Права на селекційні досягнення у тваринництві

2.2. Права на селекційні досягнення у
тваринництві як окремий предмет договору на використання науково-технічної продукції

Визначення поняття селекційні досягнення у
тваринництві. Відпо­відно до Закон України
від 15 грудня 1993 р. “Про племінну спра­ву в тваринництві” (в
редакції Закону від 21 грудня 1999 р.) селек­ційним досягненням у галузі
тваринництва є створена внаслідок ці­леспрямованої творчої діяльності група
племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові
високі генетичні ознаки та стійко передає їх нащадкам.

Племінна тварина — це чистопородна або
одержана за затвер­дженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну
(генетичну) цінність і може використовуватися в селек­ційному процесі
відповідно до діючих загальнодержавних програм селекції.

Об’єктами племінної справи у тваринництві є
велика рогата ху­доба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли,
шовкопряди, хутрові звірі (далі — тварини), яких розводять з метою одержання
від них певної продукції.

Відповідно до ст. 485 ЦК порода тварин визнається
об’єктом права інтелектуальної власності. Отже, основним селекційним до­сягненням
у галузі тваринництва є створена людиною порода тва­рин, (цілісна численна
група тварин спільного походження), яка має певну генеалогічну структуру й
властивості, що дають змогу відрізняти її від інших тварин даного виду, і є
кількісно достатньою для розмноження як однієї породи.

{lang_content_nav} права інтелектуальної власності на
породу тварин станов­лять:

1)особисті
немайнові права інтелектуальної власності на породу тварин, засвідчені
державною реєстрацією;

2)майнові
права інтелектуальної власності на породу тварин, засвідчені патентом;

3)майнове
право інтелектуальної власності на поширення породи тварин, засвідчене
державною реєстрацією.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на
породу тварин є:

1)автор
породи тварин;

2)інші
особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин за
договором чи законом.

За загальним правилом, суб’єктами цієї
діяльності є підприємс­тва з племінної справи, селекційно-гібридні центри,
іподроми, ла­бораторії імуно-генетичного контролю, контрольно-випробувальні
станції, центри трансплантації ембріонів, інші підприємства, уста­нови і
організації незалежно від форм власності, а також фермер­ські господарства.

Суб’єктами особистих немайнових права
інтелектуальної влас­ності на породу тварин є селекціонери, творчою працею яких
ви­ведено нову породу тварин, та їхні наступники.

Незважаючи на те, що порода тварин та сорт
рослин розгляда­ються в ЦК в одній главі як однорідні об’єкти права
інтелектуаль­ної власності, правова охорона селекційних досягнень у галузі пле­мінної
справи має свої особливості. Це пояснюється особливостя­ми племінної справи,
які полягають у тому, що вона охоплює такі актуальні проблемі, як охорона генофондових
тварин, управління племінною справою, регулювання використання її досягнень
тощо.

Сучасна селекція тварин, яка застосовує
провідні методи дослід­жень, грунтується на різноманітному первинному матеріалі
— існу­ючих породах, типах, лініях тварин, що значною мірою є успадкова­ними
від минулих поколінь. Ці тварини, які різняться за генотипом (набором генів),
становлять так званий генофонд домашніх тварин, який був та лишається неминущою
цінністю людської цивілізації.

В Україні цей генофонд досить різноманітний,
що пояснюється розмірами території країни та наявністю різних
грунтово-кліматичних зон, у межах яких склалися ареали існування домашніх
тварин. На них треба зважати проводячи селекційно-племінну роботу. Зокрема, за
да­ними Мінагрополітики та Української Академії аграрних наук всього в
господарствах України розводять 34 породи великої рогатої худоби, 10 порід
свиней, 10 порід овець, 9 порід коней, понад ‘А породу пти­ці, 5 порід
кролів. Тварини кожної породи характеризуються специфіч­ними біологічно-господарськими
особливостями і можуть розмножу­ватись у певних геокліматичних та екологічних
умовах України (Прог­рама збереження та раціонального використання генетичних
ресурсів сільськогосподарських тварин України на 2001-2005 роки, затверджена наказом
Мінагрополітики України і УААН від 24 жовтня 2001 р.).

