Роль технологій у політичному процесі

1. Сутність та відмітні особливості політичних технологій

Сутність політичних технологій розкривається в
об’єднанні декількох аспектів:

1. когнітивного – політичні технології є
   галуззю знання про способи і процедури оптимізації політичного життя соціуму;
2. соціального
   – політичні технології є особливим типом соціальних технологій,
   реалізованим у сфері політики;
3. діяльнісного – політичні технології є
   способом здійснення політичної діяльності на основі принципів раціонального
   членування на процедури й операції і вибору оптимальних засобів, методів їх
   виконання;
4. управлінського – політичні технології є способами і методами
   управління в політиці (у тому числі в державному управлінні);
5. владного – політичні технології є інструментами здійснення влади і боротьби за владу;
6. інформаційно-комунікативного– політичні технології є механізмами управління інформаційними процесами в
   політиці і носіями політичної інформації.

Розглядаючи сутність політичних технологій,
необхідно відокремити їх від механізмів, технік та засобів діяльності.
Технології – це процес застосування технік, способів і прийомів взаємодії, це
підсумок певної взаємодії цих прийомів діяльності, що має місце тоді, коли дії
по досягненню цілей продемонстрували більш оптимальні й економічні способи
розв’язання.

Технології розглядаються також як форма політичної
інженерії, що обумовлюється як властивостями діючого суб’єкта, так і ресурсами,
і технічними компонентами, що використовуються.

У сфері політичної влади постійно виникають різного
роду спроби створення таких засобів взаємодії структур й інститутів влади, які
за формальними ознаками технологічного удосконалення процесу, скажімо,
узгодження галузевих інтересів, приховують засоби досягнення зовсім інших цілей
(наприклад, прикриття приватного підприємництва чиновників). Тому політичні
технології нерідко свідомо імітуються, за зовнішніми формами існують зовсім
інші цілі та завдання.

Політичні технології поширюються на всю сферу
політичної влади і державного управління, тому вони містять у собі як легальні
процеси застосування влади, так і нелегальні, що припускають застосування
прийомів і процедур, прямо заборонених або невідповідних політичним традиціям
(технології підривних акцій, тероризму, проведення фіктивних виборів,
маніпулювання суспільною думкою).

Таким чином, основне завдання – оптимізація
політичної діяльності суб’єктів. Політичні технології можуть розглядатися також
як сукупність прийомів і процедур цілеспрямованої діяльності, що закріплюють
черговість дій, виробляють певні алгоритми поведінки суб’єктів. Алгоритми – це
своєрідна квінтесенція цілеспрямованої активності суб’єкта, наслідок
раціоналізації, спрощення та стандартизації прийомів і процедур.

2. Поняття
політичних технологій

Микола Головатий у своїй статті “Мистецтво здобувати
владу” пише: «Політичні технології – це сукупність прийомів, методів, способів,
процедур, які використовують суб’єкти політичної діяльності (особистості,
політичні і суспільні групи, політичні партії, громадські об’єднання, групи
тиску тощо). Політичні технології застосовуються для досягнення мети в
політичній боротьбі не лише як певні засоби і методи, але й відповідні системи,
що будуються і базуються на певних управлінських ідеологіях залежно від цілей,
які ставили перед собою суб’єкти політики, а також від їх природи

Поняття “політичні технології” досить поширено у
сучасній політологічній літературі, але на сьогодні ще не має
загальноприйнятого визначення. Але в загальному розумінні оптимальним можна
вважати трактування, згідно якого політичні технології — це система прийомів, технік послідовного
досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності.

Політичні технології відіграють провідну роль у
системі управління суспільством і процесами, що відбуваються в ньому, вони
визначають суспільну організацію, характеризуються структурно-функціональним
змістом. Кожному типу суспільства властива своя система політичних технологій,
яка еволюціонує разом із суспільством і політичним режимом. Сутність політичних
технологій визначається сферою їх застосування, вони є особливим типом
соціальних технологій, реалізованих у сфері політики, а їх специфіка обумовлена
типом політичного режиму.

