Історична школа права

Історична школа права

Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла в кінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX століття цей напрям набуває широкої популярності і впливу. В центрі уваги представників цього напряму було питання про виникнення та історичний розвиток права.

В центрі уваги історичної школи права були проблеми історії, традицій і поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії. У розумінні представників історичної школи права, народ – це єдність окремих осіб, яка базується на органічних зв’язках між станами та групами суспільства.

Засновником історичної школи права був професор Гетінгенського університету Густав Гуго (1764-1844). У своєму «Під­ручнику природного права як філософії позитивного права» і осо­бливо в «Підручнику з курсу цивілістики» німецький юрист заперечує основні положення природного права, відкидає концепцію суспільного договору. По-перше, таких договорів ніколи не було, усі держави виникали і змінювалися по-іншому. По-друге, суспільний договір практично неможливий — мільйони незнайомих людей не можуть вступити в угоду і домовитися про вічне підпорядкування устано­вам і особам, про які вони судити ще не можуть. По-третє, кон­цепція суспільного договору шкідлива — ніяка влада не буде міц­ною, якщо обов’язок коритися виникає тільки з договору.

Право — не тільки установлення держави. Кожне людське співтовариство має свої власні правові норми, писав Гуго, біль­ша частина яких «виникла стихійно подібно до того, як виник­ли мова і вдача цього народу». Істо­рично усталений звичай, норми звичаєвого права — істинне дже­рело права. З поширенням освіти до природно виниклих пра­вових норм додалося ще одне джерело — правосвідомість юристів, книги яких народ одержав можливість читати. Закон же — довільне повеління влади. Кодекси — «це не закон», а зібран­ня предписань властей. Тому безліч законів і договорів ніколи не виконуються.

Правові погляди Гуго розвивав і доповнював професор Бер­лінського університету  Фрідріх Савіньї (1779—1861), відомий своїми роботами з цивілістики і римського права. Вва­жав помилковою думку, що право створюється законодавцем: воно не залежить від випадку чи сваволі.

Право всіх народів, стверджував Савіньї, складалося історич­но, так само, як і мова народу, його вдача і політичний лад. Право — продукт народного духу, з рухом якого еволюціонує і право. Виникнувши спочатку в свідомості як «природне право» у формі звичаїв, розвиваючись разом з народом і його культу­рою, право стає особливою наукою в руках юристів, що відо­кремилися в стан. Наукова обробка первинного права юриста­ми — необхідна й обов’язкова передумова законодавства.

Послідовник Савіньї Георг Пухта (1798—1846) кри­тично оцінював спроби природно-правової школи вивести все право з людського розуму. «Філософи, що виводять право з ро­зуму, знаходяться поза своїм предметом; вони… зовсім не до­ходять до поняття права…». Розвивав ідею свого вчителя про право як продукт історичного розвитку народу.

За вихідну точку осягнення права Пухта брав «духовну сто­рону людини». Завдяки їй людина досягла свободи. Свобода людини — фундамент права. Виникнення природного, людського права і юридичних переконань він зв’язував з «народним духом» — безособовою і самобутньою свідомістю народу. Саме «народний дух» — ключове поняття в його правовій кон­цепції.

Природне походження і саморозвиток права росте з народного духу, як рослина з зерна, — так пояснював Пухта. Первісною формою права стає звичай. З утворенням держави вираз загальної волі став зватися законом. Нарешті, та частина народного духу, що не виражена ясно звичаєм і законом, знаходить відображення в праві юрис­тів, юридичній науці. Вони і розкривають юридичні положення, що лежать у глибині народного духу. Покликання науки, юри­дичної літератури — забезпечити «вірне розуміння безпосеред­нього народного права і законів».

Таким чином, «право має історію», заявляв Пухта. Стадії і ритми розвитку права збігаються з ходом еволюції народного життя. Тому безцільно штучно конструювати і пропонувати лю­дям ту чи іншу придуману правову систему. Створена окремо від самої історії життя народного духу, не напоєна ним, вона не може прищепитися до суспільства.