Як зазначає В. І. Левченко, успіх селекційної
діяльності в тва­ринництві визначається наявністю відповідних порід та типів,
на­бір яких є надзвичайно обмеженим. Ці тварини, які різняться за спадковістю,
є біологічною основою будь-якої галузі тваринництва, її генофонду. Від його
стану багато в чому залежить успіх роботи селекціонерів. Тому охорона селекційних
досягнень у галузі тваринництва, порід тварин має ґрунтуватися на створенні та
належ­ній реалізації правової охорони генофонду домашніх тварин.

Із врахуванням сказаного Закон України
“Про племінну спра­ву”, передбачає передусім державну реєстрацію
племінних тварин та племінних стад, ведення державних книг племінних тварин та Державного
племінного реєстру. За цим Законом, державна реєс­трація племінних тварин і
племінних стад потребує внесення даних про племінних тварин і племінні стада,
що мають відповідні гене­тичну якість та рівень продуктивності, згідно з до
державними кни­гами племінних тварин і Державного племінного реєстру з метою формування
відповідної бази даних про племінні ресурси. Держав­ні книги племінних тварин —
це інформаційні бази даних про пле­мінних тварин, що відповідають установленим
для реєстрації вимо­гам. Державний племінний реєстр — це інформаційна база
даних про племінні стада, що відповідають установленим для реєстрації вимогам.

Повноваження щодо ведення Державного
племінного реєстру покладено на Головну державну племінну інспекцію у складі Мі­нагрополітики,
правила та порядок проведення державної реєстра­ції племінних стад у Державному
племінному реєстрі містяться у Положенні про Державний племінний реєстр,
затверджений нака­зом Міністерства аграрної політики України, Української
академії аграрних наук від 20 травня 2002 р.

Відповідно, виникнення прав інтелектуальної
власності на по­роду тварини пов’язується з державною реєстрацією. ЦК вимагає посвідчувати
майнові права на породу тварини патентом. Заявка на нову породу подається до
Мінагрополітики України, де вона підлягає обов’язковій експертизі. Департамент
ринків продукції тваринництва з Головною державною племінною інспекцією (на­далі
— Департамент) у складі Міністерства аграрної політики Ук­раїни провадить
апробацію селекційних досягнень у тваринництві, згідно з Тимчасовим положенням
про Департамент ринків продук­ції тваринництва, з Головною державною племінною
інспекцією Міністерства аграрної політики України, затвердженою Міністром
аграрної політики України 29 вересня 2000 р. Після завершення експертизи
приймається рішення про визнання пропозиції селек­ційним досягненням або про
відмову в такому визнанні. Якщо пропозиція відповідає умовам
патентоспроможності, в Державно­му реєстрі робиться відповідний запис і
видається правоохорон­ний документ (за ЦК, таким документом є патент). Ним
засвідчу­ються авторство селекціонера і право власності на селекційне до­сягнення.

Зазначений Департамент з Головною державною
племінною інспекцією у складі Міністерства аграрної політики України забез­печують,
відповідно до законодавства, державне управління пле­мінною справою у
тваринництві, здійснюють контроль за дотри­манням законодавства про племінну
справу в цій галузі, за станом і використанням племінних (генетичних) ресурсів,
нагляд за вве

зенням на територію України та вивезенням
племінних (генетич­них) ресурсів, за показниками племінного обліку та формами,
згід­но з якими ведеться документація з племінної справи, провадить реєстрацію
власників племінних (генетичних) ресурсів, веде дер­жавні книги племінних
тварин та Державний племінний реєстр, проводить апробацію селекційних досягнень
у тваринництві, прис­воює статус суб’єктам племінної справи; стежить за
дотриманням законодавства в галузі бджільництва.

Як зазначає О. О. Підопригора, використання
селекційного до­сягнення у тваринництві іншими особами може мати місце лише на
підставі договору.

Відповідно до змісту гл. 42 ЦК, договором може
бути визначе­на юридична доля виключно майнових прав на такий об’єкт права
інтелектуальної власності, як порода тварини, оскільки особисті немайнові права
авторства є невідчужуваними.

