Прокопович, Десницький, Козельський
Прокопович, Десницький, Козельський
Феофан Прокопович (1681-1736). Свої правові і політичні погляди виклав у полемічних творах і трактатах, написаних російською мовою у 1704-1730 рр.: «Епінікіон», «Правда волі монаршої», «Розшук історичний», «Слово про царську подорож за кордон», «Слово про владу і честь царську», та ін.
Правові і політичні ідеї Прокоповича стали ідеологічною основою державних реформ Петра І. Концептуальним історичним підґрунтям цих ідей були вчення Анаксимена, Геродота, та інших античних авторів.
Прокопович був переконаним прихильником природно-правової доктрини та ідеї суспільного договору. Першим у Росії він порушив проблему походження держави. Обґрунтовуючи існування природних прав людини та інших природних законів, мислитель не погоджувався з Гоббсом в тому, що людина від природи зла і перебуває у стані війни всіх проти всіх. Людину перетворювали на «неприборкуваного звіра» тільки ті війни, які вдалося подолати завдяки здоровому глузду самої людини і сприянню Бога.
Політичним ідеалом Феофан Прокопович вважав абсолютну спадкоємну монархію на чолі з освіченим монархом-самодержцем, якому підпорядковуються всі, у т. ч. і церква.
Основою теорії держави і державотворення, всіх правових конструкцій, на думку Прокоповича, повинен бути «здоровий природний глузд». За задумом Бога, вільний і незалежний від природи народ один раз вирішив передати владу монарху і за жодних умов не може її ні відібрати, ні обмежити, ні критикувати у будь-який спосіб. У зв язку з цим монарх стоїть над законом, творить верховний суд над підданими, сам є непідсудним і видає беззаперечні повеління. Окрім монархії, вважає мислитель, існують ще й аристократія, демократія та «змішана держава», але вони не витримали випробування історією і є непридатними і неприйнятними для Росії.
Семен Десницький (прибл. 1740-1789). Він зробив вагомий внесок у розвиток духовно-правових учень, свої правові погляди виклав у працях «Юридичні роздуми про початок і походження шлюбу» (1765), «Слово про прямий і найближчий засіб навчання юриспруденції» та ін.
Права людини у галузі «природної юриспруденції» Десницький поділяв на:
1) права природні, «які людина має для захисту свого тіла, честі, гідності і власності»;
2) права набуті, що «виникають у суспільстві від різного стану і звання людей» у сферах влади «законодавчої, судової і каральної»;
3) права, що «виникають від різних і взаємних справ між обивателями»: «власність, право дозволене, спадкоємство, застава, особливі та інші персональні привілеї, контракт і подібне контрактові право»;
4) права, «що належать до благоустрою і добробуту, зручного утримання і безпеки обивателів, до запобігання внутрішнім заворушенням і до захисту від ворожих нападів».
Держава, на думку Десницького, виникла з первісного стану на основі суспільного договору.
Десницький різко висловлювався проти кріпосного права, був прихильником свободи совісті, рівності народів, виступав проти національного гноблення. При цьому він виправдовував соціальну і станову нерівність у суспільстві, ідеалізував багатство, розглядав його як свідчення високої честі, гідності і переваг людини.
Яків Козельський (1726 — після 1795). відомий своїми працями «Філософічні пропозиції», та ін. Він також автор кількох підручників із математики й механіки.
Козельський був послідовником французького сенсуалізму, прихильником відроджених Г. Гроцієм і Т. Гоббсом ідей школи природного права і теорії суспільного договору, виступав проти схоластичних і теологічних уявлень про людину. Його політичним ідеалом було демократичне суспільство, основане на приватній власності, здобутій власною працею.
Загальну філософію Козельський поділяв на теоретичну (логіку і метафізику) та практичну, або моралістичну (юриспруденцію і політику). Юриспруденцію він визначав як «знання всіх можливих прав або правностей», а політику — як «науку запроваджувати праведні наміри найздібнішими [політиками] і притому праведними засобами у діяння».