В. Вілсон «Наука державного управління». Основна ідея

В. Вілсон «Наука державного управління». Основна ідея

В. Вілсон Наука державного управління

Державне управління – найбільш очевидна
функція уряду: це уряд в дії; це виконавчий, оперативний, найбільш помітний аспект
уряду і, безумовно, має таку ж історію, як і самий уряд.

Жоден учений не проводив систематичного
наукового дослідження державного управління як розділу науки про державну владу
до того часу, як наше століття, переживши період юності, що не почало розвивати
характерне для нашого століття систематичне знання. Аж до нашого часу всі, хто працював
у галузі політичної науки і чиї праці ми зараз читаємо, обмірковували, доводили
і вводили в догму тільки ті питання, які зачіпали устрій уряду, природу держави,
суть і місце верховної і народної влади, королівські прерогативи. Вони міркували
про велич сенсу, який лежав в основі правління, і високих завданнях, які ставляться
людською природою і людськими цілями і складають призначення уряду.

У минулі часи головним було питання
про устрій влади, в результаті зусилля вчених були спрямовані на його рішення. Проблеми
державного управління майже або зовсім не існували, або принаймні з ними справлялися
самі управлінці. Функції уряду були прості, оскільки життя саме по собі було просте.
Уряд наказував чоловікам, навіть не думаючи радитися з їхніми дружинами. Не було
складної системи державних доходів і боргів, яка ставить у безвихідь фінансистів,
і, отже, не було і поставлених у тупик фінансистів. Жодна людина, наділена владою,
навіть не задавалася питанням, як цю владу використовувати. Основне і єдине питання,
що хвилювало кожного, полягало у наступному: хто заволодіє владою Населення було
цілком керованих розмірів, види власності були прості. Було багато фермерських господарств,
але не було бірж і цінних паперів; поголів’я худоби перевищувало кількість закріплених
законом майнових прав.

Навряд чи знайдеться якась окремо
взята функція уряду, яка, будучи простою у минулому, зараз би не уявляла велику
складність. У минулі часи в урядовій сфері було кілька господарів, зараз їх безліч.
У минулому більшість підпорядковувалося уряду, зараз все навпаки. Якщо раніше уряд
міг слідувати примхам двору, то зараз він має слідувати поглядам нації в цілому.

А ці ідеї постійно переростають
у нові концепції, що втілюють обов’язки держави. Тому з кожним днем функції уряду
одночасно і ускладнюються, і значно збільшуються в числі. Державне управління проникає
скрізь, ніяке нове підприємство не може без нього обійтися.

Ідея держави і, отже, уявлення про
ідеальні державні обов’язки зазнають зараз значних змін, і “ідея держави полягає
в совісності державного апарату”. Бачити щодня щось нове, що має зробити держава,
і потім зрозуміти, як це слід зробити.

Ось чому необхідна наука про державне
управління, мета якої полягає в тому, щоб налагодити роботу урядових органів, щоб
змусити працювати по-діловому, зміцнити і чітко визначити їх управлінську структуру,
а також впровадити у свідомість державних службовців почуття виконаного обов’язку.
Це одна з причин, які обумовлюють існування такої науки.

Краще бути недосвідченим і вільним,
ніж систематичним і рабом. Звичайно, ніхто не стане заперечувати проти того, що
найбільш кращим є свобода духу і досвід у справах. Така найбільш розумна альтернатива
спонукає нас до пошуку прихованих причин, що перешкоджають натуралізації довгоочікуваної
науки державного управління.

У будь-якій державі, де уряд рахується
з громадською думкою, реформи будуть здійснюватися повільно, і всі реформи будуть
повні компромісів. Оскільки там, де існує таке поняття, як громадська думка, воно
повинно панувати. Зараз ця аксіома визнається половиною держав світу, і невдовзі
громадській думці стануть довіряти навіть у Росії. Хто б не проводив реформи в умовах
сучасного конституційного правління, насамперед він повинен впровадити у свідомість
громадян бажання будь-яких змін. Після чого їх слід переконати в необхідності тих
змін, які прагне здійснити реформатор. Спочатку необхідно змусити громадську думку
захотіти слухати, а потім простежити, що вона слухає те, що потрібно. Він повинен
сколихнути громадську думку і затії направити її в потрібне русло.