Майнові права на породу тварин є обмеженими в
часі: відповід­но до ст. 488 ЦК строк чинності виключних майнових прав на по­роду
тварин спливає через 30 років, що відліковуються з 1 січня ро­ку, наступного за
роком державної реєстрації цих прав.

Власник патенту може за договором передати як
саме право на породу, так і права, що з нього випливають.

 

§ 3. Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт у сфері сільського господарства

Як випливає з вищевикладеного, в умовах
ринкової економіки об’єктом обміну дедалі частіше стають результати
науково-техніч­ної діяльності в галузі сільського господарства України. їх
значен­ня в цій сфері невпинно зростає, тому саме з ними має пов’язува­тися не
лише впровадження існуючих провідних технологій вироб­ництва сільської
продукції, а й, сподіваємося, виконання на замов­лення різних суб’єктів
аграрного підприємництва пошукових робіт у відповідних галузях.

В. В. Луць вважає, що можливість використання
договірної форми (контракту) у сфері науково-технічної діяльності зумовлена
тим, що результати цієї діяльності є об’єктами права власності створювачів
(розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачене законом або
договором. Цими об’єктами розробни­ки можуть вільно користуватися й
розпоряджатися, зокрема пере­давати іншим особам на договірній основі.
Дослідження й розроб­ки у сфері науки й техніки, що передбачають одержання
дослід­ницькими колективами чи окремими дослідниками відповідного результату в розв’язанні конкретної проблеми
протягом певного строку, організується переважно за контрактом.

Про розглядувану групу договорів не йшлося ні
ЦК 1963 р., ні в раніше чинному законодавстві. Лише в новому ЦК з’явилася ок­рема
гл. 62 “Виконання науково-дослідних або дослідно-конструк­торських та
технологічних робіт”. Відносини, що виникали під час проведення зазначених
видів робіт, регулювалися переважно відом­чими актами. Прикладом може слугувати
Типовий договір на ви­конання науково-дослідних робіт по сільському
господарству, зат­верджений 25 січня 1960 р.

Природа договорів на виконання
науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт

Відповідно до назви та конструкції гл. 62 ЦК у
ній розглянуті 2 види договорів, які є близькими, але мають суттєві розбіжності
як у предметі договору, так і правовому регулюванні.

Насамкінець звертається увага на
фундаментальні та прикладні дослідження. Стаття 1 Закону “Про наукову і
науково-технічну ді­яльність” фундаментальні наукові дослідження визначає
як науко­ву теоретичну та (або) експериментальну діяльність, спрямовану на одержання
нових знань про закономірності розвитку природи, сус­пільства, людини, їх
взаємозв’язку, а прикладні наукові досліджен­ня — як наукову і науково-технічну
діяльність, спрямовану на одержання й використання знань для практичних цілей.
Дослідно-конструкторські та технологічні роботи мають на меті виконання цих
видів робіт, згідно зі ст. 892 ЦК 2003 р., виконавець зобов’язу­ється за
завданням замовника розробити зразок нового виробу та конструкторську
документацію на нього, нову технологію тощо.

Різним є й характер результатів, на досягнення
яких спрямова­ні інтереси сторін. В першій групі договорів йдеться про наукові результати,
які в цьому Законі визначаються як нове знання, одер­жане в процесі
фундаментальних або прикладних наукових дослід­жень та зафіксоване на носіях
наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового
повідомлення, моног­рафічного дослідження, наукового відкриття тощо. В другому
виді договорів за гл. 62 ЦК, розглядається науково-прикладний резуль­тат,
котрий слід розуміти як нове конструктивне чи технологічне рішення,
експериментальний зразок, завершене випробування, розробка, яка впроваджена або
може бути впроваджена в суспільну практику; науково-прикладний результат може
мати форму зві­ту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної
докумен­тації на науково-технічну продукцію, натурного зразка та ін.

