Вчення Цицерона про право і державу

Вчення Цицерона про право і державу

Державу Цицерон визначає як «об’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права і єдністю інтересів». Держава у трактуванні Цицерона виступає не тільки як втілення інтересів всіх її членів, а як узгоджене правове спілкування.

Головну причину виникнення держави Цицерон вбачає у потребі людей жити разом. Цицерон вважав сім’ю початковою основою суспільства, з якої поступово, природнім шляхом виникає держава. Тобто держава не є штучним утворенням на основі договору.

Залежно від кількості правителів, мислитель розрізняє три прості форми правління: царську владу; владу оптиматів (аристократів); народну владу (демократію). Кожна з цих форм має свої позитивні і негативні риси. При царській владі всі, крім одного, усунуті від участі в прийнятті рішень і законів; народ не користується свободою і усунутий від влади при пануванні оптиматів. При демократії, який би справедливий і поміркований народ не був, все ж таки сама рівність вже несправедлива, якщо при ній немає відмінностей у суспільному становищі.

Головним недоліком цих форм Цицерон вважає їх нестабільність, яка може привести до тиранії. Щоб цього не сталося Цицерон пропонує як засіб – змішану форму державного устрою, яка містить позитивні риси трьох простих форм і має забезпечити стабільність та правову рівність громадян. Саме такою Цицерон вважає Римську сенатську республіку.

З поглибленням кризи, в хаосі внутрішньої боротьби, Цицерон сформулював тезу про вплив видатної особистості на долю держави. В кризовій ситуації порятунок держави може залежати від однієї людини.

В основі права за Цицероном лежить притаманна природі справедливість. При цьому під справедливістю розуміється вічна, незмінна і невід’ємна властивість як природи в цілому, так і людської природи.

Велика увага у творчості Цицерона приділяється праву. Цицерон дає таке визначення природного права: «Природний закон – це розумне становище, яке відповідає природі, розповсюджується на всіх людей, постійне, вічне, яке закликає до виконання обов’язку, наказуючи, забороняючи, від злочину відлякує, воно, однак, нічого, коли цього не потрібно, не наказує чесним людям і не забороняє їм, і впливає на безчесних людей, наказуючи їм що-небудь чи забороняючи. Частково обмежувати його дію не дозволено; відмінити його повністю неможливо, і ми ні постановою сенату, ні рішенням народу звільнитися від цього закону не можемо».

Цей «істинний закон» – один і той же завжди і всюди, і «на всі народи і на всі часи» буде розповсюджуватися один вічний і незмінний закон. Той, хто, зневаживши людську природу, свавільно не підкоряється цьому закону, на думку Цицерона, є втікачем від самого себе, який неминуче понесе найбільшу кару, навіть якщо він зуміє уникнути звичайного людського покарання.