Внутрішні та зовнішні аграрні правовідносини

§ 2. Внутрішні аграрні
правовідносини

Внутрішні аграрні правовідносини
являють собою правовідно­сини, засновані на членстві в сільськогосподарському
кооперативі, у родині, що провадить фермерське або особисте селянське госпо­дарство,
а також на трудовому договорі в державній або іншій фор­мах організації
сільськогосподарського виробництва, що склада­ються в процесі
виробничо-господарської діяльності. Внутрішні відносини між учасниками і
товариством з обмеженою відповідаль­ністю являють собою відносини зі внесення
майнових внесків, а в акціонерному товаристві — з придбання акцій. Аграрні відносини
всередині сільськогосподарської організації виникають не тільки між
підприємством і його членами чи працівниками, але й між під­приємством та його
структурними (виробничими) підрозділами.

За своїм змістом внутрішні
аграрні правовідносини є сукупніс­тю взаємних суб’єктивних прав та обов’язків
їхніх учасників, реа­лізованих у ході провадження сільськогосподарського
виробництва. Специфіка сільськогосподарської діяльності визначається насампе­ред
особливостями використання землі й праці на ній, що зумов­лює відокремлення
земельних і трудових правовідносин.

Серед земельних відносин
розрізняють відносини земельної власності й відносини в сфері використання
землі. Останні у свою чергу поділяються на відносини сільськогосподарського й
несільськогосподарського землекористування. При цьому до предмета аг­рарного
права належать лише земельні відносини в сфері сільсько­господарського
землекористування. Подальша класифікація зе­мельних відносин визначається по
суб’єктах сільськогосподарсько­го землекористування.

Трудові відносини за своїм
характером і змістом поділяються на: відносини у сфері організації праці;
відносини з дотримання дисципліни праці; відносини у сфері оплати праці;
відносини у сфері охорони праці та дотримання техніки безпеки й виробничої санітарії.
Усі ці відносини грунтуються або на трудовому договорі й регулюються нормами
трудового права, або на членстві в сіль­ськогосподарських кооперативах.
Специфіка ж цих відносин виз­начається нормами аграрного права.

На відміну від земельних і
трудових відносин, які визначають специфіку ві-гутрішніх аграрних
правовідносин, майнові відносини є основою
внутрішніх правовідносин. їх
поділяють на: відносини власності
в сільськогосподарському виробництві в процесі володін­ня, користування і
внутрішньогосподарського розпорядження об’єк­тами цієї власності; відносини, що
складаються між сільськогоспо­дарськими підприємствами та їх внутрішніми
виробничими підроз­ділами; деліктні внутрішні майнові відносини. Основну
частину майнових відносин сільськогосподарських товаровиробників ста­новлять
правовідносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном,
яке належить їм на праві власності.

Важливу роль у внутрішніх
аграрних правовідносинах відіграють організаційно-управлінські відносини сільськогосподарських
органі­зацій. З розширенням легальних організаційно-правових форм гос­подарювання
ці відносини набувають нового змісту. Так, залежно від обраної форми
господарювання розмежовуються зміст і форми управлінських відносин. Згідно зі
ст. 13 Закону України від 17 лип­ня 1997 р. “Про сільськогосподарську
кооперацію” вищим органом управління кооперативом є загальні збори його
членів. У кооперати­ві з числом не менше 50 членів може бути створена
спостережна ра­да, що контролює діяльність виконавчих органів кооперативу. Вико­навчими
органами кооперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне
керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді й загальним
зборам членів кооперативу.

Інтереси фермерського
господарства перед органами державної влади, підприємствами, установами,
організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями представляє голова
господарства. Він має право письмово доручити виконання своїх обов’язків од­ному
з членів господарства або особі, яка працює за контрактом (ст. 4 Закону України
від 19 червня 2003 р. “Про фермерське гос­подарство”).

Загальні принципи організації та
управління іншими, крім сіль­ськогосподарських кооперативів і фермерських
господарств, суб’єктами сільськогосподарського виробництва регламентуються відповідним
законодавством України (ЦК. ГК, Закон України від 15 травня 2003 р. “Про
особисте селянське господарство” тошо).

§ 3.
Зовнішні аграрні правовідносини

Зовнішні аграрні правовідносини
є певною сукупністю відно­син сільськогосподарських організацій, їх об’єднань
та інших учас­ників сільськогосподарського виробництва між собою, а також з
іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідни­ми державними
органами управління. Зовнішні відносини сіль­ськогосподарських організацій і
підприємців регулюються, насам­перед, нормами традиційних галузей права —
цивільного, земель­ного, адміністративного й фінансового, а всі разом і нормами
аг­рарного права.

Зовнішні аграрні відносини
поділяються на: відносини в сфері здійснення права власності на рухоме і
нерухоме майно, яке належить учасникам сільськогосподарського виробництва;
договірні відносини; податкові відносини; деліктні відносини.

Основну частину зовнішніх
аграрних правовідносин становлять відносини в сфері здійснення права власності.
Власник на свій роз­суд здійснює зі своїм майном будь-які дії, які не
суперечать чин­ному законодавству і не порушують права й законні інтереси інших
осіб.

В умовах переходу до ринкових
відносин значно зростає роль договірних відносин у сільському господарстві. До
зовнішніх аграр­них договірних відносин належать ті сільськогосподарські догово­ри,
що зумовлені специфікою сільського господарства, юридично відображають і
закріплюють її. Це договори оренди землі, оренди майнового і земельного паїв,
державної закупівлі й постачання сільськогосподарської продукції, на
агрохімічне обслуговування, на використання меліоративних земель тощо.

Певне значення має група
податкових і прирівняних до них від­носин, що за своєю природою носять
владно-організаційний ха­рактер. До таких належать, зокрема, стягнення плати за
землю сільськогосподарських товаровиробників у формах земельного по­датку чи
орендної плати.

Зовнішні деліктні майнові
правовідносини сільськогосподар­ських організацій та інших учасників
сільськогосподарського ви­робництва, що виникають внаслідок заподіяння їм
збитків третіми особами, є звичайними цивільно-правовими відносинами, і відпо­відальність
тут настає на підставі загальних норм цивільного зако­нодавства щодо заподіяння
шкоди.