Групи інтересів в Україні
Групи інтересів в Україні
В сучасній політології групами інтересів вважають лише об’єднання, що перебувають поза владою і суто політичною організацією й прагнуть впливати на систему влади заради власних потреб. Користуючись певною автономією від уряду і політичних партій, групи інтересів чинять тиск на них з метою відображення своїх вимог у публічній політиці. Тому у своїй діяльності вони виступають як групи тиску.
Групи інтересів – об’єднання людей, які, виходячи з певних інтересів або потреб, висувають вимоги до інших груп суспільства чи суспільства в цілому, з метою підтримати або поліпшити свої позиції, досягти певних цілей.
В Україні за останні два десятиліття простежується зростання кількості об’єднань підприємців. Загалом їх діяльність через певні обставини не отримала належного розвитку. Основними серед них є: недовір’я і традиційно негативне ставлення підприємців до таких об’єднань; протистояння окремих місцевих органів влади; відсутність у підприємців усвідомленої потреби у структурній інтеграції, ілюзії щодо можливості вижити самостійно в ринкових умовах; брак коштів на утримання таких структур тощо.
Сьогодні домінуючою політичною стратегією організації українського бізнесу виступає лобізм. Головним об’єктом лобістського впливу є виконавча влада.
Важливе місце в системі груп інтересів належить профспілкам. На сьогодні профспілковий рух в Україні залишається політично неактуалізованою силою. Існують серйозні причини, що утрудняють освоєння профспілками своєї ролі в політичному процесі. У широкому плані – це досить повільне просування до цивілізованого ринку, у тому числі ринку робочої сили, і до затвердження демократичних засад у суспільстві й державі.
В умовах посткомуністичної України стійка система патронажно- клієнтельних зв’язків і обміну становить загрозу для утвердження громадянської культури і демократії. Прояви клієнтелізму мають місце не тільки у сфері стосунків представників еліти з народом, але й у характері відносин між найвищими посадовими особами, у способі формування й діяльності багатьох партій. Патронажно-клієнтельні партії зі своїми опікунами – „олігархами” протидіють незалежності виборців, формуванню конкурентних механізмів захисту інтересів. Вони є провідниками партикулярних, егоїстичних, відірваних від суспільних потреб інтересів.