Принцип конкретності істини, абсолютне і відносне в істинному знанні

Принцип конкретності істини, абсолютне і відносне в істинному знанні

Принцип конкретності істини базується на методі „сходження від абстрактного до конкретного”. Абстрактне і конкретне це форми пізнання. Конкретне – це багатостороннє, складне, складене, суттєве сприйняте багатоманіття речей і явищ. Абстрактне – це сторона, частина цілого однобічча, щось нерозвинене. Істина (з точки зору Аристотеля класичне розуміння істини) – адекватне відображення дійсності. Це адекватне відображення у свідомості людини, в її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об’єктивної дійсності.

Істина завжди конкретно. Вона буває об’єктивною (такий зміст знання, який не залежить від людини, її свідомості і думки), абсолютною (повне, точне, вичерпане відображення об’єкта в мисленні людини), відносною (неповне, незавершене, неостаточне знання, котре в процесі пізнання, уточнюється і поглиблюється). На противагу істині існує таке поняття, як заблудження – невідповідність нашого знання сутності речі, недостовірність суб’єктивного знання про предмет його об’єктивному змісту. Заблудження сприймається, як абсолютна істина, але насправді таким не є.