Метою науково-дослідних робіт є науковий
результат, який мо­же мати як позитивний (підтвердження певних гіпотез,
виявлення зв’язків, закономірностей тощо), так і
негативний характер (висно­вок про неможливість отримати певний результат,
підтвердження принципового висновку про неможливість якогось явища тощо). Тому
договір на виконання згаданих робіт можна вважати викона­ним належним чином
незалежно від того, буде результат позитив­ним або негативним. Як зазначає М.
І. Брагінський, вирішальне значення в останньому випадку матиме належне
виконання робіт як таке.

На відміну від розглянутого договору на
виконання науково-дослідних робіт, під час виконання дослідно-конструкторських
і технологічних робіт результат має бути обов’язково позитивним. Відсутність
позитивного результату має розцінюватись для другої групи договорів як
відсутність належного результату, тобто невико­нання договірного зобов’язання.

В разі неможливості досягнення результату,
поставленого за­мовником як завдання, ці 2 групи договорів мають також різні
пра­вові наслідки.

Для договорів на виконання науково-дослідних
робіт діє пра­вило ч. 1 ст. 899 ЦК: якщо в ході їх виконання виникла неможли­вість
досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця,
замовник зобов’язаний оплатити роботи, виконані до виявлення неможливості
отримати передбачені договором ре­зультати, але не вище від відповідної частини
ціни робіт, визначе­ної договором.

Для договорів на виконання дослідно-конструкторських
та тех­нологічних робіт діє інше правило: якщо в ході цих робіт з’ясову­ється
неможливість досягнення результату через обставини, що ви­никли не з вини
виконавця, замовник зобов’язаний відшкодувати витрати виконавця.

Принциповим стосовно цієї групи договорів є
також питання про їх родову належність у контексті питання про співвідношення цих
договорів і договору підряду. По-перше, в новому ЦК ці види договорів хоча й
розташовані поруч, але розглядаються як окремі види договірних зобов’язань. Головна
відмінність між цими вида­ми договорів та договором підряду полягає ось у чому:
“негативний результат” у договорі підряду (на відміну від договорів
на виконан­ня науково-дослідних робіт) має розглядатися як невиконання до­говірного
зобов’язання.

Що ж до договору на виконання
дослідно-конструкторських та технологічних робіт, то його предметом виступає
виконання робіт та їх результат; результат може бути однаковою мірою як
матеріаль­ним, так і нематеріальним; виконання роботи за певних умов мо­же мати
самостійне значення, тимчасом як для договору підряду предметом завжди є
результат як такий, причому виключно мате­ріальним. Відповідно до ч. 2 ст. 896
ЦК, виконавець має право, якщо інше не передбачено договором із замовником,
використати одержаний ним результат робіт також для себе. Проте передавати результати
роботи іншим особам виконавець не має права, якщо інше не передбачено самим
договором із замовником на виконан­ня певних робіт.

Загальна характеристика змісту договорів. Істотною умовою до­говору на виконання
зазначених видів робіт є напрям (напрями) дослідження та сформульований
відповідно до завдання замовника очікуваний кінцевий результат
науково-дослідних, дослідно-конс­трукторських і технологічних робіт.

Дослідження, які замовляє особа, можуть мати
один чи кілька з наведених напрямів:

— економіка, фінанси, бухгалтерський облік;

— землеробство, рослинництво, кормовиробництво;

— овочівництво;

— садівництво, виноградарство;

— захист рослин;

— агроекологія і природокористування;

— тваринництво;

— ветеринарна медицина;

— зберігання та перероблення
сільськогосподарської продукції;

— механізація, електрифікація, транспорт;

— будівництво;

— соціальний розвиток села і трудові відносини;

— аграрна освіта, кадрове забезпечення;

— наукове забезпечення;

— інформатика.

