«Вторинне право» ЄС – поняття, види та особливості
«Вторинне право» ЄС – поняття, види та особливості
До актів вторинного права відносяться акти, що видаються інститутами Союзу, а також всі інші акти, що приймаються на основі засновницьких договорів.
– регламенти (є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов’язковий для всіх суб’єктів права ЄС і є актом прямої дії, тобто він підлягає застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні.)
– директиви (їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що в директиві, як правило, вказуються мета і результати, які повинні бути досягнуті, однак національній владі надається право самій визначати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнута.)
– рекомендації та висновки (не обов’язкові до виконання, проте Суд ЄС постановив, що вони мають враховуватись при прийнятті рішень)
– рішення (це акти індивідуального, а не загального характеру. Будучи обов’язковими для своїх адресатів, вони, як правило, стосуються спеціальних, вузьких, нерідко технічних питань і обов’язкові тільки для тих суб’єктів, яким вони адресовані. Причому адресатом не обов’язково повинна виступати держава, це можуть бути певні категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи.)
– Окрему категорію актів складають юрисдикційні акти – рішення Суду. (Правовий режим рішень, що виносяться Судом ЄС, дозволяє говорити про те, що ці рішення утворюють одне з найважливіших джерел права ЄС. Це підтверджується в рівній мірі тим, що рішення Суду ЄС носять остаточний характер і обов’язкові для всіх суб’єктів права ЄС. Невиконання рішень Суду тягне за собою застосування санкцій, передбачених засновницькими договорами.)
– Останню категорію джерел вторинного права можна позначити як міжнародні акти, в неї входять рішення і акти представників держав-членів, конвенції між державами-членами, міжнародні договори Європейського Союзу. (Угоди, укладені ЄС з третіми державами і міжнародними організаціями, виступають як зовнішні джерела, правовий режим яких визначається значною мірою нормами загального міжнародного права. На них цілком поширюються такі принципи права міжнародних договорів, як обов’язковість дотримання (pacta sund servanda), незмінюваність в односторонньому порядку, верховенство стосовно внутрішніх джерел права, та інші.
Специфіка міжнародних договорів, що укладаються ЄС, полягає в тому, що їхні положення не повинні суперечити установчим договорам.)