78. Етапи формування сучасної території української держави
Етапи формування сучасної території української держави
Сучасна Україна як незалежна держава з’явилася на політичній карті Європи наприкінці 1991 р. Формування її території було тривалим і складним.
Найдавнішими державними утвореннями, які виникли на землях України, були Скіфська держава (VII-III ст. до н. е.) і Боспорське царство (VI ст. до н. е. – IV ст.). А першою слов’янською державою — племінне об’єднання антів (IV-VI ст.), які жили на землях від Полісся до Чорного моря.
У найдавніших літописах згадуються східнослов’янські племена: поляни, сіверяни, древляни, бужани, волиняни, уличі, тиверці, білі хорвати, які заселяли в VII-VIII ст. великі території. Вони стали основою формування української нації. У IX-X ст. їхні землі були об’єднані навколо Києва як політичного та економічного ядра. Княжа держава Київська Русь простягалася від Чорного моря до Балтійського, від Східних Карпат до верхньої течії Волги. Вона проіснувала до XII ст., а потім розпалася на окремі князівства, більшість з яких були розбиті татарами в XIII ст. І лише Галицьке і Волинське князівства, об’єднавшись наприкінці XII ст. в Галицько-Волинську державу, зуміли зберегти незалежність і проіснували до 1340 р.
Із середини XIV ст. і аж до початку XX ст. формування території нашої країни відбувалося в складі інших держав: спочатку Литви і Польщі, а згодом — Росії. У XVI ст. в степовій частині нижнього Дніпра сформувалось українське запорізьке козацтво, яке створило своєрідну християнську демократичну республіку — Військо Запорозьке. Як Гетьманська держава вона поширилася на значну територію в ході національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти в середині XVII ст. Проте вже в 1686 р. територію України було поділено по Дніпру між Росією і Польщею. Наприкінці XVIII ст. вся Правобережна Україна і Волинь відійшли до Росії, а Галичина і Буковина — до Австрії.
Упродовж XIX ст. територія, заселена українцями, збільшилася майже на третину і досягла узбереж Чорного та Азовського морів і річки Кубані. На цій території в 1917-1918 рр. виникли три держави: Українська Народна Республіка (УНР) зі столицею Києвом, Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) зі столицею Харковом та Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) з центром у Львові. На початку 1919р. УНР і ЗУНР проголосили об’єднання (злуку) своїх земель. Проте у вихорі воєнних лихоліть українській державі не судилося утвердитись як незалежній.
Після падіння УНР українську територію було поділено між чотирма країнами: УРСР (центральна і східна частини), Польщею (західна частина), Румунією (Буковина), Чехо-Словаччиною (Закарпаття). З 1922 по 1991 р. УРСР входила до складу СРСР і мала лише формальні ознаки державності. У процесі формування її кордонів з республіками Радянського Союзу до них відійшли українські території — північ Чернігівщини, схід, Слобожанщини і Кубанщина — до Росії, Берестейщина і Пінщина — до Білорусі. У 1934 р. столицю УРСР було перенесено з Харкова до Києва. У 1939р. до складу УРСР увійшла частина західноукраїнських земель — Волинь і Галичина, у 1940 р. — Північна Буковина і частина Бессарабії. Та повністю сформувалася державна територія України після Другої світової війни. У 1945 р. остаточно було встановлено кордон з Польщею (частина земель при цьому опинилася за межами України) і приєднано Закарпаття. У 1954 р. Україні зі складу Росії було передано Крим. Після цього державна територія України не змінювалася. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. Відтоді наша країна є суверенною і незалежною.