Психологічна теорія права Л. Петражицького
Психологічна теорія права Л. Петражицького
Лев Йосифович Петражицький (1867-1931) – найвідоміший представник психологічної теорії права. Він опублікував двотомну «Теорію права і держави в зв язку з теорією моральності» та «Вступ до вивчення права і моралі. Основи соціальної психології».
Філософ запропонував розглядати правові явища під кутом зору психічних переживань окремого індивіда. Право, на його думку, існує не в суспільстві, а лише у психіці людини. Право – це душевне переживання людини, психічне явище.
Звертаючись для виявлення сутності права до психології, Петражицький розрізняв дві групи односторонніх психічних переживань односторонні активні (воля) і пасивні (пізнання, відчуття). Але на думку вченого, існує ще й третій вид психічних переживань, які мають одночасно двосторонній характер, пасивний і активний. Це переживання особливого виду – емоції. До емоцій належать, напр., голод, де пасивному переживанню відчуття голоду відповідають активні волеві прагнення до насичення. Емоціям мислитель приписував надзвичайно велику роль у житті людини, стверджуючи, що вони керують нашим тілом і психікою, викликають певні тілорухи, уявлення й думки, що весь психофізичний апарат перебудовується залежно від наявності чи відсутності тих чи інших емоцій.
Іншими словами, емоції – це імпульс, який штовхає людину на певні дії. Внаслідок появи у людини певних емоцій вона відчуває потребу вчинити якусь дію або утриматися від неї. Емоції можуть спонукати людину до моральних і правових дій. Звідси два різні види емоцій, які виникають у людини,- емоції правові та моральні. Вони, на думку Петражицького, виникають однаково, але зміст — різний. Якщо в результаті душевного переживання у людини виникає відчуття необхідності вчинити якусь дію, бо її хтось від неї вимагатиме, то це – емоції правові. Наприклад, боржник відчуває себе зобов язаним заплатити борг, кредитор вважає, що йому мусить бути повернуто віддану в борг суму. Або: те, що з погляду однієї особи є її обов язком, з погляду іншої – її правом. Правові емоції філософ називав зобов язально-вимагальними (імперативно-атрибутивними). На відміну від правових, моральні емоції мають тільки імперативний характер. Певна особа спонукається до таких дій відповідно до інших, які їм не належать з боку зобов язаного. Для прикладу Петражицький наводив благодійність, милостиню та ін.
Отже, в результаті психічного переживання виникає певна норма, але це не законодавча норма, а психічна. Норма, вважав учений,- це психічна діяльність людини. Право існує остільки, оскільки люди переживають його як право. Якщо явище не переживається як право, це означає, що права нема.
Однак Петражицький не міг ігнорувати наявності правових норм, закріплених у законах, кодексах та інших актах нормативного характеру. Тому він, використовуючи конструкцію природно-правової школи, переділяв право на інтуїтивне і позитивне. Право інтуїтивне – це результат психічного переживання людей. Розвиваючи свою концепцію інтуїтивного права, мислитель знаходив, що воно є скрізь, де присутні імперативно-атрибутивні переживання. Звідси – висновок про множинність права: кожна група осіб, навіть кожна людина може мати своє право. Позитивне право – це теж психічне право, результат переживання, проекції переживань тих чи інших осіб влади. Отже, в основі всякого права лежать правові переживання. Але якщо інтуїтивне право, яке виникло в результаті переживання багатьох осіб, не відображено в нормах позитивного права, то емоції, проекції владних осіб за певних умов об єктивуються в нормах позитивного права.