Правовий статус сільськогосподарського кооперативу

Розділ 14. Правовий статус сільськогосподарського
кооперативу

§ 1. Поняття та види сільськогосподарських
кооперативів

Розвиток ринкових відносин зумовлює
необхідність широкого використання кооперативної форми організації праці в
аграрному секторі економіки.

Історичний досвід розвитку
сільськогосподарської кооперації в Україні, економічно розвинутих країнах,
засвідчує, що саме коопе­ратив, — основна мета якого — обслуговувати основну діяльність
членів сільськогосподарських кооперативів, може забезпечити їм реальний доступ
до фінансових і матеріальних засобів. Він може й повинен стати зв’язуючою
ланкою між приватним товаровиробни­ком і ринком, допомагаючи йому у сфері збуту
продукції, в мате­ріально-технічному забезпеченні, кредитуванні, агрономічному
та зоотехнічному обслуговуванні тощо.

Кооперативна форма організації праці в
сільському господарс­тві є найефективнішою в зовнішніх відносинах виробників
сіль­ськогосподарської продукції — із збуту продукції, із придбання знарядь і
засобів сільськогосподарського виробництва, викорис­тання складної техніки,
організації взаємного кредитування селян­ських господарств тощо. Такі
обслуговуючі кооперативи є досить дійовими за умови високого розвитку
індивідуальних фермерських господарств, об’єднуючи їхні зусилля в окремій фазі
виробничого процесу. Оскільки сільськогосподарське виробництво є сукупніс­тю
багатьох різноманітних процесів, то і фермер може бути чле­ном одночасно
кількох кооперативів, обслуговуючих його вироб­ництво.

Правовою основою функціонування
сільськогосподарських ко­оперативів в Україні є закони України від 17 липня
1997 р. “Про сільськогосподарську кооперацію” та від 10 липня 2003 р.
“Про кооперацію”.

Закон “Про сільськогосподарську
кооперацію”, на відміну від загального кооперативного закону, регулює
діяльність тільки одно­го виду кооперативів — сільськогосподарських. Він є
комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв’язані між со­бою
земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які
мають місце в сільськогосподарському кооперативі.

Надзвичайно важливим є повне і правильне визначення
понят­тя кооперативу взагалі і сільськогосподарського зокрема, чітке з’ясування
його ознак, що відрізняють кооператив від інших форм господарювання в
сільському господарстві. Для цього потрібно розрізняти загальні (родові) ознаки
кооперативу (характерні для всіх видів кооперативів) та специфічні (видові),
які характеризують саме сільськогосподарські кооперативи.

Визначення кооперативу дається в кількох
нормативних доку­ментах. Так, згідно із визначенням XXXI конгресу
Міжнародного Кооперативного Альянсу, кооператив — це автономна асоціація осіб,
які добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх еко­номічних, соціальних
і культурних потреб за допомогою підпри­ємства, що знаходиться у спільному
володінні й управляється де­мократично.

Закон України “Про кооперацію”
визначає кооператив як юри­дичну особу, утворену фізичними та/або юридичними
особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської
та іншої діяльності з метою задоволення своїх еко­номічних, соціальних та інших
потреб на засадах самоврядування.

На основі запропонованих дефініцій поняття
кооперативу, ін­ших положень кооперативного законодавства можна назвати такі загальні
ознаки кооперативу:

1. Кооператив
— це, насамперед, добровільне об’єднання.

Лише шляхом об’єднання окремі особи можуть
досягти постав­леної спільної мети, отримати прибуток, належно організувати працю,
захистити свої інтереси. Проте не будь-яке об’єднання можна назвати
кооперативом (громадське об’єднання є теж добро­вільним об’єднанням громадян):
кооператив відрізняється від ін­ших об’єднань своєю персоналізованістю. Це
означає, що коопера­тив — об’єднання людей, осіб, а не капіталів, на відміну
від акціо­нерних та деяких інших господарських товариств, якими визнають­ся
“підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними
особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності
з метою одержання прибутку”. До кооперативу приймають осіб
незалежно рід їх матеріального стано­вища. Крім того, успіх діяльності
кооперативу дуже часто залежить від кількості його членів (чим їх більше, тим
міцніший коопера­тив). В акціонерному товаристві не має значення, скільки є
акціо­нерів. Важливо лише те, щоб був внесений потрібний капітал. У кооперативі
капітал, на відміну від акціонерного товариства, відіг­рає другорядну роль.

