Ординація Війська Запорізького реєстрового 1638 р. та її наслідки для козацтва

Ординація Війська Запорізького реєстрового 1638 р. та її наслідки для козацтва

“Ординація Війська Запорізького, що перебуває на службі у Речі Посполитої” – постанова сейму Речі Посполитої ухвалена в січні 1638 р., згідно з якою скасовувалося козацьке самоврядування та судочинство. Реєстр скорочувався до 6 тис. козаків. Останні могли мешкати лише в Черкаському, Корсунському, та Чигиринському староствах. Усю старшину призначала польська влада причому на посаді полковників і осавулів – тільки польських шляхтичів. Замість вибраного гетьмана козацького військо мав очолити польський комісар який безпосередньо підлягав коронному гетьманові. Передбачалося розмістити на Запорожі два полки реєстрових козаків. Однак запровадження Ординації 1638 р. в життя тоді не відбулося у зв’язку з новим козацьким повстанням на чолі з Я.Острянином.

 Основні положення Ориднації Війська Запорізького реєстрового: 

1. На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовид-них судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер в наслідок заколотів, утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в холопів.

2. Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 тисяч і які смирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму.

3. На місце старшого, який більше не буде [вибиратись] з серед козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів, – людину, яка була б народжена в шляхетському стані, в лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита. Він мусить бути приведенний до присяги за такою формою…

4. Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Всі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана. Більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі, випробованої доблесті і віри. Сотники і отамани можуть обиратися з самих козаків, добре заслужених перед нами і Річчю Посполитою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, при чому не відлучатися з своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана.

5. Полки з своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запоріжжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалась по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запоріжжя без паспорта комісара; спійманий комендантом козацьким, він підлягає смертній карі.

6. Попереджаємо також про те, щоб перебуваючі на службі у Речі Посполитої козаки не терпіли від старост і українських підстарост без-судних вироків. Так само козаки не повинні чинити ніяких труднощів у здобуванні доходів у наших маєтках, – за цим полковники і комісар повинні пильно стежити і, якби виявились недбалими в виконанні своїх обов’язків, то підлягають відповідальності перед коронним гетьманом. В разі виникнення справи між міщанином з наших маєтків і реєстровим козаком в судах у такій справі повинно засідати підстарости з полковником.

7. Призначаємо також іменем нашим і Речі Посполитої комісарів для визначення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні часи з тим, щоб не було щорічних приписок на шкоду Речі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків.

Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно з старовинними правами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втягати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

Попереджаю про те, що козаки в далеких українських місцевостях [крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні проживати, в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і далі до бунтів.