Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства

Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства

Питання про сенс життя – це дуже людське запитання. Сенсом наділені лише людина і продукти її діяльності. З незапам’ятних часів питання про сенс життя займав людини. “Навіщо я існую Для чого живу ” – Запитує чоловік. Розмірковуючи про предмети і явища навколишнього світу, він шукає їх причини, а не смисли і питає: “Чому ” Чому Земля обертається навколо Сонця, чому Волга впадає в Каспійське море і т.зв. Коли ж мова заходить про саму людину і його життя, то вже ставиться питання: “Навіщо “

Різне ставлення людей до питання про сенс життя знайшло відображення в таких поглядах, як оптимізм, песимізм і скепсис.

Оптимісти визнають здійсненність сенсу життя, скептики висловлюють з цього приводу сумнів, а песимісти стверджують, що життя безглузде. Як писав В. Соловйов, між заперечувач життєвого смислу є люди серйозні: це ті, які своє заперечення завершують справою – самогубством, але їсти несерйозні, які заперечують змив життя тільки за допомогою міркувань.

Питання про сенс життя – морально-світоглядна проблема, оскільки це питання зіштовхує між собою різні, а часом діаметрально протилежні ідеали та цінності. Сенс життя усвідомлюється і формується на певній філософської або релігійної світоглядній основі. Мають місце три версії сенсу життя: релігійна, безрелігійних і

У проблематиці сенсу життя центральне місце займає питання про цінність життя. У релігійних концепціях Бог визначає цінність і сенс, людського життя. По суті справи релігія применшує цінність життя, оскільки звертає всі помисли та устремління людини до життя потойбічного. У атеїстичних концепціях склалося два розуміння цінності життя. Згідно з одним цінність життя кожної окремої людини визначається суспільством, тобто тим внеском, який він вносить у суспільне життя. В іншому випадку цінність життя розглядається ні від чого і ні від кого незалежною.

Іншими словами, в уявленнях про цінності життя виділяються два підходи – соціальний та індивідуальний.

З точки зору соціального підходу, оптимальним умовою для набуття людиною сенсу життя є збіг особистих і суспільних інтересів.

За орієнтації на цінності різні варіанти відповідей людей на питання про сенс життя можна віднести або до егоїзму, або до гуманізму.

В основі егоїзму лежить твердження, що людина у своїх діях повинна керуватися тільки особистими інтересами. Егоїзм проголосив любов до себе і право кожного на щастя. Егоїстичне обгрунтування сенсу життя отримало вираження у гедонізм, евдемонізме, прагматизмі, перфекціонізм.

Гедонізм (в перекладі з грецького – насолода) – це етичне вчення, яке сенс людського життя бачить в тому, щоб отримувати насолоду, і яке зводить до насолоди все різноманіття моральних вимог. Різновидом гедонізму є евдемонізм. Евдемонізм – це спеціальне вчення про сутність, шляхи досягнення, критерії щастя. Зазвичай гедонізму протиставляється аскетизм. Аскетизм – це вчення в етиці, яке наказує людям самозречення, відмову від мирських благ і насолод. Аскетизм передбачає обмеження або придушення чуттєвих бажань, добровільне перенесення фізичного болю, самотності і т.п. Прагматизм як напрям у філософії моралі виходить з того, що всі моральні проблеми має вирішувати сама людина лише стосовно до конкретної ситуації, і сенс життя вбачає в досягненні успіху. Перфекціонізм пов’язує сенс життя з особистим самовдосконаленням.

Гуманізм сенс життя бачить у служінні іншим людям. Він визнає насолоду, успіх, досконалість в якості позитивних цінностей, але при цьому підкреслює, що дійсно моральний сенс вони набувають, лише, будучи підлеглими, служіння іншим людям. Основу гуманізму становить альтруїзм, який стверджує співчуття до інших людей і готовність до самозречення в ім’я їхнього блага і щастя.

Прояснення сенсу і цінності людського життя сприяє усвідомлення її кінцівки. Питання про сенс життя – це і питання про смерть і безсмертя людини.