Основні категорії педагогіки
2. Структура педагогічної науки та її зв’язок з іншими науками
1. Основні категорії педагогіки: розвиток, формування, спеціалізація, виховання,
освіта, навчання, самовиховання, самоосвіта, педагогічний процес
Традиційно до найважливіших категорій педагогіки
відносять виховання, освіту і навчання. Однак останнім часом їхнє коло дещо розширюється за
рахунок таких понять, як розвиток, навчальний процес, педагогічний процес,
навчально-виховний процес та ін.
Виховання –
цілеспрямований та організований процес формування особистості.
У педагогіці поняття “виховання” використовують
у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значеннях.
Виховання в широкому соціальному значенні означає формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов,
обставин, суспільного ладу. Стверджуючи “виховує життя”, мають на
увазі виховання в широкому значенні цього слова. Особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й
деформуватися під впливом антисоціальних явищ, або, навпаки, загартовуватись у
боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.
Виховання в широкому педагогічному значенні охоплює формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного
колективу закладу освіти, яка ґрунтується на педагогічній теорії, передовому педагогічному
досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні є
цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, спрямованою на досягнення
конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської
думки).
Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні реалізується як спеціально організований процес щодо формування певних якостей
особистості, процес управління її розвитком через взаємодію вихователя і
вихованця.
На певному щаблі суспільного розвитку складовою
частиною виховання в широкому його значенні стає освіта.
Освіта –
процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок,
формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей
особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є
навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.
Навчання –
цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої відбувається засвоєння
знань, формування вмінь і навичок.
Розвиток –
процес якісних змін в особистості, зумовлений удосконаленням духовних,
психічних, фізичних та соціальних можливостей людини з метою самореалізації на
основі внутрішньо закладених здібностей та задатків.
Розвиток не тотожний навчанню чи вихованню, хоч
разом із ними виступає у складі єдиного процесу.
Педагогічний
процес – взаємодія вихователів і вихованців з метою
виконання поставлених виховних завдань.
Навчальний
процес – співробітництво вчителів та учнів з метою
засвоєння певної системи наукових знань, навчальних умінь та навичок, досвіду емоційно-чуттєвого
ставлення до світу та досвіду творчої діяльності.
Навчально-виховний
процес – поєднання процесів навчання, виховання та
розвитку особистості з метою досягнення певного рівня освіченості.
Самоосвіта – це
набуття нових знань та вмінь шляхом самостійної роботи над матеріалами і,
відповідно, собою.
2.
Структура педагогічної науки та її зв’язок з
іншими науками
Система
педагогічних наук
Педагогіка є системою сформованих у процесі її
історичного розвитку різних галузей педагогічних знань. Ця система весь час
збагачується, розвивається, поповнюється новими знаннями. До педагогічних наук
належать:
а) загальна
педагогіка, яка вивчає головні теоретичні й практичні питання
виховання, навчання і освіти, загальні проблеми навчально-виховного процесу;
б) вікова
педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих), що
досліджує закони і закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні
форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп;
в) корекційна
педагогіка, яка досліджує виховання, навчання та освіту дітей з різними
вадами. Її утворюють: сурдопедагогіка – наука про навчання і виховання дітей з
вадами слуху; тифлопедагогіка – наука про навчання і виховання сліпих і
слабозорих;
г) галузеві
педагогіки (військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти) кожна з
яких розкриває закономірності навчально-виховного процесу у певних сферах
життєдіяльності людини.
До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи – наука,
що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи.
Наприкінці XX ст. намітився стрімкий розвиток соціальної педагогіки – галузі, що
вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі
здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально
орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів,
установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності
особистості у процесі розв’язання суспільних, політичних, економічних та інших
проблем суспільства.
Педагогіка пов’язана з філософією (етикою, естетикою), соціологією, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людинита з іншими науками.
Філософія, соціологія допомагають педагогіці визначити
мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського
буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та
суспільстві, коригуючи спрямованість виховання.
