Концепція В. Липинського
Концепція В. Липинського
Основним ідеологічним твором В. Липинського вважаються “Листи до братів-хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму”.
Майбутню державу В. Липинський уявляє у формі трудової монархії, зі спадковим гетьманом на чолі, який повинен стояти над класами і партіями, над всією нацією, бути відповідальним перед своєю сім’єю, своїм сином-наступником та всією нацією, щоб і вони відповідали перед нацією. Гетьман – не перший серед певного класу, а охоронець спокою всередині держави, необхідного для праці, плоди якої розподіляються самі працівниками через їх професійні організації – “Ради”. Фабрики та села отримують повну свободу, вони самі вирішують свої справи, без панів та власників, але “Коли той фабрикант і той пан, по своїй працездатності й по своїм організаторським аристократичним здібностям потрібний – хай лишається й у купі з ними живе та працює; як ні – коли він тільки народолюбець-демократ, а фабрики чи господарства сам зорганізувати не вміє – хай собі йде геть”. На думку В. Липинського, хоча такої форми правління ніде ще немає, Україна має всі передумови стати першою державою, що її встановить, оскільки має міцне консервативне хліборобське селянство, півселянське робітництво, слаба республіканська фінансова буржуазія, нечисленна республіканська інтелігенція.
В. Липинський виділяє три “основні методи організації” “національної аристократії“: класократію, охлократію та демократію. Під національною аристократією він розуміє прошарок найкращих, тих, хто на даний момент стоїть на чолі нації, а методи її організації відрізняються співвідношенням раси активної та раси пасивної.
Класократія – співвідношення органічне, і саме його В. Липинський вважав найкращим, оскільки саме при класократії співвідношення між активною та пасивною частиною суспільства є оптимальним. Активна раса (“жовті”) має дві основні прикмети: лицарство та войовничість та прагнення до матеріальної праці, що разом робить з них тих лідерів, що, завоювавши територію, не просто використовують те, що на ній вже було, а сприяють розвитку пасивної раси (“чорних”) . Умовами такого органічного співжиття “жовтих” і “чорних” є обмеження поривів жовтих (обмеження світської влади духовною або спадкова монархічна влада, що сама по собі обмежена законом), сполучення “жовтих” з найкращими з “чорних”, що мали витворитись на попередньому етапі розвитку. Пасивний клас при цьому теж повинні мати чітко визначені прикмети: вони мають в зачатках ті прикмети, що їх мають “жовті”. Коли через кілька поколінь поступово відбувається таке об’єднання, з’являється територіальна єдність “жовтих” і “чорних”, і так відтворюються спільні традиції, спільний монарх, і, врешті решт, спільна нація.
В. Липинський передбачав, що можливе створення союзу “трьох Русей” (саме союзу, а не федерації), якщо у всіх трьох встановиться класократія.