2. Членський
характер об’єднання. Членами кооперативу можуть стати особи, котрі
засновують йо­го або ті, що вступають до нього вже після створення. Питання прийому в члени кооперативу вирішується
загальними зборами. Акціонера не потрібно приймати товариства за тими вимогами,
що стосуються членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і
від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у
договорі особовий склад. Зміна кількіс­ного складу членів кооперативу ніяк не
впливає на юридичне існу­вання кооперативу (крім випадків, коли кількість
членів стане мен­шою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу
товариства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення відповідних змін до
статуту.

3. Рівноправність
членів, що означає не лише рівність прав, але й рівність обов’язків, однакову відповідальність,
а головне — що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості
внесених паїв. У акціонерному товаристві кожен акціонер має кількість голосів,
відповідно до кількості акцій, які йому належать. У кооперативі розмір паю не
впливає на права члена кооперативу: всі мають однакові права і в управлінні
кооперативом, і в користуванні тими вигодами, які він дає своїм членам.

4. Пайовий
характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай.

Кожен член кооперативу має право на пай у
майні кооперати­ву, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний
розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У
разі виходу з кооперативу громадянин має право на пай натурою, грішми або
цінними паперами.

5.Розподіл
прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член
кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів
кооператив.

6.Головною
метою діяльності кооперативу є не одержання високого прибутку на вкладений капітал,
як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів,
зменшення їхніх витрат на споживання. Це означає, в основному, безприбутковий характер
кооперативу, тобто, що “прибуток, створюваний внаслідок кооперативної
діяльності, не акумулюватиметься на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятиметься
між його членами пропорційно ступеню використання своєї організації (обсягам реалізації,
постачання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої
комерційної кооперативної організації”.

Мета кооперативу в організації праці — її
полегшення шляхом об’єднання узгоджених зусиль (здебільшого — трудових).

7.Досягнення
мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.

8.Обов’язкова
участь членів кооперативу в його діяльності (трудова участь — у виробничих
кооперативах, участь в господарських операціях — в обслуговуючих кооперативах).

Встановивши родові ознаки кооперативу, можна
визначити йо­го як таке добровільне, засноване на членстві об’єднання осіб для
організації спільної діяльності на основі їх власної трудової участі чи участі
в господарських операціях кооперативу, на базі належно­го йому на праві
власності майна, і створене об’єднанням пайових внесків, метою якого є
задоволення матеріальних та інших потреб його членів.

Головними ознаками, які визначають належність
кооперативу до сільськогосподарського, вважають, по-перше, розташування йо­го в
сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарс­тва,
обслуговування його потреб або потреб сільського населення.

Визначення поняття сільського господарства
(сільськогосподар­ського виробництва) дається в Законі України “Про
стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”
як та­кий вид господарської діяльності, що пов’язана з біологічними процесами
вирощування продукції, призначеної для споживання в сирому й переробленому
вигляді та для використання на нехарчо-ві цілі.

Головним критерієм для відмежування
сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є використання
земель сіль­ськогосподарського призначення як основного засобу виробниц­тва.
Практично жодна галузь сільського господарства не може об­ходитися без землі.
Всі біологічні процеси, які є основними в сіль­ському господарстві, так чи
інакше пов’язані з нею.

Використання земельної ділянки
сільськогосподарського призна­чення є головною, але недостатньою умовою для
заняття сільсько­господарською діяльністю. Крім земельної ділянки, виробнику
сіль­ськогосподарської продукції потрібна певна техніка, приміщення, їх обслуговування,
наявність певних можливостей для забезпечення господарства потрібними
матеріалами, збуту продукції тощо. Отже, без багатьох видів діяльності з
обслуговування, забезпечення основ­ного виробництва ефективна
сільськогосподарська діяльність є та­кож неможливою. Тому сільськогосподарською
діяльністю слід виз­навати не лише виробництво продукції, пов’язаної з
використанням земель сільськогосподарського призначення з метою біологічних пе­ретворень
під впливом кліматичних умов, а й обслуговування потреб цього виробництва:
ремонт техніки, матеріально-технічне забезпе­чення, агрохімічне, зооветеринарне
обслуговування тощо.

