Етапи процесу вироблення політики

Етапи процесу вироблення політики

Виробники
політики – це ті, хто “робить” політику, тобто особи, відповідальні за її
розробку й прийняття рішень в органах влади.

Попри зростання незручності
використання панівного підходу в аналізі по­літики, раціональне прийняття
рішень, цикл політики або етапний підхід про­довжують залишатися в основі
аналізу і самого процесу здійснення політики, і аналізу для цього процесу та
всередині його. Протягом 1970-х – 1980-х років були запропоновані різноманітні
етапи у схемі процесу вироблення політики, характерні назви яких показані на
мал. 1.9.

Визначення етапів
політики/прийняття рішень

Саймон:

• Осягнення
• Розробка
• Вибір

Ласуел:

• Осягнення
• Сприяння
• Розпорядження
• Звернення
• Застосування
• Припинення
• Оцінка

«Етапна» модель, або
«підручниковий підхід», не позбавлена критики, яка заявляє, що модель створює
штучний вигляд вироблення політики. Критики кажуть, що реальний світ значно
складніший і не становить набору чітких і струнких етапів, фаз або циклів. Ідея
розділення вироблення політики, таким чином, суттєво перебільшує раціональну
природу вироблення політики і створює неправдиву картину процесу, який не є
конвеєрною стрічкою, де встановлення порядку денного відбувається на одному
кінці, а впровадження й оцінювання – на іншому. Sabatier and Jenkins–Smithдають п’ять основних пунктів критики стосовно евристичного підходу, що
використовується в підручниковій парадигмі:

• вона не дає причинного
  пояснення того, як політика переходить від одного етапу до іншого;
• її не можна випробувати на
  емпіричній основі;
• вона характеризує вироблення
  політики як процес значною мірою «згори вниз» і не здатна врахувати «вуличний
  вплив» та інших акторів;
• поняття циклу політики
  ігнорує реальний світ вироблення політики, що має багато рівнів управління і
  взаємодіючих циклів;
• вона не дає цілісного
  уявлення про аналіз процесу публічної політики й аналіз (знання, інформації,
  досліджень), що використовується в процесі вироблення політики. Аналіз політики
  відсутній на стадії «оцінювання».

Ми поділяємо таку критику
етапного підходу до «циклу політики». Як евристичний інструмент цикл політики
дає нам змогу побудувати модель, за допомогою якої можна дослідити публічну
політику. Але, як і будь-яка евристична модель, вона повинна сприйматися з
пересторогами. Як і у випадку зі схемою лондонського метро, ми повинні бути
уважними до того факту, що такі схеми мають серйозні обмеження і можуть
викривити наше розуміння. Жаби можуть мати життєвий цикл, живі об’єкти можуть
розглядатися як «системи», але уявлення, що публічна політика може бути зведена
до таких занадто спрощених етапів, має більше методологічних дірок, ніж головка
швейцарського сиру. Однак ідея аналізу вироблення політики та аналізу політики
з точки зору «етапного» підходу не позбавлена своїх переваг і її не можна з
легкістю відкинути.

Ця книга схиляється до етапного
підходу, оскільки, враховуючи повний діапазон підходів і моделей, що існують як
аналітичні інструменти, ми потребуємо певного способу зведення цієї складної
множини до зручніших форм. Ті, хто обстоює відмову від етапної моделі, виступають
за введення іншого підходу. Та необхідно зрозуміти, що сучасний аналіз політики
– це застосування багатьох підходів. Сила етапного підходу в тому, що він
пропонує раціональну структуру, в якій ми можемо розглядати цю множинність реальності.
Таким чином, кожний етап створює контекст, у рамках якого ми можемо
використовувати різні підходи.

Якщо залишити осторонь етапну
модель, то вибирати доведеться між приголомшливою сукупністю ідей, підходів і
теорій чи прийняттям іншої альтернативної моделі. Отже, у широкому сенсі
етапний підхід справді дає нам змогу аналізувати складності реального світу з
умовою: коли ми застосовуємо його як евристичний інструмент, то повинні
пам’ятати, що модель має всі обмеження будь-якої схеми чи метафори.

Вироблення політики для
Едельмана – значною мірою форма політичного спектаклю чи театру, що
розігрується перед глядачами (громадянами), щоб за­безпечити покірну згоду
громадськості. Його завдання – затінення, а не вияв­лення публічних проблем,
зменшення, а не розширення влади громадськості. Він приносить прибутки
привілейованим і ставить у невигідне становище без­владних людей:

«Обмежена влада громадськості
неявно криється у більшій частині мови про форму­лювання політики [шляхом]…
змалювання для неї формування політики, яке відбу­вається у форумі, що далекий
від щоденного життя… У цьому відношенні політичний спектакль викликає щось на
зразок благоговіння й відчуття власної безпорадності, що характерно для
релігійного дійства… Як і релігійні міфи про видатні події, що відбува­лися в
часи й у місцях, дуже віддалених від щоденного життя, ці політичні розрахунки
створюють збуджуючу привабливість і покірний відгук на їхню вищість».