Партія як політичний інститут

1. Поняття політичної партії

Термін
«партія» (від лат. pars – частина чого-небудь) використовувався ще до появи
самих політичних партій для позначення груп громадян, які представляють
інтереси певної частини населення і прагнуть до влади.

Сьогодні
в політологічній літературі існують найрізноманітніші визначення поняття
«політична партія» – це зв’язано, перш за все складністю структури даного
явища, різноманіття її функцій в суспільстві і т.д.

Політична
партія – це зареєстроване згідно з
законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної
загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння
формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших
політичних заходах.

Найбільш
поширеними є такі підходи:

1.
Класовий. Становлення партії пов’язується з виділенням великих соціальних груп
(класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною
якого-небудь класу, що виражає його інтереси. (Маркс, Енгельс, Ленін). Сьогодні
цей підхід зустрічає найбільше критики.

2.
Ідеологічний. Ставлення партій пов’язується з виділенням груп, заснованих не
стільки на спільності соціально-економічного становища, скільки на спільності
поглядів. Сама ж партія, є групою людей, які визнають одну і ту ж ідею.

3. Інституційний.
Партія розуміється як організація, діюча в системі держави. (Дюверже).

4.
Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов’язується з метою завоювання
влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання
приходу до влади. Саме даний підхід домінує в сучасній ідеології.

Основні ознаки політичної
партії:

1. основна мета діяльності –
   завоювання і здійснення політичної влади в суспільстві;
2. наявність детально
   розробленої політичної програми і статуту партії;
3. наявність організованої
   структури на всіх рівнях;
4. активна участь у виборчих
   кампаніях.

Місце партій у політичній системі суспільства  – вони є одним з найважливіших
компонентів політичного процесу суспільства. Як суб’єкт формування владних
відносин, партії великою мірою визначають характер і спрямування політичного
процесу, стратегію і тактику боротьби за владу, її утримання, політичну
стабільність суспільства. Завдяки політичним партіям здійснюється прямий та
зворотний зв’язок між суспільством і державою. Це важливий інститут
громадянського суспільства, завоювання й утримання влади, форма управління
суспільством, при якій боротьба партій за владу виступає як механізм
використання розбіжностей інтересів.

2. Функції політичних партій

Політичні
партії виконують дуже важливі, можна сказати, незамінні функції у політичному
житті.

– політичне представництво соціальних інтересів;

– розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

– боротьба за оволодіння державною владою та участь у
її здійсненні;

– участь у розробці і здійсненні політичного курсу
держави;

– політична соціалізація — сприяння засвоєнню
індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до
політичної системи;

– формування громадської думки;

– активізація і інтеграція великих суспільних верств;

– артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні
пакети вимог і їх озвучення та агрегація інтересів, тобто погодження вимог
певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;

– політична соціалізація і формування суспільної думки;

– розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;

– рекрутування у політичну еліту і висування лідерів; у багатьох
державах уряди і представницькі органи формуються з членів великих
політичних партій, а президенти і прем’єр міністри, як правило, очолюють
правлячі партії;

– мобілізація виборців на виборах;

3.
Типологія партій і партійних систем

Політична
партія – це зареєстроване згідно з
законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної
програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і
вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних
заходах.

Політичні партії розрізняються
залежно від їхньої соціальної сутності, соціальної бази (особливостей тієї
спільноти, інтереси якої вони представляють), від сповідуваної ними ідеології,
поставлених цілей і тактичних пріоритетів, від принципів організації, побудови,
місця, яке вони посідають у політичній системі.

З огляду на соціальну базу
виділяють партії:

• буржуазні;
• дрібнобуржуазні;
• селянські;
• пролетарські
  тощо.

За ідеологічними особливостями
розрізняють партії:

• консервативні;
• ліберальні;
• соціалістичні;
• соціал-демократичні;
• комуністичні;
• клерикальні.

За ставленням до суспільних перетворень
виділяють:

• реформаторські;
• радикалістські;
• консервативні.

Політичні партії, діючи у певному
суспільстві утворюють певну партійну систему, тобто систему відносин
суперництва та співробітництва між існуючими у суспільстві політичними
партіями.

У найбільш загальному вигляді партійна
система – це сукупність зв’язків і відносин між партіями, які
претендують на володіння владою в країні.

Для визначення типу партійної
системи нерідко використовується кількісний критерій (одно-, дво- і
багатопартійні системи). До кількісного критерію часто додають такі показники,
як наявність або відсутність домінуючої партії або здатність до укладення
союзів, рівень загальності між партіями.

Багатопартійна система — це така система, де реальну боротьбу за владу веде декілька політичних партій.

