Політична поведінка та її різновиди
Політична поведінка та її різновиди
Політична поведінка – це сукупність реакцій соціальних суб’єктів (осіб, груп, спільнот) на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи.
Серед найбільш поширених актів політичної поведінки слід виділити наступні:
– реакція – це певний вчинок, дія в політиці, що є засобом відповіді на зовнішній вплив, який спричинено іншими людьми чи інститутами;
– політичний дискурс – інтелектуальні дії з політичної освіти, просвітництва, самоосвіти та наукового опанування політики;
– пряма дія в політиці реалізується через такі форми як мітинг, демонстрація, страйк, голодування, бойкот й інші акції непокори;
– абсентеїзм – ухилення від будь-яких актів участі в політичному житті;
– політичне функціонування – засіб політичної діяльності в інституціях, що безпосередньо реалізують функції влади (органи держави, керівні структури партій при владі, політично впливові ЗМІ, політико-економічні, військові структури).
Поширеною є типологія політичної поведінки запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність).
У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі:
- звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики;
- громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій;
- громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті;
- політичний діяч;
- професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом до існування, а й сенсом життя.
- політичний лідер — загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації и суспільно-політичного руху.
Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:
- виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;
- політична виключеність як результат недосконалості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах та байдужості до їхньої діяльності;
- політична апатія як форма не сприйняття політичної системи, відмова від будь-яких форм співпраці з нею.
- політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.
В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства думка, що кожен захищає себе сам, і надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.