Політика більшовиків в Україні у 1919 р. «Воєнний комунізм»

Політика
більшовиків в Україні у 1919 р. «Воєнний
комунізм»

Протягом
зими-весни 1919 р. над територією України (за винятком західних областей) було
встановлено радянський контроль. Державні інститути почали формуватись зі
створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, пізніше перейменований
в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив його більшовик з Москви – Х. Раковський.
Більшість уряду складали росіяни та євреї, українців серед вищих чиновників
було мало.

В Україні радянська влада будувалась відповідно
до зразків, що утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. стара назва
Українська Народна Республіка була відкинута. Відтепер і до прийняття Конституції
1937 р. держава офіційно називалася – Українська Соціалістична Радянська Республіка
(УСРР, після 1937 р. – УРСР). Вищим органом державної влади став Всеукраїнський
з’їзд Рад, у період між з’їздами
– Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада
належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. ІІІ з’їзд Рад прийняв Конституцію
УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.

Ця конституція
закріпила диктатуру пролетаріату, скасувала приватну власність і позбавила
експлуататорські класи виборчих прав.

Суть політичного
курсу більшовиків полягала у прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні
економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні
її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників.
Така політика отримала назву «воєнного
комунізму».

Основні заходи
політики «воєнного комунізму»:

Запровадження «воєнного
комунізму» супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:

1. КП (б)У,
   профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями
   відповідних російських організацій і керувалися з Москви;
2. РНК України, УРНГ
   діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;
3. у травні-червні
   1919 р. було створено військово-політичний союз радянських республік.

Методи
впровадження політики «воєнного комунізму»:

• «червоний терор»;
• жорстка централізація;
• створення
  продзагонів;
• реквізиції,
  конфіскації тощо.

Наслідки політики
«воєнного комунізму»:

• економічна криза
  (падіння сільськогосподарського та промислового виробництва, інфляція);
• погіршення умов
  життя народу;
• зростання
  соціальної напруги;
• розгортання
  повстанського руху проти політики більшовиків.