Гегель про громадянське суспільство і державу

Гегель про громадянське суспільство і державу

Г. Гегель розрізняє громадянське суспільство і державу. Гро­мадянське суспільство, пише філософ, є розріз­нення між родиною і державою. Розвиток громадянського сус­пільства настає пізніше, ніж розвиток держави, воно створене «лише в сучасному світі».

«У громадянському суспільстві кожний для себе — ціль, все інше для нього ніщо. Однак без співвідношення з ін­шими він не може досягти своїх цілей у всьому їх обсязі: ці інші суть тому засоби для мети особливого».

Таким чином, грома­дянське суспільство гармонізує інтереси своїх членів, додає їм характеру загальності. Воно являє собою об єднання індивідів «на основі їх потреб і через правовий устрій як засіб забезпечен­ня безпеки осіб і власності».

По-сучасному звучить і сформульований філософом принцип громадянського суспільства: воно «повинно захищати свого члена, відстоювати його права, а індивід у свою чергу зобов язаний дотримуватись права громадянського суспільства». Він попере­джає про небезпеку бідності і багатства, зниження «відомого рівня існування» членів суспільства. Це веде до втрати почуття права, виникає чернь, а з нею — зло, обурення, спрямовані проти ба­гатих, суспільства, уряду і т.д. Гарантувати громадянський пра­вопорядок покликані закони й установи (суд, поліція, корпо­рації).

У структурі громадянського суспільства Гегель виділяє три стани (корпорації): субстанціальний, або землеробський, промисловий (фабриканти, торговці, ремісники) і загальний (чиновники).

Громадянське суспільство нездатне самостійно врегулювати виникаючі соціальні протиріччя. Для цього необхідна політична влада — держава як підстава суспільства. Філософ відкидає ідею природного стану і договірного походження держави: договір має місце лише в приватно-правових відносинах і не може бути джерелом державності. Держава як загальне і ціле має зверхність над окремим і одиничним.

У вченні Гегеля про державу розумна держава саме і постає моральним цілим. Гегелівська розум­на держава — «є дійсність моральної ідеї», тут свобода «досягає свого вищого права», вона є «дійсність конкретної свободи». Отже, така держава — втілення ідеї розуму, свободи і права. Держава, зауважує філософ, — не вит­вір мистецтва, вона знаходиться у світі сваволі, випадків і оман.

Реальна розумність внутрішнього державного устрою, вважає Гегель, виявляється в поділі влади. Політична держава в його вченні підрозділяється на законодавчу владу, урядову і владу го­сударя. Погоджуючись з ідеєю Локка і Монтеск є, так само вва­жає поділ влади в державі гарантією публічної свободи, але ви­ступає за їх рівновагу і живу єдність. Вершиною такої єдності він називає конституційну монархію.

Інші форми правління — монархія, аристократія і демократія, на думку Гегеля, — свідчення ще не розділеної єдності влади, не досягнутого«внутрішнього розрізнення (розвинутої організації все­редині себе), а отже, глибини і конкретної розумності».

Законодавча влада, за Гегелем, — влада визначати і встанов­лювати загальне, «стосується законів як таких».

Урядова влада, куди Гегель відносить і владу судову, визнача­ється як влада підводити особливе під загальне. Її задачі — ви­конання і застосування рішень государя, існуючих законів, збе­реження установ, заходи, спрямовані на загальну користь і т.п.