Дане в Законі України “Про
сільськогосподарську кооперацію” визначення поняття сільськогосподарського
кооперативу як юри­дичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами,
що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах доб­ровільного
членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої
діяльності в сільському господарстві та обслу­говування переважно членів
кооперативу, не вповні вказує на спе­цифіку саме сільськогосподарського
кооперативу.

До специфічних ознак (критеріїв)
сільськогосподарських коопе­ративів належать:

1)ведення
сільськогосподарської діяльності (з використанням земельної ділянки
сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва) або
обслуговування її потреб;

2)розташування,
як правило, у сільській місцевості.

Ці ознаки мають бути головними ознаками
сільськогосподар­ських кооперативів.

Беручи до уваги з’ясоване нами родове поняття
кооперативу і родові ознаки сільськогосподарського кооперативу, можна дати та­ке
визначення: сільськогосподарський кооператив — це таке доб­ровільне, засноване
на членстві об’єднання осіб для спільної сіль­ськогосподарської діяльності чи
обслуговування її потреб на осно­ві трудової участі цих осіб, або участі в
господарських операціях на основі належного йому на праві власності майна на
базі пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його
членів і яке розміщується, як правило, в сільській місцевості.

За мірою концентрації сільськогосподарського
виробництва ко­оперативи можна поділити на універсальні й спеціалізовані. Уні­версальні
кооперативи в сільському господарстві історично були першими і об’єднували як
функції постачально-збутові, так і кре­дитні та виробничі, тобто весь спектр
завдань щодо здійснення і обслуговування сільськогосподарського виробництва.

Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи
класифікує За­кон України ‘ Про сільськогосподарську кооперацію”,
поділяючи їх, залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, на виробни­чі
та обслуговуючі.

Визначення загальних понять виробничого та
обслуговуючого кооперативів дає Закон України “Про кооперацію”. Закон
“Про сільськогосподарську кооперацію” визначає поняття сільськогос­подарського
виробничого та сільськогосподарського обслуговуючо­го кооперативів. На основі
наведених дефініцій можна вирізнити основні правові ознаки названих видів
сільськогосподарських коо­перативів. До основних ознак виробничого
сільськогосподарського кооперативу належать такі:

1)засновниками
і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки
фізичні особи;

2)обов’язковою
є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

3){lang_content_nav}ом
його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й
лісового господарства;

4)це —
одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.

Обслуговуючим сільськогосподарським
кооперативам властиві такі ознаки:

1)їх
членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2)основним
змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського
виробництва, переважно — членів кооперативу;

3)обов’язковою є участь членів у господарській
діяльності кооперативу;

4)вони не
ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи
поділяються на: пере­робні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та
ін.

До переробних належать кооперативи, які
займаються перероб­кою сільськогосподарської сировини (виробництво
хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м’ясних, молоч­них,
рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноп­лі, лісо- й
пиломатеріалів та ін.).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють
заготівлю, збері­гання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають марке­тингові
послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з
метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних
ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та
продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та поста­чання їх
сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні,
транспортні, ме­ліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи,
ветеринар­не обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефоніза­цією,
газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні,
побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні пос­луги, послуги з
ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.

Запропонований в Законі перелік обслуговуючих
сільськогоспо­дарських кооперативів не є вичерпним. Залежно від потреб сіль­ськогосподарських
товаровиробників можуть створюватися й інші види таких кооперативів.

Законодавство містить чіткі критерії
співвідношення обсягів ро­біт і операцій кооперативу, які виконуються його
членами і для йо­го членів. Закон “Про сільськогосподарську
кооперацію” встанов­лює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги
відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загаль­ного
обороту кооперативу. Такі положення обов’язкові для того, щоб обслуговуючий
кооператив не перетворився в підприємниць­ку структуру, котра використовує в
основному найману працю.

 

§ 2. Правові умови та порядок створення сільськогосподарських
кооперативів

Сільськогосподарський кооператив є юридичною
особою, ко­ристується правами та виконує обов’язки, пов’язані з його діяль­ністю,
має самостійний баланс. Його функціонування потребує дотримання всіх правових
вимог і порядку створення, які передба­чено законодавством щодо юридичних осіб.

Процедурі створення сільськогосподарського
кооперативу присвячено спеціальний розділ II Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію”, в якому зазначаються загальні умови створення
сільськогосподарських кооперативів, порядок їх держав­ної реєстрації, основний
зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття.

