Вчення Фоми Аквінського про ієрархію і співвідношення законів

Вчення Фоми Аквінського про ієрархію і співвідношення законів

Закон, на думку Томи, це певне правило і мірило дій, яким хто-небудь спонукається до дії або утримується від неї. Закон повинен виражати загальне благо всіх членів суспільства і повинен встановлюватися або суспільством безпосередньо, або тими, кому воно довірило турботу про себе.

Тома обгрунтовує наступну класифікацію законів:

1) вічний закон;

2) природний закон;

3) людський закон;

4) божественний закон. 

Вічний закон являє собою загальний закон світового порядку, виражаючи божественний,  який керує загальним зв’язком явищ і світобудови (включаючи природні та суспільні процеси) і забезпечує їхній цілеспрямований розвиток. Вічний закон є джерелом для всіх інших, які мають більш конкретний характер. Безпосереднім проявом цього закону виступає природний закон.

Сенс природного закону для людини полягає у тому, що людина за самою своєю природою наділена здатністю розрізняти добро і зло.

Людський закон, у трактуванні Томи Аквінського, — це позитивний закон, наділений примусовою санкцією проти його порушень. Досконалі і доброчесні люди можуть обходитися і без людського закону, для них достатньо природного, але щоб знешкодити людей зіпсутих, таких, що не піддаються переконанням і настановам, необхідні страх покарання і примус.

Під божественним законом розуміється закон, даний людям в божественному одкровенні (у Старому і Новому Заповітах). При обгрунтуванні необхідності божественного закону мислитель вказував на ряд причин, які обумовлюють необхідність доповнення людського закону божественним. 

По-перше, божественний закон необхідний для вказівки на кінцеву мету людського буття.

По-друге, божественний закон необхідний, для керування при неминучих спорах про належне і справедливе, при багаточисленних людських законах тощо.

По-третє, божественний закон необхідний для викорінення всього злого і гріховного, включаючи і те, що не може бути заборонене людським законом.