Типи і способи формування політичних технологій

1. Різноманіття
політичних технологій

Політичні технології –
сукупність прийомів, методів, способів, процедур, що використовуються
політичними суб’єктами для досягнення певних політичних.

Головним об’єктом впливу в політичному
технологічному процесі завжди є люди. Саме вони створюють партії,
проводять мітинги і страйки, голосують за кандидатів, відтворюють або руйнують
політичні та економічні системи. Саме від людей залежить досягнення політичних
цілей. Відповідно, політичні технології – це способи, методи впливу на людей з
метою зміни їх політичної поведінки.

Все різноманіття політичних технологічних прийомів
можна звести до трьох видів:

1) прийоми,
що забезпечують спрямовану зміну правил взаємодії між учасниками політичного
процесу, в тому числі шляхом зміни нормативного, інституційного порядку.
Приймаючи нові закони, змінюючи правила гри, можна домогтися зміни поведінки
людей в суспільстві. Правда, крім держави інші суб’єкти політики не володіють
правом нормотворчості, тому можна говорити, що цей активно застосовуваний
прийом в системі державного управління має свої обмежувальні рамки в тих
політичних процесах, де головними діючими силами є недержавні організації та
групи (інститути та організації громадянського суспільства);

2) прийоми, що забезпечують внесення в масову свідомість нових уявлень, цінностей,
формування нових установок, переконань.

3) прийоми, що дозволяють маніпулювати поведінкою людей.

Можна класифікувати політичні технології на:

— аналітичні (технології збирання й аналізу
політичної інформації);

— директивні (технології прийняття
політичного рішення);

— мобілізуючі (технології форсування
підтримки політичного рішення значними масами населення).

Можна говорити про такі види політичних технологій:
технології створення політичного іміджу, політичний РR, електоральні технології,
регулювання політичних конфліктів, технології лобіювання, проведення політичних
переговорів та укладання угод.

Існують також інші класифікації політичних
технологій. Виділяються, наприклад, функціональні технології, спрямовані на
раціоналізацію рольових навантажень різних суб’єктів управління і влади
(прийняття рішень, узгодження інтересів…) та інструментальні, що імітують
застосування технік, а насправді мають зовсім інші цілі і прикривають їх.

Технології поділяються також на предметні
(електоральні, техніки лобіювання, комп’ютерні й інформаційні технології,
переговорні прийоми і процедури), рівневі технології – глобальні,
континентальні, регіональні, національно-державні, локальні, міжособистісні.

З огляду на характер тривалості використання певних
видів діяльності можна виділяти стратегічні, тактичні, одноразові, циклічні.

2.
Нормативні і девіантні технології

По критерію ступеня
і характеру регламентації діяльності розрізняють нормативні та девіантні технології.

Нормативні політичні технології – це способи діяльності, прийоми й методи, зумовлені
існуючими в суспільстві (організації) законами, нормами, традиціями, звичаями.

Девіантні політичні технології – це способи діяльності, прийоми й методи діяльності, що
відхиляються від вимог, законів, норм, традицій і звичаїв. До них належить
цілий спектр так званих «сірих», «чорних» політичних технологій: «злив»
компромату на своїх політичних супротивників, шантаж, витік інформації, наклепи
тощо.

Як показала практика, саме під час виборів до
органів вищої державної влади, спостерігається небувалий розквіт подібного роду
технологій. Суб’єкти впливу і влади нерідко переходять до “зливу компромату
“, шантажу, витокам інформації, наклепу, а в ряді випадків навіть до
терору, організації змов, путчів і т.д.

Дуже часто такі форми діяльності стають джерелами не
тільки скандалів, але і криз, що міняють протягом політичного процесу,
розстановку сил в суспільстві.

Суспільству і державі важливо зрозуміти способи
запобігання використання таких технологій боротьби за владу. Проте вже сьогодні
стає ясно, що в сучасному суспільстві з деякими прийомами подібного роду
боротися практично неможливо. Наприклад, враховуючи поширення сучасних засобів
зв’язку, чисто технічно не вдається запобігти електронному шпигунству та іншим
аналогічним прийомам діяльності.

До нормативних і девіантних типів політичних
технологій близькі наявні й тіньові способи досягнення влади.

Наявні політичні технології виражають публічний характер влади й проявляються в різних
формах діалогу влади із громадськістю. Однак такого роду прийоми часто мають
суто демонстраційний, ” виставковий ” характер, орієнтуються на комунікативний
процес з громадською думкою та створення у ній образу активної та ефективної
влади.

Тіньові політичні технології управління й влади здійснюються в різних формах
маніпулювання владних структур засобами й ресурсами за спиною громадськості,
способи прийняття рішень за межами законно встановлених процедур.

3.
Формування політичних технологій

Процес формування та функціонування технологій можна
розглядати зі структурної, просторово-часової і процесуальної точок зору.

Перший підхід передбачає виявлення знань про
проблему, пошук оптимальних технік її рішення і технічного забезпечення.

Другий виражає необхідність узгодження
застосовуваних засобів з конкретними умовами місця і часу, в яких вирішується
проблема.

Третій розкриває значення і умови формування окремих
параметрів досягнення цілей.»

При формуванні параметрів політичних технологій,
враховуються не тільки завдання, але й тип і характеристики діючих суб’єктів,
часові та інші найважливіші параметри умов діяльності. При цьому технології
можуть задаватися «зверху» правлячими структурами, а можуть формуватися і в
результаті узагальнення та раціоналізації живого досвіду суб’єктів, що постійно
діють в подібних умовах.

Соловйов О.І. у книзі “Політологія. Політична
теорія. Політичні технології. ” наводить два способи формування політичних
технологій — це суб’єктивний та аналітичний.

Перший (суб’єктивний)
заснований на суб’єктивному (волюнтаристському) підході, в основі якого лежить
конструювання оптимальної послідовності дій стандартів здорового глузду,
практичний досвід суб’єкта і його інтуїцію, симпатії, та інші індивідуальні
особливості його світосприйняття. Власне без таких компонентів практично ніколи
не визначаються шляхи формування ресурсів їх досягнення. Проте в даному випадку
ці компоненти блокують і обмежують застосування інших, зокрема, більш строгих
аналітичних підходів.

Аналітичний,
спосіб формування технологій пов’язаний з використанням спеціальних аналітичних
методів і процедур, що визначають основні параметри та умови ціле досягнення.

…аналітичний
тип формування технологій передбачає оцінку і характеристику: конкретних
акторів, характеру їх функціонально-рольових і міжособистісних взаємин; діючих
норм і регламентів діяльності; розстановки політичних сил; конкретних акцій і
інтеракцій у контексті впливу внутрішніх (насамперед мотиваційних) і зовнішніх
факторів; параметрів просторового і тимчасового характеру діяльності; специфіки
навколишнього середовища; ресурсів і потенціалу діючих осіб. При вирішенні цих завдань
використовується все багатство методів, здатних максимально точно описати
реальні відносини акторів і сформулювати відповідні рекомендації.»