Конкретні кінцеві результати
науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт мають таку
примірну кла­сифікацію:

— новий технологічний процес (найновіша
технологія);

— удосконалена технологія;

— безвідходна ресурсозберігаюча технологія;

— новий вид продукції;

— поліпшена продукція;

— новий вид устаткування;

— нова лінія;

— нова установка;

— модернізований вид устаткування;

— нові засоби механізації;

— новий прилад;

— нові засоби автоматизації;

— нові вироби;

— новий вид сировини;

— новий матеріал;

— новий вид тари (упаковок);

— установча серія;

— новий
стандарт;

— новий норматив;

— уточнений стандарт;

— уточнена норма;

— нова ціна;

— нова система;

— нова структурна схема;

— новий спосіб;

— типова система (НОП);

— удосконалена система (НОП);

— нове завдання (АСУ);

— новий комплекс завдань (АСУ);

— нова підсистема (АСУ);

— новий блок системи (АСУ);

— новий сорт;

— поліпшений сорт;

— аборигенний сорт;

— інтродукований сорт;

— нова порода;

— новий тип;

— нова заводська лінія;

 

Усі результати науково-дослідних робіт
відповідно до положен­ня ст. 41 Закону України “Про власність”
визнаються об’єктами права інтелектуальної власності, як й інші результати
інтелектуаль­ної праці (в тому числі й дослідно-конструкторських і технологіч­них
робіт).

Згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів
України від 31 берез­ня 1992 р. №162 “Про державну реєстрацію
науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій” та з
Порядком дер­жавної реєстрації та обліку відкритих науково-дослідних, дослідно-конструкторських
робіт і дисертацій, затвердженим наказом Мініс­терства освіти і науки України
від 25 грудня 2001 р. № 808, обов’яз­ковими є державна реєстрація та облік
відкритих (несекретних) на­уково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт,
що викону­ються організаціями (підприємствами) України, статутна діяльність яких
передбачає проведення науково-дослідних і дослідно-конс­трукторських робіт.

Державну реєстрацію та облік розпочатих,
виконуваних і за­кінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт
покладено на Український інститут науково-технічної та еконо­мічної інформації
(УкрІНТЕІ). Цей інститут має право поширю­вати інформацію про зазначені роботи
відповідно до умов, зазна­чених їх виконавцем у реєстраційно-облікових
документах. Зок­рема, виконавець робіт може відкрити доступ до інформації про свої
роботи.

Крім предмету договору, який ми описали вище,
в розглядува­них договорах на створення (передачу) науково-технічної продук­ції,
крім обов’язкових положень (найменування сторін, предмет договору, порядок
передачі та прийняття продукції, оплата, відпо­відальність сторін, реквізити
сторін тощо), мають бути зазначені також права сторін щодо використання
продукції та розпоряджен­ня нею, умови конфіденційності, умови, необхідні для
впровад­ження цієї продукції, сфери її застосування, масштаби та обсяги впровадження,
назва кожного етапу (розділу) із зазначенням виз­начених у договорі результатів
роботи в цілому й на кожному ета­пі (розділі), умови матеріально-технічного
забезпечення науково-пошукових, дослідно-конструкторських, технологічних робіт.
Обов’язково мають бути визначені права виконавців щодо розпо­рядження
науково-технічною продукцією (про це докладніше — далі) та право на залишення в
себе переданого замовником і прид­баного для виконання замовлення майна
(устаткування, приладів, інструментів, матеріалів тощо), а також інші умови.

Характерною особливістю цього договору є
встановлення (виз­начення) сторонами вартості науково-технічної продукції.
Договір­на ціна на таку продукцію має встановлюватися на стадії укладен­ня
договору. Подібно до правил про договір підряду (ст. 844 ЦК), ціна у договорі
може бути визначена у кошторисі. Кошторис на ви­конання робіт може бути приблизний
або твердий. Зміни до твер­дого кошторису вносять лише за погодженням сторін,
при приб­лизному кошторисі виконавець зобов’язаний своєчасно попереди­ти
замовника, якщо потрібне перевищення кошторису.

Щоб досягти згоди про зміну договірної ціни,
за основу беруть попередню ціну, обчислену замовником або виконавцем з обов’яз­ковим
урахуванням рівня науково-технічної продукції, її конку­рентоспроможності,
ефективності та періоду ефективного вико­ристання.