Загальними умовами створення
сільськогосподарського коопе­ративу є такі:

1)створення
його засновниками на добровільних засадах;

2)засновниками
сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні
особи, зареєстровані в Україні;

3)проведення
установчих зборів та прийняття ними рішення про створення кооперативу;

4)державна
реєстрація сільськогосподарського кооперативу.

Обмеження кола засновників лише громадянами
України зу­мовлено тим, що, відповідно до ЗК, суб’єктами права приватної власності
на землі сільськогосподарського призначення можуть бу­ти тільки громадяни
України та юридичні особи, засновані грома­дянами України або юридичними
особами України. Тільки вони можуть об’єднувати належні їм земельні ділянки під
час створення кооперативу.

Відповідно до Закону “Про
сільськогосподарську кооперацію” кількість членів кооперативу не може бути
меншою 3. Якщо вона стане меншою, діяльність кооперативу припиняється внаслідок
йо­го ліквідації.

Процес утворення кооперативу поділяється на 2
основні етапи: 1) організаційний етап; 2) етап реєстрації кооперативу.

Перший має такі основні стадії:

а) встановлення
ініціатором (або ініціативною групою) на добровільній основі тих, хто бажає
створити сільськогосподарський кооператив;

б) вивчення
кооперативного та іншого законодавства, яке регулює діяльність кооперативів,
підготовка проектів потрібних для реєстрації документів (зокрема, статуту);

в) проведення
зборів тих, хто бажає створити кооператив (установчих зборів); на них слід
прийняти статут кооперативу.

Кооператив як юридична особа повинен мати своє
наймену­вання, яке затверджується на установчих зборах кооперативу. Пра­во
кооперативу на найменування (фірму) належить до немайнових прав і означає
можливість використовувати найменування на ви­вісках, рахунках, документах, на
самому товарі. Найменування потрібне ще й тому, що кооператив як юридична особа
виступає в цивільних та інших правовідносинах від свого імені. Воно є засо­бом
його індивідуалізації як серед інших кооперативів, так і серед інших
організацій. Найменування кооперативу обов’язково по­винне мати додаток —
“кооператив” або прикметник “коопера­тивний”.

Другим етапом є державна реєстрація
кооперативу, який після цього вважається створеним.

Громадяни, які є засновниками кооперативу,
інколи можуть вчиняти певні дії від його імені ще до державної реєстрації коопе­ративу.
У такому разі кооператив ще не є юридичною особою і не може нести самостійної
відповідальності. За дії кооперативу, вчи­нені особами від його імені до
моменту його державної реєстрації, вони солідарно відповідають своїм майном.

Кооператив підлягає державній реєстрації у
порядку, передбаче­ному для державної реєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності (п. 1 ст. 6 Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію”). Що ж до підприємницької діяльності, то цей порядок
встановлено ГК і конкретизовано у Законі України від 15 травня 2003 р.
“Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб—підприємців”.

Державна реєстрація кооперативу має для нього
важливі юри­дичні наслідки:

— по-перше, він отримує статус юридичної особи і
стає повноправним суб’єктом цивільно-правових та інших відносин;

— по-друге, ця реєстрація дає змогу зробити
перші кроки в організації його діяльності: відкрити рахунок в банку, взяти в
разі потреби приміщення чи земельну ділянку в оренду, виробити за дозволом
міліції печатку, штампи тощо.

На сучасному етапі сільськогосподарські
кооперативи можуть створюватися внаслідок реформування сільськогосподарських
під­приємств, їх формування можливе на основі виходу з колективних
сільськогосподарських підприємств окремих громадян або праців­ників цілого
виробничого підрозділу з їхніми майновими та земель­ними паями. У такому
порядку можуть створюватися в основному виробничі сільськогосподарські
кооперативи, а іноді — споживчі. Можливість створення кооперативів таким шляхом
виникла завдя­ки здійсненню паювання землі та майна колективних агроформувань
та приватизації державних сільськогосподарських підприємств в ході проведення
аграрної реформи.

Рішення про перетворення колективного
сільськогосподарсько­го підприємства в сільськогосподарський кооператив
доцільно приймати після паювання землі та майна цього підприємства. У та­кому
разі земельні та майнові паї членів підприємства можуть бу­ти передані
кооперативу як вступний пайовий внесок.