Вчення Августина Блаженого

Вчення Августина Блаженого

Помітний вплив на розвиток політико-правової ідеології хри­стиянської церкви справило вчення) Аврелія Августина, прозваного Блаженним і канонізо­ваним церквою як святого і вчителя церкви. У знаменитих тво­рах «Сповідь» і «Про град Божий» він обстоював за дотримання хри­стиянських моральних заповідей, які повинні закріплюватися законами або звичаями держави.

Августин писав, що вся історія людства є розвитком двох дер­жав: «Граду Божого» і «Граду земного» — гріховного, у якому ца­рює диявол. Держава земна — створення людське, її ціль тимча­сова, вона створена насильством, тримається примусом. Тільки до церкви, як до земного прообразу божественного порядку, під­ходить визначення держави, дане Цицероном, тому що лише в ній право і істинна справедливість.

«Град Божий», стверджував Августин, заснований на любові до Бога, що доходить до презир­ства себе.

«Град земний» заснований на любові до себе, що дохо­дить до презирства Бога. Така держава визначається ним як зі­брання людей, об єднаних суспільним зв язком. В її основі лежить суспільний договір, зміцнений законом чи звичаями держави. Але в порівнянні з «Градом Божим» вона позбавлена вищої мораль­ної сили і має єдину мету — «охорону земного світу», підтримку соціального порядку. Гріховність державно-правового життя ви­являється, відповідно до Августина, у пануванні людини над лю­диною, в існуючих відносинах покори, панування і рабства. Та­кий порядок він називає «природним». Рабство не створене ні природою, ні правом народів: «гріх — перша причина рабства».

Форми правління розрізняються Августином залежно від ви­конання обов язків, покладених на верховну владу. Головними з них він вважає моральні і релігійні обов язки, повагу до Бога і людини. Несправедливого правителя, як і несправедливий на­род, він іменує тираном, несправедливу аристократію — клі­кою. Держава, в якій ігнорується право як справедливість, є загиблою державою. Якщо в державі зберігається справедливість і повага до релігії, то усі форми правління, так само як і автоhитет і повноваження влади, стають гідними того, щоб їм підко­рятися. Християнська держава — зразок «Граду земного».