Предмет і методи історії політичних і правових вчень
Предмет і методи історії політичних і правових вчень
Історія правових і політичних учень – історико-теоретична дисципліна, зміст якої складають вчення про право та державу і явища з ними пов’язані.
Історія правових і політичних учень є науковою і навчальною дисципліною одночасно теоретичного та історичного профілю, бо, вивчаючи погляди мислителя, обов’язковим є зважати на історичні обставини, за яких з’явилося чи дістало розвиток певне вчення.
Предметом історії правових і політичних учень є сукупність ідей, доктрин, теорій (які дають цілісне уявлення про суть і форми влади, політики, права, держави), закономірності їх виникнення, розвитку та функціонування, їх місце і роль у житті суспільства та людини.
Методи – логічні прийоми і засоби, які дозволяють виявити зміст теоретичних знань про правові та політичні явища, сформульовані у концепціях мислителів.
Виділяють три групи методів, які дають змогу розкрити зміст учень, що їх використовують в Історії правових і політичних учень:
І) загальнонаукові;
ІІ) загальнологічні;
ІІІ) спеціально-юридичні.
Серед першої групи виділяється історичний метод, пов’язаний із виявленням місця і значення конкретних теорій і концепцій у системі політико-правових знань конкретної історичної епохи.
Соціологічний метод виявляє залежність теоретичних концепцій від соціальних та економічних структур суспільства; розкриває залежність державно-правових явищ від типу культури, ідеології тощо.
Антропологічний підхід, який пояснює зміст права і держави природою людини як родової істоти.
Нормативно-ціннісний підхід, завдяки якому державно-правові явища розглядаються крізь призму їх відповідності (чи невідповідності) принципам справедливості, загального блага, свободи і т.д.
У ХХ ст. ця група доповнюється системним, біхевіористським, структурно–функціональним, інституційним підходами (методами).
Призначенням методів другої групи є організація пізнавального процесу; у виборі прийомів міркування. Це методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, абстрагування, переходу від абстрактного до конкретного, і т.д.
Третя група методів – спеціально-юридичні, які відображають особливості пізнання правових явищ, в тому числі метод правового моделювання, формально-логічний метод, правового експерименту тощо.