Тема 10. Політична суб’єктність націй

Тема 10. Політична суб’єктність націй

Основні ознаки етносу (грец. ethnos – плем’я, народ) – спільне походження, мова, релігія, традиції, спосіб життя тощо. Однак для визначення етносу досить однієї-двох із зазначених ознак, тому що спільне походження може бути як реальним, так і міфічним, територія має значення тільки в період його формування, члени одного етносу можуть розмовляти різними мовами.

Етнос – це позачасова, позатериторіальна велика група людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями, звичаями, самосвідомістю і етнонімом (спільною назвою).

Етнічні спільності можуть існувати в різних формах. Простежимо на прикладі української:

1) мікроетнос (особа) – українець;
2) субетнос (етнографічна група) – українська етнографічна група: полішуки, бойки, лемки;
3) мезоетнос (частина етносу, яка перебуває в якійсь окремій країні) – українці в Канаді, США тощо;
4) макроетнос (якийсь етнос у цілому) – українці в цілому світі;
5) мегаетнос (сукупність кількох споріднених етносів) -білоруси, українці, росіяни – слов’янський етнос;
6) мета- або суперетнос (сукупність кількох різних етносів у межах однієї держави) – всі 127 етносів в Україні.

Етносів у світі нараховують близько 4000. Етнос проходить різні стадії свого розвитку. Чеський учений М. Грох виділив такі:

1) академічну – це етап збору матеріалу, доведення на основі історичних фактів ученими-дослідниками доказів окремішності одного етносу від іншого;
2) культурно-просвітницьку;
3) політичну – на цьому етапі відбувається усвідомлення певної спільності, власної ідентичності, визріває момент прагнення створення власної державності.

Останній етап є перетворенням етносу в націю. У політичній науці є ряд теоретичних підходів до розуміння сутності націй (за Г. Кас’яновим):

1. Політична теорія нації (К. Дойч), яка визначена Американською енциклопедією (1980 р.) і в основі якої лежить політичний організм даної спільності. Інколи прихильники цієї теорії називають себе етатистами чи стейтістами.
2. Психологічна теорія (О. Бауер, Е. Ренар), в основі якої -душа, духовний принцип. Нація – це велика група людей, об’єднаних духовним принципом, солідарністю, відчуттям спільності.
3. Культурологічна теорія (Й. Гердер, К. Реннер). За цим підходом, нація – це спільнота, об’єднана мовою, релігією, історією, міфологією, іншими культурними зв’язками.
4. Історико-економічна теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, Й. Сталін). Визначення Й. Сталіна: “Нація – це усталена спільність людей, яка склалась історично, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя та психічного складу, що виявлена в спільності культури”. Причому автор наголошує, що тільки при наявності всіх цих ознак певна спільність є нацією.
5. Етнічна теорія (Е. Сміт, М. Новак). Нація – це політизована етнічна група, яка характеризується спільною культурою та спільним уявним походженням.

Етнрнаціональні відносини – це відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку та їх державними утвореннями. Відносини бувають трьох типів: 1) рівноправні; 2) відносини панування й підкорення; 3) відносини, які передбачають ліквідацію інших суб’єктів.

Етнонаціональна політика є особливим видом соціально-правової діяльності, спрямованої на задоволення специфічних національних потреб. Державна етнонаціональна політика може успішно реалізовуватись тільки через забезпечення національних прав, до яких належать:

1) право на вільну національну самоідентифікацію;
2) право народу (нації”) на самовизначення;
3) право на національно-територіальну автономію;
4) право на культурно-національну автономію;
5) право на захист від дискримінації за національною ознакою. Українська держава виходить з того, що в політичному суспільстві соціально-економічні та духовно-політичні перетворення мають узгоджуватися з політикою у сфері міжнаціональних відносин, засадами якої є:

– конституційна гарантія рівних можливостей для участі громадян в усіх сферах суспільного життя незалежно від їхньої національності;
– визнання національних прав особи невід’ємною частиною прав і свобод людини та громадянина;
– дотримання балансу загальнонаціональних, регіональних та етнічних інтересів;
– забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин;
– відновлення прав депортованих етносів;
– створення культурного діалогу між усіма етнічними групами;
– розвиток поліетнічного українського суспільства на засадах діалогу, мирного розв’язання конфліктів, відмови від застосування сили, крім адекватних дій при загрозі масового порушення прав людини та окремих етнічних спільнот;
– використання існуючих та сприяння у створенні нових міжнародних механізмів захисту прав та свобод українців у зарубіжних країнах.