрема, Указом Президента України від 15 вересня 2005 р. № 1276 “Про
забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”,
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 “Деякі питання
забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”,
Концепцією сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства,
затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. №
1035, Порядком сприяння проведення громадської експертизи діяльності органів виконавчої
влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р.
№ 976 і іншими нормативно-правовими актами.

Сутність і зміст наведених правових актів дозволяють зробити висновок, що сучасна
українська правотворча та правозастосовна практика відповідає вимогам, що ставляться
до сучасних демократичних держав, створюючи всі необхідні передумови для самостійного
вирішення громадськістю питання участі у прийнятті та реалізації рішень органів
державної влади, органів місцевого самоврядування.