Соціальна динаміка особистості: соціалізація та активність

Соціальна динаміка особистості: соціалізація та активність

Особистісна динаміка розглядається в соціології двояким чином: з одного боку, як зовні обумовлена діяльність людини, здійснювана в процесі соціалізації, а з іншого – як її власна активність.

Людина формується як особистість і суб’єкт діяльності в ході соціалізації. Під соціалізацією розуміється процес освоєння індивідом соціальних норм і ролей, прийнятих у даному суспільстві, за допомогою як власної активності, так і «чужої» (вплив батьків, навчання та ін.)

За часом здійснення соціалізація поділяється на «первинну», триваючу від народження дитини аж до формування зрілої особистості, і «вторинну», яка відбувається вже на стадії соціальної зрілості особистості.

Залежно від віку особистості соціалізація ділиться на ранню, яка виявляється в дитинстві, соціалізацію дорослих людей, пов’язану з освоєнням нових цінностей і норм, недостатньо засвоєних у дитинстві або застарілих, і соціалізацію людей похилого віку, зміст якої складають процеси адаптації, в основному пристосування до старості і до думки про наближення смерті.

Активність – пізнавальне і практичне ставлення особистості до умов життєдіяльності, справ суспільства, що виявляється як у формі суспільно корисної і творчої діяльності, так і у формі антигромадської діяльності. Характеризується високим ступенем інтенсивності здійснення, динамічністю і здатністю робити зміни (перетворення).

Однією з найбільш поширених форм активності особистості виступає її соціальна активність. Це – спосіб існування і розвитку особистості як суб’єкта суспільного життя, заснований на її свідомому чи несвідомому прагненні до зміни соціальних умови і формуванню власних якостей (здібностей, установок, ціннісних орієнтації).