Гармонізація та уніфікація законодавства країн-членів ЄС

Гармонізація та уніфікація законодавства країн-членів ЄС

Гармонізація – зближення до єдиних норм

Гармонізація законодавства країн-членів ЄС означає процес зближення національної правової системи та її підсистем з правовою системою Європейського Союзу та вимогами міжнародно-правових норм і стандартів.

Договір про функціонування Євросоюзу не дає визначення поняття гармонізації, проте передбачає необхідність її здійснення. Він також визначає сфери, способи і правові механізми гармонізації законодавств держав-членів з правом ЄС.

У ДФЄС гармонізація передбачена в межах створення простору свободи, безпеки і юстиції, при регулюванні відносин на внутрішньому ринку ЄС, в окремих секторах співпраці.

Гармонізація законодавства не вимагає від держав-членів ухвалення однакових правових актів. Ідеться насамперед про те, щоб держави-члени застосували схожі закони чи інші правові акти.

Основними правовими актами, за допомогою яких здійснюється гармонізація в Євросоюзі, є директиви.

У Союзі гармонізація внутрішнього права держав-членів з правом Євросоюзу охоплює насамперед сферу функціонування внутрішнього ринку ЄС. Основними способами гармонізації тут виступають імплементація у внутрішньому праві положень директив, взаємне визнання державами-членами чинних національних стандартів до ухвалення на рівні ЄС загальноєвропейських стандартів

Ще одним способом гармонізації законодавства в ЄС є приєднання держав-членів до міжнародних конвенцій і приведення ними свого законодавства у відповідність до положень цих документів. Основними сферами гармонізації законодавства шляхом приєднання до міжнародних конвенцій є захист інтелектуальної власності, соціальне і трудове право.

Невиконання державою-членом заходів з гармонізації може призвести до звернення до Суду ЄС зі скаргою на державу-порушницю з боку Комісії або іншої держави-члена

Уніфікація – зведення до єдиних стандартів

Уніфікація права — процес приведення чинного права до єдиної системи, усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких видів суспільних відносин. Зумовлена ускладненням суспільного життя і розвитком суспільних відносин. Стосується як правотворчості, так і правозастосування.

Необхідність уніфікації в праві виникає при:

– утворенні нових держав, на території яких діють складові різних правових систем;

– формуванні єдиної правової системи союзних держав;

– у процесі зближення правових систем держав, які утворюють різні міждержавні об’єднання тощо.

Скандинавські країни (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) уніфікували морське, торговельне, договірне, вексельне, сімейне, спадкове, зобов’язальне законодавство; законодавство про інтелектуальну власність. Це сприяє інтеграції правового регулювання у міжнародних відносинах, зближенню національного і міжнародного права, забезпеченню гармонізації правових систем. Головними методами уніфікації в праві є систематизація національного законодавства, імплементація норм міжнародного права у національне законодавство, його адаптація до вимог міжнародного права тощо.