Більшість людства не відрізняється
філософічністю, але в той же час це ж саме більшість зараз має право голосу. Істина
повинна бути не тільки простою, але і зрозумілою, перш ніж вона постане на суд тих
людей, які щоранку йдуть на роботу. І якщо про це не подбати, то виникне багато
складнощів, перш ніж ці самі люди не вирішать зробити якісь дії для торжества істини.

Сфера державного управління – це
ділова сфера (сфера виконання обов’язків). Вона вільна від поспіху і боротьби, властивої
політиці, в деяких своїх аспектах вона тримається осторонь навіть від вирішення
спірних законодавчих питань. Вона є частиною політичного життя тільки в тій мірі,
як методи бухгалтерського обліку є частиною життя суспільства, тільки в тій мірі,
як машина становить невід’ємну частину виробничого процесу. Але в той же самий час
державне управління піднято вище рівня не представляє інтересу технічної деталі
тією обставиною, що завдяки своєму високому призначенню воно прямо пов’язане з вічними
принципами політичної прозорливості і з незмінними істинами політичного прогресу.

Метою науки про державне управління
є звільнення методів виконавчої влади від емпіричних експериментів, які призводять
до плутанини і вимагають великих фінансових витрат, та їх наукове обгрунтування
з урахуванням основоположних принципів, які глибоко лежать.

Надзвичайно важливо підкреслити
ту істину, на якій вже давно наполягали реформатори державного управління, а саме:
державне управління знаходиться за межами власне політичної сфери. Питання державного
управління не є політичними питаннями. Хоча політика і визначає завдання для органів
управління, її втручання в процеси управління неприпустимо.

Наука про державне управління з
філософської точки зору тісно пов’язана з вивченням правильного розподілу конституційних
повноважень. Щоб бути ефективною, вона повинна відкрити найпростіші механізми, за
допомогою яких можна було б безпомилково визначити обов’язки офіційних осіб, себто
найкращий спосіб, який би міг розділити повноваження, не обмежуючи свободу дій,
і з граничною чіткістю визначити обов’язки. Саме питання про розділення повноважень,
якщо його розглядати в плані обґрунтування функцій державного управління, безумовно,
є центральним питанням конституції. Якщо наука про державне управління зможе відкрити
оптимальні принципи розподілу повноважень, то цим вона надасть неоціненну послугу
науці про конституційне законодавство.

Якщо нам буде потрібно поліпшити
суспільну думку, яка є рушійною силою виконавчої влади, то нам доведеться більш
ретельно готувати посадових осіб, які є апаратом виконавчої влади. Якщо нам доведеться
міняти котли і лагодити запалювання, які приводять у рух управлінський механізм,
то ми не повинні залишати старі колеса і вузли, клапани та гальма, які будуть скрипіти
і гриміти, коли почне діяти нова машина. Ми повинні оновити ходовий механізм, замінюючи
зношені та непридатні деталі. В умовах вільної демократії стане обов’язковим організація
проведення іспитів на конкурсній основі для тих державних службовців, хто вже готовий
до тестування технічних знань, необхідних для роботи в сфері управління. Професійне
навчання державних службовців скоро стане необхідністю.

Ми зможемо запозичувати науку про
державне управління без побоювань і з користю для себе, якщо зробимо поправку в
її положеннях з урахуванням всіх фундаментальних відмінностей, викликаних різними
умовами. Але нам тільки доведеться просіяти їх через сито конституції, тільки потримати
їх на повільному вогні критичного аналізу, з тим щоб випалити іноземні гази.