Багатопартійні системи без монопольно панівної партії. За цієї форми багатопартійності жодна партія не
має у своєму розпорядженні абсолютної більшості у парламенті, а тому змушена
йти на різноманітні політичні союзи, щоб створити коаліційний уряд. (Бельгія,
Данія, Нідерланди та ін.)

Багатопартійні системи з монопольно панівною партією. За цієї форми абсолютна парламентська більшість
належить одній партії.

Двопартійні системи – характерною рисою є монопольне панування на політичній арені двох головних
партій, які поперемінно змінюють одна одну. Одна з цих партій виступає в ролі
правлячої, інша – опозиційної. Час від часу вони міняються місцями. Подібна
система створює серйозні перешкоди для формування інших партій.

Класичним зразком є двопартійна
система США. Більше ста років на політичній арені США монопольно панують дві
головні партії – Республіканська і Демократична.

Однопартійні системи існують у країнах з авторитарними політичними режимами, де багатопартійність
ліквідовано й установлено монополію однієї партії (Демократична Республіка
Конго, Камерун та ін.).

Система “двох з половиною
партій”. Одна з двох провідних партій
країни, перемігши на виборах, може сформувати уряд, лише блокуючись з третьою,
менш сильною партією. Така модель існує в Німеччині.

4. Політичні партії: походження,
ідейні орієнтації, електорат

Вже в
античні часи (в Греції та Римі) існували своєрідні політичні утворення —
партії, які захищали інтереси окремих груп суспільства чи тимчасово
створювалися для підтримки окремих осіб.

Аналогічні
угруповання виникали й у період європейського Середньовіччя. Наприклад, відома
боротьба партій “чорних” (феодалів-нобілів) і “білих”
(багатих городян) у Флоренції в XI ст.

Війна
США за незалежність, Велика Французька революція (1789 р.) і наступні після неї
політичні події в Європі зробили політичні партії важливим компонентом
суспільного життя, і політичні партії поступово набули чітких організаційних
рис, пов’язуючи себе з тим або іншим ідейним і політичним напрямком. У період
буржуазних революцій в Європі виникають прототипи сучасних політичних партій.

В
Англії конкурували політичні угруповання знаті — “торі” (прихильники
монархії, привілеїв державної церкви) і “віги” (прибічники
верховенства парламенту). Ці аристократичні угруповання дали початок розвитку
сучасних політичних партій Великобританії, які зберегли певну ідеологічну
наступність.

Політичні
партії XIX ст. відрізняються від сучасних своїми функціями, засобами
організації і діяльності. Малочисельні політичні партії, об’єднання
представляли елітарні клуби. Діяли політичні партії, насамперед, в межах
парламенту, а поза парламентом обмежувалися діяльністю виборів.

Розвитку
політичних партій сприяло зростання у другій половині XIX ст. робітничого руху.
Саме робітничий рух створював умови розвитку організаційних форм політичних
партій, сформувавши тип політичної партії з масовим членством, з розгалуженою
мережею місцевих організацій, періодичними з’їздами, чітким статутом і
фіксованими розмірами членських внесків. До кінця XIX ст. масові партії
формуються в більшості країн Західної Європи. Формування партій масового типу в
інших країнах світу відбувалося дещо пізніше. Наприкінці XIX — початку XX ст.
партії виникають у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Японії, в 1920-х роках —
у Туреччині, Китаї.

На думку М. Вебера, політичні партії у своєму
розвитку пройшли три етапи:

1. Аристократичний — партії були
своєрідними кланами, що згуртовувалися довкола правлячої верхівки і вміщували
найвище оточення правителя.

2. Етап політичного клубу — під впливом
ускладнення соціально-політичної структури партії набувають чіткішої
організації та ідейно-політичної побудови, перетворюються у політичні клуби.

3. Етап появи масових політичних
партій, які
характеризуються чималою кількістю членів, більшою організованістю та
впливовістю серед населення.

Однак М. Вебер вказує, що всі три етапи пройшли лише
дві політичні партії — віги і торі у Великобританії. Більшість сучасних
політичних партій формувалась одразу як масові.

Політичні
партії – один з найважливіших інститутів політичної системи суспільства. Багато в чому політичні партії визначають характер і
спрямування політичного процесу, стратегію і тактику оволодіння владою,
політичну стабільність суспільства. Однак не існує якогось загального
універсального визначення політичної партії як специфічної організації, функції
якої тільки політичні.

Електорат — сукупність
громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної
партії чи конкретної особи. Прихильники політичної партії, які голосують за
висунутих нею кандидатів на виборах. В організаційно неоформлених партіях
відсутнє членство. За таких вважаються виборці, що голосують за партію на
виборах, тобто її електорат.