Типи політичної культури

Типи політичної
культури

Особливе місце в класифікації політичних культур займає порівняльний цивілізаційний підхід, що припускає виділення різних типів політичних
культур, які існують у різ­них цивілізаціях.

У найзагальнішому вигляді виділяють західні та східні політичні культури. До характеристик західної політичної культури відносять політичну активність, свободу особистості, ліберально-демократичні
цінності, інноваційний ха­рактер. Особливостями східної політичної культури є її закритий характер, традиційність,
харизматичний тип лідерства, пріоритет духовно-релігійних норм у регулюванні соціальних
відносин.

Виходячи з класичного цивілізаційного принципу, виді­ляють
такі типи політичних культур: індо-буддійську, конфуціансько-буддійську, ісламську, західну та православну.

М. Алмонд і С. Верба розрізняють три типи політичних
культур.

Перший тип – патріархальний. Для даного типу політичної
культури характерна повна відсутність у населення знань про політику. У таких суспільствах
немає спеціалізованих політичних ролей.

Другий тип – підданський тип політичної культури,
йому властива пасивна політична поведінка, орієнтація на пануючі в даному суспільстві
цінності при слабкій або повній відсутності участі в політичному процесі. Підданий
добре розуміє державну владу й уміє ефективно підкорятися їй.

Третій тип – партисипативна (культура участі). Для
цього типу культури характерно активна участь індивідів у політичному житті суспільства,
орієнтація на участь у прийнятті політичних рішень. Цей тип політичної культури
називається також раціонально-правовим.

М. Алмонд і С. Верба пишуть, що в чистому виді ні патріархальний, ні підданський, ні партисипативний типи культури не існують, це ідеальні типи. У сучасному світі політична культура являє собою комбінації цих типів. У розвинених демократичних державах, таких як США, Великобританія, політична культура відповідає поняттю цивільної культури. Цивільна культура – це змішана політична культура, у її границях багато громадян можуть бути активними в політичному житті, однак багато хто відіграє пасивну роль підданих. Навіть у тих, хто бере активну участь у політиці, традиціоналистьскі, підданські якості повністю не витиснуті. М. Алмонд і С. Верба підкреслюють, що ці типи політичної культури – як активний, так і підданський, – не тільки зберігаються, але становлять важливу частину цивільної культури. Політична діяльність являє собою лише частину інтересів громадянина, іноді не найважливішу; існування інших інтересів обмежує включеність індивіда в політику, що саме по собі робить суспільство менш конфліктним.