Зв’язки
педагогіки з іншими науками
Ці зв’язки обумовлені спільністю їх об’єктів
(понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів),
реалізуються як взаємодія, взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція
педагогіки та інших галузей знань. У цій взаємодії педагогіка спирається на ідеї
інших наук (наприклад, людина формується у діяльності – з філософії);
використовує їх методи дослідження (анкетування – із соціології), результати їх
досліджень (насамперед психології); спільно з ними здійснює дослідження; дає їм
замовлення на дослідження певних явищ.
Завдання педагогіки. Основними завданнями педагогіки
є вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових засобів навчання,
навчального обладнання; підготовка підручників відповідно до вдосконалення
змісту освіти; комп’ютеризація праці вчителя; вироблення нових і модернізація
наявних форм і методів навчання; посилення виховної ролі уроку; вдосконалення
змісту й методики Виховання; удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх
професійної орієнтації та підготовки до праці; вироблення шляхів демократизації
та гуманізації життя й діяльності школи.
Реалізація завдань педагогіки відбувається у процесі
її теоретичних пошуків, реальної педагогічної практики, постійної
зорієнтованості на її вдосконалення, відповідність новим реаліям буття особистості.
3.
Наукові галузі педагогіки: загальна педагогіка, вікова педагогіка, військова
педагогіка, професійна педагогіка, спеціальна педагогіка, соціальна педагогіка,
історія педагогіки
Сучасна педагогічна наука об’єднує близько двадцяти
педагогічних галузей. Їхня кількість певним чином зумовлюється суспільними
потребами. Спираючись на структуру та принципи загальної педагогіки, вони є
похідними від неї.
Базовою науковою дисципліною для всіх педагогічних
галузей є загальна педагогіка. Прийнято вважати, що вона вивчає головні
теоретичні й практичні питання виховання, навчання та освіти, формулює
принципи, форми й методи навчання та виховання, які є загальними для всіх
вікових груп людей та навчально-виховних закладів. В окрему галузь педагогіки
відносять історію педагогіки, хоч її традиційно вивчають у складі
загального курсу педагогіки, зважаючи на те, що розгляд будь-якої педагогічної
системи лише у предметній та функціональній площинах у відриві від історичної є
неповним і необґрунтованим. З огляду на це, структуру загальної педагогіки
доцільно було б розглядати у такій послідовності основних її розділів:
– загальні засади педагогіки;
– історія педагогіки;
– дидактика – теорія навчання та освіти;
– теорія виховання;
– теорія управління навчально-виховним процесом у
навчально-виховних закладах різних освітніх рівнів і типів.
Однак, як й інші автори, враховуючи те, що
педагогічна наука розвивалася і продовжує розвиватися насамперед як теорія
виховання підростаючих поколінь, останній розділ ми розглядатимемо як
школознавство – систему управління школою і діяльністю органів освіти.
Вікова
педагогіка досліджує закономірності, принципи, форми та методи
навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. її поділяють на такі
напрями:
– пренатальна та перинатальна педагогіка (досліджує
вплив спочатку на розвиток плоду, пізніше новонародженої дитини поведінки
батьків, починаючи від часу прийняття ними рішення про зачаття дитини і
завершуючи першими тижнями після її народження);
– дошкільна педагогіка (закономірності виховання
дітей дошкільного віку в сім’ї та в дошкільних виховних закладах);
– шкільна педагогіка (зміст, принципи, форми й
методи навчання та виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів);
– педагогіка дорослих або професійна педагогіка (включає
педагогіку професійно-технічної освіти та педагогіку вищої школи). Корекційна
або спеціальна педагогіка (дефектологія). Досліджує проблеми навчання та
виховання дітей і підлітків із різними фізичними та психічними вадами. Основні
її напрями:
– сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих,
глухих і туговухих дітей);
Соціальна
педагогіка вивчає закономірності соціалізації особистості на
різновікових етапах її розвитку та форми, методи й засоби
соціально-педагогічної діяльності представників виховних, освітніх, культурних,
наукових закладів та установ, соціальних служб.
Військова
педагогіка розкриває закономірності, теоретично
обґрунтовує, розробляє принципи, методи, форми навчання і виховання
військовослужбовців усіх рангів. Елементи військової педагогіки зустрічаються в
загальноосвітніх школах і системі вузівської освіти.