Отже, можна сказати, що політичні технології — це
сукупність найбільш доцільних прийомів, засобів, процедур реалізації функцій
політичної системи спрямованої на підвищення ефективності політичного процесу
та досягнення бажаних результатів в сфері політики. Більшість політичних
технологій, які використовуються у боротьбі за владу, спрямовані на її
утримання, розширення і зміцнення. Політичні технології містять в собі як
прийоми досягнення негайних локальних короткочасних результатів (тактика), так
і отримання глибинного, глобального, тривалого ефекту (стратегія). Використання
тих чи інших політичних технологій визначає ефективність політичного
управління, регулювання політичних процесів, стійкість політичної системи і
всього політичного простору. Політичні технології в більшому ступені
визначаються типом суспільного розвитку (домінування в ньому еволюційних чи
революційних процесів), характером режиму. Кожна
з політичних технологій, з одного боку, досить конкретна та унікальна, оскільки
повинна забезпечити взаємодію різних політичних сил та структур для вирішення
цілком конкретних питань. З іншого боку, кожна технологія багатопланова за
своїм змістом та характером, багатоаспектна за умовами здійснення, складом
виконавців, видами політичної діяльності та проблемами, що потребують
вирішення.

3.
Структура політичних технологій

У структуру політичних технологій входять три
найбільш значні компоненти:

1. Технологічні знання.
2. Конкретні прийоми,
   процедури, методики дії.
3. Техніко-ресурсні
   компоненти.

Специфічна особливість технологічного знання полягає
в тому, що в ролі його суб’єкта можуть виступати технолог-аналітик, замовник
або виконавець. Зміст технологічного знання полягає в накопиченні свідчень про
реальні об’єктивні умови – розміщення сил, актуальні проблеми, інтереси
домінуючих соціальних груп.

На основі зібраної інформації та накопичення
необхідного масиву знання складається план політичної діяльності. Схема стадій
створення плану включає в себе такі елементи:

1. Залучення людей, що володіють практичним досвідом
чи спеціальними знаннями (5-10 чоловік). Обрання лідера, що буде керувати
діяльністю команди.

2. Складання переліку цілей, які треба відробити.

3. Проведення “мозкового штурму” з метою аналізу
результатів дослідження ситуації і поставлених цілей. Створення групи
аналітиків, що проаналізують результати мозкового штурму і сформулюють
конкретні тези рішення.

4. Вироблення твердого порядку процедури прийняття
рішень і написання плану.

5. Критичний перегляд написаного першого варіанта
плану.

На основі плану розробляється програма
(платформа) суб’єктів політики. Початок розробки програми полягає в
знаходженні екстраординарної мети, котра була б актуальною для даного
суспільства, відповідала б інтересам більшості і мала б оригінальне звучання.
Це досягається за допомогою наступних принципів:

1. Акумуляційного.
2. Інноваційного.
3. Мобілізаційного.
4. Принципу конкретності і ясності.
5. Зв’язку з національними традиціями і
   менталітетом народу.

Акумуляційний принцип полягає в формулюванні таких
положень у програмі, що могли б кваліфіковано акумулювати й адекватно відбивати
інтереси різних соціальних груп. Інноваційний принцип потребує висування нових
ідей і концепцій, що забезпечують оригінальність і свіжість програми.
Мобілізаційний принцип вимагає, щоб закладені в зміст програми положення
мобілізували соціальні групи на реалізацію визначених цілей. Принцип
конкретності і ясності передбачає, щоб у програмі були відбиті механізми і
шляхи реалізації поставлених цілей.

Наступним елементом політичної технології є тактика
діяльності як сукупність способів і методів досягнення локальних, тимчасових
результатів. Складові тактики – політичний маркетинг і менеджмент, виборча
інженерія, політична конфліктологія.

Для створення політичних технологій використовуються
різноманітні способи. Один з них – суб’єктивний спосіб, при використанні якого
перевага надається суб’єктивним оцінкам й інтуїції, практичному досвіду, культурно-національним
стереотипам та іншим індивідуальним особливостям людей, що створюють
технологію.

Аналітичний спосіб базується на використанні
спеціальних аналітичних методів і процедур. Зміст аналітичного методу
формування включає в себе характеристику конкретних учасників,
функціонально-рольових і міжособистісних відносин; діючі норми і регламент
діяльності, розміщення політичних сил в просторові і тимчасові параметри
політичної діяльності, специфіку навколишнього середовища, ресурси і потенціали
діючих осіб.

Як свідчить практичний досвід, найбільш ефективним
способом формування політичних технологій є синтез суб’єктивного та
аналітичного способів, використання творчого потенціалу особистості на ґрунті
наукового аналізу політичної ситуації.