Плата за виконання науково-дослідних або
дослідно-конструк­торських робіт та технологічних робіт, встановлена договором,
мо­же бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів
порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від
замовника, а можливість такого зменшен­ня та його межі були передбачені
домовленістю сторін.

Права та обов’язки сторін. У попередньому підрозділі йшлося про розподіл
ризику в разі виявлення неможливості досягнення ре­зультату, очікуваного
відповідно до завдання замовника. Поряд з цим принциповим є також питання про
можливість залучення до виконання договорів третіх осіб. Договір про виконання
науково-дослідних робіт передбачає їх творчий характер, який часто грунту­ється
на особистих знаннях та здібностях науковця чи творчої гру­пи, а також на тому,
що саме ця конкретна особистість (групи на

уковців) є вирішальним фактором укладення
договору. Тому, за договором, провести науково-дослідні роботи виконавець має
осо­бисто; він не має права залучати до виконання робіт третіх осіб, якщо таке
повноваження не надано за договором або немає зго­ди замовника (ст. 893 ЦК).

Іншою є ситуація з договорами про
дослідно-конструкторські та технологічні роботи, оскільки особистий характер та
відповідний інтерес до виконання договору самим контрагентом не передбача­ється.
Тому, за загальним правилом, виконавець має право залуча­ти до виконання
договору інших осіб (субвиконавців), що є, зок­рема, бажаним в разі значного
обсягу цих робіт (абз. З ст. 893 ЦК). Але при цьому субвиконавець не відповідає
за виконання свого обов’язку перед замовником, так само як і замовник — перед
субвиконавцем; у свою чергу, основний виконавець цілком відповідає перед замовником
за виконання договору й несе ризик вибору кон­трагента, а також відповідає за
виконання всіх взятих на себе обов’язків перед субвиконавцем. При цьому у
зобов’язанні не від­бувається вибуття чи заміни сторони. Відносини в такій
ситуації є подібними до відносин замовника, генерального підрядника та
субпідрядника за договором підряду.

Окремо треба розглядати питання про
повноваження щодо ви­користання результатів роботи. З природи договору
випливає, що виконавець повинен не тільки провести певні роботи, а й переда­ти
їх результати замовнику.

Загальні положення про права сторін на
результати робіт міс­тяться в ст. 896 ЦК, відповідно до якої замовник за
договором на виконання науково-дослідних, або дослідно-конструкторських та технологічних
робіт має право використовувати передані йому ре­зультати робіт у межах і на
умовах, встановлених договором.

Враховуючи те, що результати робіт здебільшого
також є об’єк­тами права інтелектуальної власності, слід брати до уваги також
по­ложення ст. 430 ЦК, коли вирішується питання про виникнення особистих
немайнових та майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності, яким є
отриманий результат під час виконання розгля­дуваних договорів.

У ч. 2 ст. 430 ЦК вводиться загальне правило,
за яким майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за
замовлен­ням, належить творцеві цього об’єкта і замовникові, якщо інше не встановлено
договором. Є підстави вважати, що договори на вико­нання зазначених дослідних
робіт підпадають під таке створення на замовлення об’єкта інтелектуальної
власності.

Порядок передачі результатів виконаних робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 894 ЦК виконавець
зобов’язаний передати, а замовник прийня­ти та цілком оплатити завершені
науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договір
може передбачати прийняття та оплату окремих етапів робіт або інший спосіб опла­ти.
Зокрема, науково-дослідні, дослідно-пошукові роботи або їх етапи, що мають
самостійне значення, вважаються закінченими і їх приймає замовник у тому разі,
якщо їх виконано відповідно до тех­нічного завдання (умов договору), коли
одержано конкретні ре­зультати, що мають теоретичне або практичне (за умовами
догово­ру чи технічного завдання) значення, коли складено відповідний звіт
або/та надано інші зумовлені договором документи, відповід­но випробувані й
прийнятті зразки машин, технологій, устаткуван­ня, сортів, гібридів, порід
худоби тощо приймальною комісією у визначеному в договорі складі. Передача й
прийняття оформлю­ються складанням акту передачі — прийняття науково-технічної продукції
(повністю або закінчених етапів), який підписують дві сторони.