Політичний конфлікт, його структура, форми, джерела, типологія

Політичний конфлікт, його структура, форми, джерела, типологія

Політичний конфлікт – це зіткнення, протиборство різних соціально – політичних сил, суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси, пов’язані з боротьбою за здобуття або утримання влади, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів і цінностей.

Порівняно з усіма іншими видами конфліктів, політичний конфлікт має свою специфіку: його домінантою є боротьба за владу. Якщо влада передається не в спадщину, то вже виникає конфлікт між людьми за право зайняти владні позиції.

Структура:

1. об’єкт політичного конфлікту – певна сфера реального життя, коло суспільних, організаційних і міжособистісних відносин в яких між людьми виникають протиріччя
2. предмет – конкретне спірне питання яке необхідно вирішити, підчас взаємодії людей або груп пов’язаних між собою відносинами залежності
3. опоненти – безпосередні учасники політичного конфлікту
4. конфліктні відносини і дії
5. способи конфлікту

Структура політичного конфлікту – це сукупність сутнісних компонентів конфлікту, без яких він не може існувати як якась політична реальність.

1. Суб’єкти політичного конфлікту: це політичні лідери; гілки державної влади; національні або територіальні спільності; політичні партії; орієнтовані на владу.

2. Предмет політичного конфлікту: відносини з приводу державної влади – її пристрою, розподілу і реалізації; територіальна цілісність, проблеми внутрішньої і зовнішньої політики держави; конституційні норми та ін

3. Конфліктні дії:. Це може бути боротьба теоретична – зіткнення концепцій розвитку держави і суспільства, військових, соціальних, економічних доктрин. Це боротьба ідеологічна – боротьба ціннісних орієнтацій, політичних програм, міфів, соціальних стереотипів. В екстремальних ситуаціях це може бути збройна боротьба у вигляді терористичних актів, заколотів, революцій, військових конфліктів.

4. Умови конфлікту: до умов політичного конфлікту зазвичай відносять форми правління, політичний режим, рівень політичної культури населення, легітимність влади, лояльність до неї силових структур, армії, засобів масової комунікації; національний характер, що визначає рівень талерантності населення, та ін

5. Наслідки конфлікту: можуть бути функціональні (стимулюючі сталий розвиток соціальної системи) і дисфункціональні, що призводять до деструктивних змін, провідним до стагнації системи. може бути зміна Конституції, державного устрою, форм правління, відносин власності, політичного режиму.

За своєю природою конфлікти бувають глобальними, регіональними, міждержавними, внутрідержавними, місцевими, міжпартійними та внутріпартійними, міжособистісними.

За ступенем нормативної регуляції конфлікт буває:

• абсолютний
• інституалізований

Абсолютні конфлікти практично не допускають угод із приводу їх закінчення і ведуться до повного знищення однієї зі сторін. Конфлікти такого роду особливо виснажливі й мають високу ціну для супротивників, сили яких приблизно рівні.

Інституалізовані конфлікти відбуваються “за правилами”, зокрема мають “правила закінчення”: “Тут підраховуються бали, установлюється лінія фінішу, фіксується умовно припустимий рівень ушкоджень. Коли сума балів досягає певного числа, коли доведено той або інший різновид заподіяного збитку або перетнуто фінішну лінію, конфлікт виявляється вичерпаним, а його результат очевидним як для переможця, так і для переможеного”.

За ступенем публічності:

• відкриті (виражені в явних формах взаємодії конфліктуючих суб’єктів, що зовні фіксуються);
• закриті (латентні) конфлікти, де домінують тіньові способи заперечування суб’єктами своїх владних повноважень.

А. Раппопорт виділив три головних конфліктів: війна, гра і суперечка.

Війна – безкомпромісна боротьба до переможного кінця із застосуванням будь-яких, у тому числі насильницьких, коштів.

Гра – вирішення конфлікту на основі дій за наперед визначеними правилами; результат – отримання виграв істотних, але не життєво важливих переваг.

Суперечка – досягнення згоди з іншою стороною лише мирними засобами.

Джерелами політичних конфліктів є соціальні та позасоціальні чинники. Результатом дії останніх можна назвати расові конфлікти. Переважають, звичайно, соціальні фактори. Їх основою є:

• розбіжність статусів суб’єктів політики
• зростання потреб у владі
• брак ресурсів
• розбіжність людей (груп) у базових цінностях і ідеалах

Основними джерелами конфліктів в суспільстві є розшарування суспільства, розділення його на соціальні і соціальні групи, прошарки, класи.